За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»
От і перегорнута остання сторінка повісті. Тож спробуйте тепер проаналізувати, чи вдалося вам хоча б на мить відчути те, що так вразило Михайла Михайловича Коцюбинського під час відвідування Карпат.
«Михайло Коцюбинський – письменник сонячний. І не тільки тому, що «носив у душі сонце», як сам про себе казав… Уся його проза… – це світлий, відкритий простір для душі й духу»
Олена ЛОГВИНЕНКО
Історія написання твору
Останні роки життя видатного українського письменника були позначені погіршенням стану здоров’я, загостренням ревматизму і серцевих захворювань. На запрошення Максима Горького М. Коцюбинський тричі відвідував його віллу на італійському острові Капрі. Тільки той клімат і сприяв продовженню його життя на кілька місяців.
Повертаючись з-за кордону, на наполегливе запрошення товариша-фольклориста Володимира Гнатюка в серпні 1910 р. літератор завернув до карпатського села Криворiвні (нині Івано-Франківська область). Його перебування там і стало поштовхом для написання цієї повісті. Настільки він був вражений побаченим там (природою, звичаями, повір’ями, життям гуцулів), що почав збирати етнографічний матеріал, самостійно спостерігав та вивчав життя звичайних людей.
«Весь час проводжу в екскурсіях по горах, верхи на гуцульському коні, легкому й граціозному, як балерина. Побував у диких місцях, доступних небагатьом, на полонинах, де гуцули-номади проводять зі своїми стадами все літо. Якби ви знали, яка величава тут природа, яке первісне життя. Гуцули – дуже оригінальний народ з багатою фантазією, зі своєрідною психікою. Глибокий язичник – гуцул усе своє життя до смерті проводить у боротьбі зі злими духами, що населяють ліси, гори й води. Християнством він скористався лише для того, щоб прикрасити язичницький культ. Скільки тут красивих казок, переказів, вірувань, символів! Збираю матеріали, переживаю природу, дивлюся, слухаю і вчуся», – писав він у листах до своїх друзів.
Лише два місяці потрібні були Михайлу Михайловичу, щоб утілити задумане. Писав він свою повість майже щодня, щоб чогось не забути, не втратити відчуття, які він увібрав разом із прохолодним гірським повітрям і грою гуцульської ватри. Чорновий варіант письменник закінчив на початку жовтня, але впродовж місяця редагував текст, підбирав назву. У нього було 12 варіантів, та зупинився на «Тінях забутих предків», у якій є якась таємничість і навіть містика. Немов дійсно перед письменником у Криворівні ожили тіні забутих предків. Уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики гуцульського краю.
Літературний аналіз твору
Тема: зображення життя гуцулів у Карпатах на межі ХІХ-ХХ ст. у гармонії з природою, традиціями та звичаями, з язичницькими й християнськими віруваннями; відтворення міфологічного світосприйняття гуцулів.
Ідея: оспівування високого й красивого почуття – кохання, чистоти людських взаємин і почуттів і водночас засудження бездуховного життя, обмеженого дрібними потребами та інтересами.
Головні герої повісті: Марічка Гутенюк та її родина; Іван Палійчук та його родина; Палагна – дружина Івана Палійчука; Юра, сусід Палійчуків, мольфар; щезник, нявка, чугайстер.
Мова твору: М. Коцюбинський на сторінках своєї повісті «Тіні забутих предків» використовує українську колоритну, багату, образну лексику гуцульського краю. Він добирав лексичні діалектизми з різних причин. По-перше, хотів зобразити реалії назв, для яких немає аналогів у літературній мові, тож користувався тими, які були в гуцульській говірці, тільки в гуцульському побуті. Це назви деяких будівель, страв, продуктів харчування, посуду, одягу, взуття, музичних інструментів, тварин і рослин, демонологічні назви тощо.
Діалектні слова: маржинка – худоба; плай – гірська стежка; флояра – різновид сопілки метрової довжини; мольфар – чаклун, чарівник; легінь – парубок, юнак; крисаня –
капелюх, бриль.
Образи-символи у творі: трембіта – музичний інструмент характерний для гуцулів. Її сумний звук сповіщає про нещастя. Ватра – це символ життя, незнищенності, символ вівчарської праці. Співанки, коломийки – притаманні карпатському краєві музичні твори, твори про життя.
До того ж автор мав глибокі знання з ботаніки й легко розпізнавав сорти різних дерев Карпат, види трав, квітів. Він знав назви багатьох гір, речі домашнього побуту гуцулів.
Коцюбинський як художник слова був надзвичайно вимогливий до себе. «Боюсь, хвилююсь, але пишу», – писав він в одному з листів. Письменник прагнув перенести в повість світогляд, повір’я, легенди й побут гуцулів, колорит і запах Карпат. І це йому вдалося.
Сюжет повісті «Тіні забутих предків»
На початку твору розповідається про закохану молоду пару – Івана та Марічку. Вони належали до ворогуючих гуцульських родів Палійчуків і Гутенюків, боротьба між якими тривала уже давно, хоча причину її ніхто вже не пам’ятав. Проте це не стало на заваді їхньому коханню. Іван сприймав світ як казку, повну чудес, цікаву, таємничу і страшну. Іван-юнак був стрункий, як смерека, міцний і вродливий легінь. Природа навчила його грати на флоярі, передавати мелодією свою любов до Марічки. Через співаночки Марічки він зрозумів її поетичну і добру душу: «Марічка і сама вміла складати пісні. Сидячи на землі, поруч з Іваном, вона обіймала свої коліна і потиху гойдалася в такт».
Тяжко переживав Іван розлуку з Марічкою, коли був змушений піти в найми, на полонину, й особливо – її загибель під час повені. Смерть коханої погнала його з рідного краю. Згодом Іван тривалий час змушений був перебувати в наймах на полонині, а повернувшись, дізнався про смерть Марічки. Він важко переживав загибель коханої: «Великий жаль вхопив Івана за серце.
Зразу його тягло скочити зі скелі у крутіж: «На, жери й мене!» А потім щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки. Затуляв він вуха, щоб не чути зрадливого шуму, що прийняв у себе останнє дихання його Марічки. Блукав по лісі, поміж камінням, у заломах, як ведмідь, що зализує рани, й навіть голод не міг прогнати його в село. Знаходив ожини, пив воду з потоків і тим живився. Потому щез. Люди гадали, що він загинув з великого жалю, а дівчата склали співанки про їхнє кохання та смерть, які розійшлися по горах».
Шість років не було чутки про нього, на сьомий раптом з’явився й одружився з Палагною – дівчиною з багатого роду, доброю господаркою, але не задоволеною своїм мрійливим чоловіком, який все більше любив пасти маржинку, а не ходити коло хати. Не розуміла вона й Іванових пісень. Палагна стала коханкою сусіда Юри – мольфара, людини, наділеної надприродними здібностями. Він міг відігнати градову хмару або, навпаки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину – залежно від обставин та уподобань замовників.
Іван про все це знав, проте йому було байдуже, тому що він не міг забути Марічку та змиритися з болем. Якось хлопець пішов у гори й почув там голос коханої, попрямував за ним і зустрів кохану у вигляді мавки. Після короткої розмови вона зникла, натомість Іван побачив чугайстра і спробував відволікти його, запросивши в танок, щоб Марічка могла якнайдалі втекти. Після танцю з лісовиком головний герой пішов за голосом коханої й зірвався в урвище. Наступного дня його ледь живого знайшли пастухи. Згодом він помер, і його поховали за місцевими звичаями (з танцями та розвагами).
Проблематика повісті
Гармонія між людиною та світом природи.
Життя і смерть.
Добро і зло.
Язичництво і християнство.
Сила кохання і неможливість жити без нього.
Вплив мистецтва на людину.
Роль праці в житті людини.
Стосунки батьків і дітей.
Композиція твору
Повість складається з низки епізодів, що через долю головних героїв передають дух життя гуцулів, їхній органічний зв’язок із природою, язичницьку суть вірувань, звичаїв та обрядів. Сюжет твору розвивається через показ не стільки зовнішніх, скільки внутрішніх подій життя Івана Палійчука. Може, саме тому фольклорна основа стала органічною частиною твору.
Письменник зображує ніби два світи – зовнішній і внутрішній. Описи, яких у повісті чимало, подаються ніби й реалістично, але в них більше уваги автор приділяє враженню дійової особи, ніж просто реальному пейзажу. Захоплення внутрішнім світом героя починає сприйматися читачем, як реальний світ.
Експозиція – зображення карпатської природи, збирання гуцульських родин на храмове свято до церкви, бійка між родинами Гутенюків і Палійчуків на ґрунті давньої неприязні; повідомлення про Іванову сім’ю, про ворожість між родами.
Зав’язка: знайомство малих Івана й Марічки.
Розвиток подій: малий Іван вирізає флояру й підслуховує мелодію чугайстира, зародження кохання й стосунків юних Івана та Марічки; Іван прощається з Марічкою перед тим, як іти на кілька місяців на пасовище – на полонину; повернення Івана, який довідується, що Марічка втопилася; пошуки Марічки, зникнення його на шість років; повернення Івана додому й одруження на нелюбій Палагні; господарювання Івана й Палагни, «гуляння» Палагни в корчмі; Палагна стає любаскою мольфара й нехтує Іваном; бійка Івана з мольфаром; Іван іде в гори, де його починає зводити нявка, яка набула вигляду Марічки.
Кульмінація: смерть Марічки. Нявка заводить Івана до прірви; понівечений Іван помирає.
Тестування з вибором однієї правильної відповіді
1. Який регіон України змальований у повісті «Тіні забутих предків»:
а) Буковина;
б) Волинь;
в) Гуцульщина.
2. Мати Іванова боялася його й одвертала від нього очі, бо:
а) Іван був дуже негарним;
б) Іван нагадував їй нелюбого чоловіка;
в) думала, що він бісове дитя.
3. Марічка під час першої зустрічі з Іваном:
а) почала битися з ним;
б) дражнила його;
в) пригостила цукеркою.
4. «Задуманий все, встромляв очі кудись поза гори, наче видів, чого не бачили другі…» – таким ставав Іван, коли:
а) бачив Марічку;
б) згадував батька;
в) грав на флоярі.
5. Від Миколи Іван почув історію про:
а) Олексу Довбуша;
б) Прометея, який подарував людям вогонь;
в) створення світу.
6. Щастю Івана і Марічки завадила:
а) соціальна нерівність;
б) приватна власність;
в) родова ворожнеча.
7. Марічка любила співати:
а) колядки;
б) гаївки;
в) співанки.
8. Коцюбинського називали:
а) великим Каменярем;
б) великим Кобзарем;
в) великим Сонцепоклонником.
Повість «Тіні забутих предків» стала вершиною мистецької майстерності М. Коцюбинського, окрасою всієї української літератури. У ній письменник стверджує, що любов – це почуття всесильне, що дві закохані душі повинні завжди бути разом. Це справжня симфонія почуттів, провідною темою в якій є кохання Івана і Марічки.
За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» кінорежисер Сергій Параджанов разом з Іваном Миколайчуком створили чудовий фільм, який приніс всесвітню славу українському кіномистецтву.
У сучасному світі, на жаль, спостерігається процес зникнення національних рис, культур і навіть мов. Люди забувають рідні традиції. Саме тому тема, ідея і проблематика повісті «Тіні забутих предків» на сьогодні надзвичайно актуальні. Фольклорно-етнографічна основа твору повертає читача до майже втрачених джерел української культури.
Олена ДВОРСЬКА.
Фото: yandex.ru.