Село Валя-Адинка довгий час було всього лиш одним із багатьох маленьких населених пунктів у глибинці. Тільки після того, як у Придністров’ї на державному рівні взяли курс на розвиток туризму, воно набуло популярності, особливо серед городян, які мріють хоч на днинку опинитися подалі від шуму та метушні.
Для пасторального відпочинку на природі тут, дійсно, є всі складові: тиша, чисте повітря, а головне – своєрідний рельєф із річечкою в долині між крутими схилами пагорбів, порослих лісом. Не даремно держава оголосила цю територію ландшафтним парком, що перебуває під охороною. Назва і його, і села якраз на оригінальний рельєф і вказує: «валя адынкэ», що в перекладі з молдавської мови означає «глибока долина».
Взимку, навіть якщо немає снігу, пейзаж зачаровує, адже головні його «мешканці» – вікові валуни – постають у всій своїй величі. Навесні тут розливається золоте море квітучого кизилу, під яким лежить строкатий килим первоцвітів. Влітку можна побачити всі відтінки зелені – від ніжно-салатової трави до темного моху, що вкриває стовбури старих дерев. А найбільш живописними пейзажі стають саме в ту пору, коли село відзначає храмове свято. Природа прикрашає все довкола різнобарвним листям, дарує місцевим жителям і їхнім гостям чимало ягід і цілі галявини грибів.
«Тут, у Валя-Адинці, – особливий мікроклімат. Річка додає йому м’якості, робить зими теплішими, а літню пору – прохолодною», – поділився професійними спостереженнями, що базуються на геолого-географічній освіті, досвідчений гід Олексій Пономарьов.
Додайте до цієї характеристики давню історію та крапельку літератури, цікаві традиції та самобутню народну культуру, і ви зрозумієте, чому село в глибинці стало одним із центрів туристичного тяжіння.
УЧОРА, СЬОГОДНІ, ЗАВТРА
У Валя-Адинці, як і в більшості населених пунктів краю, не знають точної дати заснування села. Відомо, що перші згадки про неї належать до 1738 року. У документальних джерелах розповідається про поселення з сучасним ім’ям, що вже сформувалося.
Проте в літературі знаходимо такі рядки: «Від Ямполя до Валадинки й справді недалеко було, але дорога лицарів наших очікувала нелегка – не дорога навіть, а суцільне бездоріжжя: місця тамтешні в ті часи були ще пустелею, рідко де забудовані й заселені». Так писав Генрік Сенкевич у знаменитому романі «Вогнем і мечем», де повідомляється про події, що відбувалися під час повстання Богдана Хмельницького.
До того ж історичному періоду – середини ХVII століття – відносяться і згадки про місцевий монастир. У «Працях Подільського єпархіального історико-статистичного комітету», що вийшли у світ 1901 року, говориться: «До цих пір уціліли житлові приміщення колишніх мешканців, видовбані прямо у скелях, причому лавки, ліжка та піч з усіма пристосуваннями зроблені теж із каменя. За переказами, серед таких печерних жител було і декілька храмів у скелі, так що вся населена місцевість мала назву Монастирища».
На сьогодні Валя-Адинка – адміністративний центр однойменної сільради, до складу якої належить іще одне невеличке село – Костянтинівка. Ці два населених пункти, поєднаних між собою географічно, історично та родинно, порівну ділять увагу Надії Лутій, яка очолює сільраду третю п’ятирічку. Робота в неї нелегка: порівняно невеликий бюджет треба розподілити так, щоб вистачило на утримання соціальних об’єктів (фельдшерсько-акушерських пунктів, клубів, бібліотек, які для двох сіл потрібні в подвійному комплекті), на упорядкування сіл і допомогу літнім землякам тощо.
Особливо складно влаштовувати побут, адже площа, на якій потрібно ремонтувати дороги й автобусні зупинки, прокладати інженерні споруди, чистити колодязі, – велика. Через складну демографічну ситуацію та відсутність робочих місць половина домоволодінь у селах безхазяйні, тому газифікувати віддалені мікрорайони нерентабельно. Є проблеми з водопостачанням. Потребує капітального ремонту клуб. Та й дорога в село справляє на туристів, які вперше відвідують цей куточок, гнітюче враження.
Місцева влада, звичайно за підтримки районної та республіканської, прагне вирішувати проблеми, та горезвісний дефіцит коштів дозволяє робити це лише поетапно. Наприклад, у тандемі з депутатами Верховної та міськрайради Порфирієм Шкільнюком і Анатолієм Сердунем відновлюють вуличне освітлення, упорядковують дитячі ігрові майданчики, облаштовують сільські установи та забезпечують їх усім необхідним.
Самі селяни піклуються про те, щоб Валя-Адинка і Костянтинівка були чистими та доглянутими. Сім’ями виходять на суботники: ремонтують мости через річку і чистять її береги, встановлюють альтанки та лавки, щоб можна було відпочити в затишних мальовничих куточках, прикрашають вулиці декоративними деревами й трояндами, саджанці яких вирощують у місцевому розсаднику.
Надії на розвиток сіл і жителі, й керівництво пов’язують із розвитком туризму. Тури вихідного дня у Валя-Адинку користуються між придністровців і гостей республіки значною популярністю. У селі вже з’явилися покажчики, що ведуть до відомих пам’яток: церкви Параскеви Сербської, гроту легендарного Устима Кармалюка, до знаменитого Головатого каменя на вершині пагорба, звідки відкривається приголомшлива панорама. Відкритий Козачий гостьовий будинок, але туристична інфраструктура майже не розвинена. Адже екскурсійний потенціал поки ніяк не впливає на життя в селі. Ймовірно, потрібний республіканський фонд, кошти з якого цілеспрямовано використовуватимуть на розвиток привабливих у туристичному розумінні населених пунктів.
БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР
Саме так нині можна охарактеризувати сільське відділення зв’язку. Тут уже давно до звичних поштових послуг додалися деякі інші.
Близько 60 мешканців Валя-Адинки та Костянтинівки саме тут отримують пенсію. «Це люди поважного віку, вони звиклі до готівки. Сучасні пенсіонери одержують допомогу на банківські карти. Щоправда, найближчий банкомат є хіба що в Рашкові, до нього ще добратися треба», – пояснила Тетяна Стурза.
Уже понад 40 років хазяйнує в маленькому, акуратно побіленому будиночку, в якому приїжджий навряд чи пізнає відділення державного підприємства «Пошта Придністров’я». Тетяна Іванівна не тільки видає гроші, а і приймає в жителів оплату за комунальні послуги та зв’язок, податки тощо.
Замінює поштове відділення і торговельну точку, якої немає ні у Валя-Адинці, ні в Костянтинівці. Товари тут тільки першочергової необхідності. Т. Стурза не з чуток знає, що потрібне землякам. Сама в тій же ситуації, коли не тільки за крупними покупками, а і за продуктами, товарами повсякденного попиту потрібно їхати в магазини Кам’янки або на ринок. А громадський транспорт курсує раз на тиждень. З урахуванням потреб односельців Тетяна Іванівна формує заявки, за якими з міста привозять канцелярське та господарчо-побутове приладдя, широкий спектр затребуваних товарів за прийнятними цінами.
Ну і звичайно, оформляє передплату на газети та журнали. Їх по довгому маршруту доставляє молодий співробітник Станіслав Мазур. 101 екземпляр періодики – начебто і не велика кількість, але за день пішки два села ніяк не обійти. По суботах юнак розносить районну газету «Днестр», республіканські «Приднестровье» і «Гомін», «Адевэрул Нистрян» і «Профсоюзные вести», російський тижневик «Аргументы и факты» та рекламне видання «Хэппи Энд» по Валя-Адинці. З кожним адресантом при цьому поговорить, повідомить, які товари завезли на пошту. Остання крапка на цьому маршруті – рідний мікрорайон Улянівка, що розташувався не в долині біля річки, а на вершині пагорба. У неділю Стас роздає кореспонденцію по Костянтинівці.
Тепер найактуальніше запитання від читачів періодики: коли ж розпочнеться передплатна кампанія на 2024 рік. З ним звертаються до поштовиків, адресували його і кореспондентові під час ювілейних урочистостей. До речі, багато селян наголошували, що читають газети, зокрема й нашу, з інтересом і задоволенням: багато актуальних новин, цікавих тем, та і добротність друкованого слова куди вища, ніж в інтернет-просторі.
Гідно цінують щоденний труд поштових працівників не тільки земляки, а і керівництво району. З нагоди ювілею Валя-Адинки Т. Стурза нагороджена грамотою міськрайради народних депутатів, С. Мазур – грамотою від адміністрації села.
ВІРНА ОБРАНІЙ СПРАВІ
Так говорять земляки про Маріану Гнатишену. Вона приїхала у Валя-Адинку в далекому вже 1986 році. Випускницю Бельцького медичного училища направили на роботу в тутешній фельдшерсько-акушерський пункт.
Перший виклик молода акушерка запам’ятала назавжди. У пацієнтки вже почалися пологи, транспортувати її в лікарню було неможливо, чекати лікаря – тим більш. Злякалася Маріана тоді не на жарт, але все ж зуміла зібратися, пригадала все, що розповідали на лекціях і показували на практичних заняттях. Пологи відбулися успішно й додали медикові впевненості у своїх знаннях і уміннях.
З тих пір промайнуло понад 35 років, за які Маріана і судженого зустріла, і сімейним будинком у Валя-Адинці обзавелася, і «своєю» в селі стала.
Були ці десятиліття різними. Часом утворювався дефіцит робочих місць, але зриватися з сім’єю в далекі країни не хотілося. Тому Маріана і медсестрою в колгоспному дитсадку попрацювала, і до посади завідувача піднялася. Потім ситуація змінилася на діаметрально протилежну – М. Гнатишена залишилася єдиним медиком на два села.
Нині вона піклується про здоров’я всіх – дітей, які відвідують освітній комплекс, і дорослих. Веде прийом у двох фельдшерсько-акушерських пунктах: у Валя-Адинці постійно, у Костянтинівці – двічі на тиждень. Знає, хто має хронічні захворювання і що робити, щоб вони не загострювалися. Лікує простуду і грип, стабілізує тиск, на який особливо часто скаржаться літні люди; виконує лікарські розпорядження, дані тим селянам, які перебувають на амбулаторному лікуванні; ставить уколи та крапельниці, робить перев’язки та інші необхідні процедури. Кожен день розписаний по хвилинах, нічні виклики – теж не рідкість. Благо, що у складних випадках допомога з центральної районної лікарні приїжджає з максимально можливою швидкістю. Та і сама Маріана Григорівна, завдяки регулярним курсам підвищення кваліфікації, має глибокі медичні знання, підкріплені величезним практичним досвідом.
В обох селах її поважають за добросовісне ставлення до роботи, високий професіоналізм, активну життєву позицію. На честь ювілею М. Гнатишена відзначена медаллю «За відзнаку в праці».
ЛЮДИ – ГОЛОВНЕ БАГАТСТВО
Ця теза не раз пролунала на ювілейних урочистостях. Особливо відзначив любов до Батьківщини та великий внесок жителів у розвиток і упорядкування Валя-Адинки та Костянтинівки глава держадміністрації Кам’янського району Володимир Бичков. Він вручив заслужені нагороди педагогам і землеробам, трудівникам комунальної галузі та громадським діячам. Зокрема, грамотами Президента ПМР відзначені вчитель початкових класів Людмила Томак і заступник глави села Анастасія Хархалуп.
У центрі уваги Надії Лутій були сім’ї-ювіляри (а таких нині є півтора десятки!) і подружжя Надії та Володимира Мельників, які виховують трьох донечок.
Щирі вітання глава сільської адміністрації адресувала Аксенії Крайній, яка відзначила 85-річний ювілей. У її біографії відбилися всі важливі етапи життя країни. Дитинство припало на страшні роки Великої Вітчизняної та важкий період повоєнного відродження народногосподарського комплексу. Тому й професію здобути після закінчення семирічки не довелося. Батьки відразу ж записали дівчину в колгосп, якому самі присвятили все життя.
Ксенія наслідувала їхню долю: 45 років працювала в сільськогосподарській галузі. Спочатку в полі, де вручну обробляли цукровий буряк і тютюн, які вимагали особливої уваги від посіву до збирання. Потім була дояркою на фермі – теж нелегка праця. Навіть після 55 років, коли вже можна було відпочивати з чистою совістю, продовжувала Аксенія Григорівна допомагати колгоспу: в жнива виходила на тік, приймала намолочене зерно, обробляла його та закладала на зберігання в склади.
Багато працювала А. Крайня ще й тому, що рано овдовіла, залишившись із двома дівчатками, для яких хотіла кращої долі. Мрія її здійснилася. Дочки здобули освіту. Тепер працюють у рідному селі: Юлія – бібліотекарем, як батько, Людмила – вчителькою. Мають пошану не тільки у Валя-Адинці, а й у районі. В ювілейний день обидві нагороджені грамотами за сумлінну працю й активну участь у житті села.
Гордиться Аксенія Григорівна і чотирма внуками. Один із них – Стас – живе поряд із бабусею, допомагає вести господарство. Це той самий листоноша, з яким ви, шановні читачі, вже познайомилися. Для нього бабуся – приклад не лише в працьовитості, а в самому ставленні до життя, побудованому за принципом: де народився, там і згодився.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото: httpspridnestrovie-tourism.com (церква Святої прп. Пераскеви Сербської).