Вийшла друком збірка газетних матеріалів, що протягом двох років публікувалися на сторінках українськомовного видання «Гомін» у рамках республіканської патріотичної акції «Свічка пам’яті».
Книжка під назвою «Не забудемо ці імена» вмістила 39 історій – розповідей рідних і близьких, удів та дітей, братів та сестер, колишніх колег по роботі тих, хто віддав своє життя за майбутнє Придністров’я. Вони поділилися спогадами про найближчих людей, життя яких перервалося на самому злеті.
Наші кореспонденти, від Кам’янки на півночі до Тирасполя на півдні, особисто зустрічалися з родичами загиблих, ретельно записували все, що вони могли розповісти, розглядали фотографії, дбайливо збережені в домашніх архівах.
Колектив редакції виношував мрію щодо створення такого видання для нинішніх і наступних поколінь, а також для того, щоб імена захисників не канули в Лету. Підтримка надійшла з боку нашої установи, яку очолює директор Юрій Трифонов. Завдяки його безпосередній участі, світ побачили 100 примірників цього унікального видання українською мовою.
Презентація відбулася в конференц-залі ДУ «Приднестровская газета». Гостями були: заступник міністра цифрового розвитку, зв’язку та масових комунікацій Максим Кравець, заступник голови Комітету ВР з освіти, науки, культури, громадських об’єднань, спорту, інформаційної та молодіжної політики Андрій Сафонов, придністровський культуролог, краєзнавець, публіцист, громадський діяч, заступник голови Товариства істориків-архівістів Микола Димченко, учителі та учні навчальних закладів столиці, родичі тих, хто загинув за свободу республіки.
Галина Генріхівна Палега, вдова загиблого, розповіла про свого чоловіка, який трагічно пішов з життя у перші дні боїв:
«Мій чоловік Валерій був ще зовсім молодим. Йому, 36-річному чоловікові, ще б жити й жити, ростити сина й дочку, працювати, подорожувати, як він це любив. Він був надзвичайно добрим чоловіком і батьком, але ми дуже мало прожили разом, усього вісімнадцять років.
Діти виросли без батька, онуки так ніколи й не побачили свого дідуся. Не дай Боже, щоб повторилися такі жахливі події на нашій землі. Нехай всюди якнайшвидше настане мир, а люди знайдуть слова, щоб зрозуміти одне одного і просто жити та радіти життю».
Алла Семенівна Ткаченко залишилася без сина, якого безмірно любила.
«Женя ріс добрим, ласкавим хлопчиком. Поважав свою сім’ю, любив Тирасполь, і говорив, що ніколи не покине своє рідне місто. Його турбота про близьких вражала. Він завжди, як проїжджав повз мою роботу, знаходив хвилинку, щоб забігти, обійняти мене, та побажати гарного дня.
Так сталося й тоді, коли він у складі бійців Республіканської гвардії вирушив до Дубоссар на початку березня 1992 року. Женя за будь-якої нагоди телефонував мені звідти, розповідав, що з ним усе гаразд. А 1 квітня мій син загинув просто серед білого дня від прицільної кулеметної черги. Здавалося, що за ці роки я виплакала всі свої сльози, але так тільки здається.
Роки, хоч і стирають з пам’яті деякі події, вони не в змозі стерти образ мого любимого синочка. Дякую кореспондентові Марині Сові, що вона розбудила мої спогади і записала історію мого сина в цій книжці», – зі сльозами на очах ділилася наша гостя.
Максим Кравець та Андрій Сафонов близько до серця сприйняли щирі історії жінок, пронизані пекучим материнським болем. Вони порадили залучати до слухацької аудиторії якомога більше молоді, провести подібні зустрічі в усіх містах республіки. Микола Димченко зауважив, що книгу треба зберегти в архівах для вивчення.
Головний редактор газети «Гомін» Любов Фетісова подякувала всім учасникам зустрічі за увагу, керівництву Державної установи за підтримку, а всім гостям побажала мирного неба та подальшої плідної співпраці.
На завершення учасники події отримали книжки в подарунок.
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото М. Сови.