(За романом П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»)
Від народження в людину закладено тільки добро, але якщо сувора дійсність життя зруйнує духовні цінності (а саме так сталося з Чіпкою), то переможе зло, яке не може породити добро, але може спричинити ще більше й непоправне лихо. Все зло бумерангом повернулося до Чіпки: кінчає життя самогубством Галя; приречена на самотність і смерть у чужих людей стара мати; занапащена, віддана сатані власна душа. А вихід все-таки був: треба було боротися за правду розумним словом і добрими справами, а не ножем і кров’ю.
Ось чому варто замислюватися над своїми діями та вчинками, бо в іншому випадку можна повторити долю Чіпки. Необхідно думати про своїх ближніх, а сімейні цінності ставити вище за власні амбіції. Ця тема актуальна і для сучасного читача.
Художній аналіз роману
«Хіба ревуть воли, як ясла повні?»
Жанр: соціально-психологічний роман, у якому суспільно значущі події та соціальні процеси передаються шляхом розкриття психології героїв, їхніх думок, прагнень і переживань. Панас Мирний – автор першого в українській літературі соціально-психологічного роману.
Тема: зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва та його залишків, напередодні й під час реформи 1861 року. У творі автор розкриває трагедію правдошукача, «криву стежку» його бунтарства. Це широка панорама суспільного життя всієї України впродовж десятиліть: до реформи 1861 року і після неї.
Головна ідея твору криється в його алегоричній назві: воли – символічний образ уярмленого селянства (не ревли б, якби було що їсти й пити). Автор намагався показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їхні душі, нівечило мораль, спричинило трагедію: гинуть кращі люди, стають «пропащою силою». У романі викрито залишки кріпацтва, показано цілковиту безправність селянства та важке життя бідноти в місті.
Проблематика твору:
● народна мораль;
● батьки й діти;
● добро і зло;
● земля й достаток;
● кріпацька неволя;
● «пропаща сила»;
● жінка в сім’ї;
● любов і сімейне щастя.
Отже, твiр Панаса Мирного багатопроблемний. I однiєю з найбiльш важливих, якi порушує автор, є проблема добра i зла. Виходячи з позицiй народної моралi, якої дотримувався, до речi, й письменник, добро завжди прекрасне, а зло – потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Саме зла, а не добра бiльше зазнав у своєму життi головний герой твору Чiпка Варениченко. I «вiддячив» громадi тим самим – злом i навiть iще бiльшим. Він же з довiрою, вiдкритим, щирим серцем входив у людський свiт i одразу наштовхнувся на образу й глузування.
Далеко йде добра слава, а погана ще далі
Чіпка Варениченко – головний герой роману, весь сюжет і композиція якого спрямовані на розкриття тих чи інших рис його характеру. Роман тому й психологічний, що читач спостерігає духовне життя Чіпки з усіма бідами й зневагами, яких йому довелося зазнати в дитинстві та юності, а також роздвоєність душі у виборі між добром і злом.
На певному етапі розвитку образу ці поняття в ньому навіть поєднуються (удень Чіпка працює, а вночі з бандитами вершить свої чорні справи). Тому і ставлення до нього двояке: симпатія до скривдженого, обдарованого від природи хлопця та осуд його недобрих вчинків та злочину. В душі його жила злість на особистих кривдників, і вона рухала всіма його діями. Найгіршим є те, що він не чинить духовного опору злу і нарешті стає катом: вирізує сім’ю простого козака Хоменка. Та зло бумерангом повернулося до вбивці: кінчає життя самогубством його дружина Галя, стара мати приречена на самотність і смерть межи чужих людей. Панас Мирний своїм романом доводить, що за правду треба боротися добрими справами, а не ножем.
Яким же було життя Чіпки
Чи можна знайти хоча б якесь виправдання для Чіпки після того, як він вчинив страшний злочин – вбивство? Щоб відповісти на це запитання, треба простежити за психологією його вчинків.
Зі сторінок роману перед читачами постають картини зовсім не райдужні: в холоді, в постійному недоїданні ріс малий Чіпка. Батька свого не знав, ніколи не бачив. Його мати – проста селянка Мотря жила зі своєю матір’ю, перебивалася випадковими заробітками у багатих сусідів.
Дитяче товариство підлітка не приймало, його називали безбатченком і злиднем. Однолітки цуралися й безжально знущалися з нього. Тому не любив Чіпка ровесників і тікав від них до баби – у світ казки й життєвої мудрості. Він цікавився всім: і птахами, й землею, і Богом, слухаючи наївні пояснення бабусі. Своїм душевним теплом зігріла його баба – єдина відрада в його сирітстві. Вона стала для малого Чіпки всім: люблячою мамою, мудрим і добрим наставником. Ще з раннього дитинства, часто битий долею, ровесниками й матір’ю, хлопець ріс замкнутим і відлюдкуватим. Він уже тоді закипав ненавистю до жорстокого світу, а старенька гасила, як уміла, ті перші спалахи ненависті.
Мотря любила свого сина, але то була своєрідна любов. Вона ночами не спала, доглядаючи за Чіпкою, коли той хворів. Та коли хлопець бував у чомусь винен, «…Мотря не вміла здержувати руку над сином». Але ж і Чіпка був непокірним, гордим, тому і ставав тільки злішим після такого «виховання». В такі хвилини він ненавидів рідну матір, як найзаклятішого ворога.
І знову баба Оришка заспокоювала його душу. Бабусю Чіпка дуже любив, і, коли її не стало, він відчув себе самотнім. Лише в спілкуванні з дідом та ровесником-підпасичем знаходив хлопець якусь розраду. Так минало його дитинство – в невизнанні однолітків, у казках бабусі, в поважних розмовах діда. Надто вже далося взнаки Чіпці зневажливе ставлення односельців до Мотрі, його матері, та її шлюбу. У маленькому серці вже тоді зароджувалася ненависть до кривдників.
У дванадцять років пішов у найми й мало не спалив хазяїна за те, що той побив його за непослух. Тоді й залягла в його серці злоба на долю, «що поділяла людей на хазяїна й робітника». Викинутий паном із двору, він пас громадську череду. Спілкування з дідом Уласом давало хоч якусь розраду хлопцеві. Смерть баби Оришки, останнє панське покарання діда Уласа, відмова громади на випас Чіпкою людської худоби – перші моральні трагедії, які він дуже тяжко переживав.
У Чіпки наче крила виросли
Настав такий момент, коли добро почало брати верх над злом: любов до Галі змінила Чіпку на краще, але ненадовго. Чіпка-юнак повернувся до землі, став справжнім хазяїном. До хлопця прийшло кохання, яке завжди возвеличує людину, змушує сприймати світ зовсім по-іншому. У нього наче крила виросли, він готовий був любити весь світ і пробачити людям образи.
Недовго щастя посміхалось
Були в житті Чіпки й світлі моменти – знайомство й одруження з Галею, господарювання на землі, вибори в земство. Любов і повага до дружини допомогли йому відгородитися від минулого. Чіпка покаявся в гріхах, став повноправним членом громади, був «…такий же прихильний до чужого нещастя, такий же жалісливий на чужу утрату», що здобув авторитет серед селян і його обрали до земства. Та недовго щастя посміхалося йому.
Панам, які збиралися нагріти руки біля цього місцевого самоврядування, він заважав, а тому вони швидко вивели Чіпку з управи. Ця наруга була повним крахом для усіх його надій. Безмірно вразливий з дитинства, наділений загостреним почуттям справедливості, він каже: «Скрізь неправда… скрізь! Куди не глянь, де не кинь – всюди кривда та й кривда!… Не вхопиш тропи, куди йти, не знаходиш місця, де б прихилитися…». Він деградує все більше і більше. У народі кажуть: ніколи не приймай рішення у гніві. Чіпка ж не замислювався, перш ніж зробити якийсь крок. Його серце ніколи не радилося з розумом, ставало сліпим у злобі й часто вело на слизьку дорогу. Тому всі його добрі наміри й помисли були перекреслені жахливими вчинками.
З пекучою ненавистю він забрів у шинок та й потонув там у горілці. «Що тепер я? Людський попихач, наймит? Пропало… все пропало!» – так оцінює Чіпка це жахливе для себе становище. Увесь нехитрий його статок поплив у шинок. Горілка вигнала з дому його матір. Він приєднався до злодійкуватого товариства Лушні, Матні й Пацюка. Під їхнім впливом Чіпка поступово став на слизьку дорогу злочину. Чіпка починає вбивати й грабувати. Зло спокушає його пияцтвом і грабіжництвом, і Чіпка не зупиняється перед страшним злочином, вирізає всю сім’ю, не помилував навіть немовля. Зло перемогло.
Дружина і мати своєю любов’ю деякий час утримували Чіпку від темних справ, але нові несправедливості та лихі друзі підштовхнули його до остаточного падіння й кривавого розбійництва. Зло, жорстокість, глузування, знущання – все те, чого було так багато в його житті, заставляли Чіпку кривдити інших. Так з борця «за правду» він сам перетворився на злочинця: убив сторожа, разом зі своїми співучасниками вирізав мирну сім’ю хуторян. Хіба ж можна виправдати ці вчинки? Іншими шляхами пішли Грицько, Христя, Галя. Грицько, такий же сирота і бідняк, як Чіпка, зумів заробити грошей, купити землю й чесно господарювати на ній, створив хорошу сім’ю. Письменник поставив персонажів роману в однакові життєві умови, та одні чинять гріх, не спокутують свою вину, інші ж борються до останку.
Вона за ним плакала й убивалася
Дружина Чіпки ненавиділа крадене багатство й відмовляла його від злодійства. «Галя почула – звідки вітер віє, куди хилить… Вона бачила, що чим далі, то все Чіпка від неї одходив та одходив… Вона бачила – серце їй правду казало, – що не вдержати уже їй Чіпки біля себе, що йому остогидло таке життя – не вдовольняло його… І вона тихо-тихо, потай од Чіпки, нишком плакала… А тим часом Чіпка робився все смутніший, зліший, нетерпеливіший…
Вона за ним убивалася, сумувала, плакала. Та він того уже не чув, не бачив. Він тепер знай співає про неправду людську; кляне земство, котре йому не далося в руки; лає здирщину, котру лаяли всі небагаті люди; бідує з кріпаками, будить у них жаль, що вони одурені, що їм одвели нікуди невгодні землі; допомагає їм грошима, коли пристають за подушне зборщики; бенкетує з ними – і часом, заливши очі, викрикує, що час би й покарати… А прийде додому – і п’яними руками пригортає до п’яного серця свою Галю, не примічаючи палких сліз на її очах та смутку на змарнілому личку…», – так описав Панас Мирний психологічний стан Галі. Коли ж побачила вона, що всі її зусилля марні, то наклала на себе руки.
Проблема вибору життєвого шляху порушується в багатьох творах української літератури, але в романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вона постала особливо гостро. Головні його герої часто вибирають між діаметрально протилежним – чесною, хоч небагатою долею хлібороба і достатком, досягнутим ціною страшного злочину, між спокійним родинним життям і злодійством. Мотря теж зробила свій вибір: вона довгий час прикривала грабіжника-сина, приховувала його злочини й навіть убивство. Мабуть, її можна виправдати великою любов’ю матері, яка піклується за свого сина, страждає, захищає його від злих людей.
«Хоча знаєш, мамо, злодій-то я злодій, визнаю це, але увесь цей час намагався добиватися справедливості, я хотів зробити краще для багатьох людей. Я прагнув знайти щастя. Та, як кажуть, один у полі – не воїн…», – звертається Чіпка до матері.
Автор своїм романом застерігає
Панас Мирний прагне застерегти всіх від помилок, вчить бути пильними, виховувати в собі силу волі. Його роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» навчає ніколи, ні за яких умов не погоджуватися на компроміс зі своєю совістю. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелюбов’ю до себе людей. Ось такий урок життя дає роман Панаса Мирного. Урок, який триває й нині та змушує замислитися над життям, бо є й тепер, на жаль, чимало «чіпок», які вважають себе обділеними, прагнучи легкого хліба, бажання мати все й одразу, підіймають руку на людей, які мають більший достаток. Приклади такі ледве не щоденно наводять засоби масової інформації.
У романі зло є підступнішим і сильнішим за добро. Можливо, саме в цьому геніальність творчого задуму видатного письменника: примусити нас здригнутися від зла і замислитися над шляхами його подолання, і над особистим життєвим шляхом.
Ганна ЛАЗАРЕНКО.
Фото: google.com