Сторінками п’єси І. Кочерги «Ярослав Мудрий»
…А ми, кому судилося ще жити,
Життя трудом повинні заслужити
І сили всі Вітчизні присвятить.
З заповіту Івана КОЧЕРГИ
Iван Кочерга – один із найцікавіших українських драматургів XX століття. Він залишив нащадкам багату літературну спадщину. Його називали людинолюбом-мрійником і драматургом-мислителем, твори якого гідно витримали випробування часом.
Народився Іван Антонович Кочерга 6 жовтня 1881 року в містечку Носівка на Чернігівщині в родині залізничного службовця. Біографи письменника повідомляють, що з ранніх років він був оточений турботою і увагою батьків, а ріс у суспільстві літературних героїв – більше з ними, ніж з однолітками.
У 1899 році Іван закінчив гімназію і вступив на юридичний факультет Київського університету. Дипломований фахівець повернувся до рідного міста і став службовцем Чернігівської Контрольної палати. З 1904 року на сторінках чернігівських газет з’явилися театральні рецензії за підписом І. Кочерги. У вільний від служби час молодий критик продовжував жити у своєму замкнутому світі, створеному художніми образами та ідеями улюблених літераторів.
Перший драматичний твір письменника «Песня в бокале» (російською мовою) побачив світ 1910 року.
Під час Великої Вітчизняної війни І. Кочерга перебував в Уфі, де редагував газету «Литература и искусство», працював в Інституті літератури АН УРСР. Повертаючись у 1944 році з евакуації до Києва, він проїздив тими місцями, які тільки-но визволили з-під фашистського чобота. Його око не проминуло руїни та згарища, бідування людей. З перших вуст він чув про злочинства німців, про мужність і відвагу солдат нашої армії, про їхнє прагнення жити на звільненій землі.
Під впливом побаченого драматург почав писати романтичну драму «Ярослав Мудрий». У цьому творі він уперше звернувся до образу реальної фігури історичного минулого. Порушені в ній проблеми синівської любові до рідної землі, готовність перемогти будь-яких ворогів батьківщини були дуже актуальні для періоду Великої Вітчизняної війни. Мужність наших далеких предків, їхня бойова доблесть були прикладом для радянських воїнів.
Творчим злетом письменника вважається цей твір, про який досить лаконічно висловився М. Рильський: «Кожна п’єса Івана Кочерги відкриває нову сторінку мистецтва… Коли я думаю про його «Ярослава Мудрого», то згадую найвищі зразки поетичної драматургії – Пушкіна, Шекспіра, Олексія Толстого, Шиллера, Лесі Українки…».
З усього життя князя Ярослава Мудрого увагу письменника привернули 1030 – 1036 роки, коли він змінив меч воїна на плідну державно-культурну працю.
З ІСТОРИЧНОЇ ДОВІДКИ
Апогеєм могутності Київської Русі прийнято вважати князювання Ярослава Мудрого (1019 – 1054 роки). Його володіння простягалися від Чорного до Балтійського моря, від Карпатських гір до Оки. Швидко зростала роль церкви, засновувалися перші монастирі (св. Юрія, св. Ірини та Києво-Печерський монастир), а населення ставало дедалі освіченішим. У Києві було понад 400 церков. На зразок храму Софії в Константинополі у Києві був також зведений собор святої Софії. На одній із його кафедр була заснована велика бібліотека, працювала майстерня, в якій переписували та перекладали книги з іноземних мов. Тут же була і школа для навчання дітей грамоти. Ще одним досягненням, з яким чи не найтісніше пов’язується ім’я Ярослава і за яке його прозвали Мудрим, стало зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину «Руську правду», яка стала правовим кодексом усієї країни.
В історії духовного життя народів світу Київська Русь посідала особливе місце й відігравала видатну роль у формуванні культурного обличчя всієї Європи. З Ярославом Мудрим поспішали поріднитися наймогутніші правителі, за що його прозвали «тестем Європи». Наприклад, дочка Ярослава Єлизавета стала королевою Норвегії, Анастасія – королевою Угорщини, Анна – королевою Франції. Напевно, душа його боліла за своїх дітей, але й за державу він піклувався, зміцнюючи таким чином союз із сусідніми країнами. «Шлюбна дипломатія» свідчила про високий міжнародний авторитет Київської держави.
Князь не висував палких гасел, не давав нездійсненних обіцянок, не вів численних дебатів, які так модні були в усі часи, у всіх політиків світу, які з такою плодючістю використовуються і деякими сучасними горе-політиками.
Помер Ярослав Мудрий у Вишгороді на руках свого улюбленого сина Всеволода і знайшов вічний спочинок у київському храмі святої Софії, ним самим збудованому.
Беручись до аналізу художнього твору, треба, звичайно, враховувати, що твір уже прочитаний.
За жанром «Ярослав Мудрий» – історична драматична поема.
Тема твору: показ синівської відданості Батьківщині, полум’яної любові до рідної землі князя Київської Русі Ярослава Мудрого і широкого кола простих людей, які в жорстоких боях із різними нападниками завжди відстоювали свободу та незалежність своєї батьківщини.
Iдею поеми І. Кочерга сам розкрив у передмові до п’єси: «У цілому ж ідею поеми можна визначити як нелегке і часом болісне шукання правди й мудрості життя разом із народом на користь Вітчизни, шукання, в якому Ярославу допомагають не тільки друзі, а й ті, хто, як Микита, повставали проти нього зі своєю особистою правдою, або ті, хто, як Журейко, були скривджені князем, але врятували його в біді, бо всіх їх об’єднувала і притягувала приваблива особистість Ярослава».
СЮЖЕТ ПОЕМИ
Особливість сюжету полягає в тому, що експозицією є перша дія п’єси, зав’язкою – друга дія, розвиток і загострення протиріч відбуваються у другій і третій діях. Кульмінацією п’єси є четверта дія, а розв’язку знаходимо в п’ятій. Усі сюжетні лінії твору підпорядковані головному драматичному конфлікту – боротьбі князя Ярослава з різними життєвими перешкодами за утвердження могутності й культурного розвитку Русі.
Єдина стрижнева сюжетна лінія у творі відсутня. Всі найважливіші події й образи перетинаються з образом князя: Ярослав – Микита; Ярослав – Журейко; Ярослав – Гаральд; Ярослав – Інгігерда.
Композиція п’єси має деякі особливості. По-перше, твір складається з п’яти дій, кожна з яких має свій заголовок. П’ята дія ділиться ще на дві частини (першу і другу), які містять певну символіку: гуслі (символ прагнення Ярослава до поширення культури на Русі) та меч (символ захисту від нападників та утвердження княжої влади). Золоті ворота – це символ зодчества, мирного містобудування, про який мріє князь Київської Русі. Ще однією особливістю композиції твору є і те, що всі події автор зобразив художнім словом у хронологічній послідовності.
Твір написаний білим (неримованим) віршем, а тому велике значення для розуміння його змісту мають авторські ремарки й передмова автора.
ХАРАКТЕРИСТИКА ОБРАЗІВ П’ЄСИ
Усі дійові особи твору діляться на дві групи: історичні (Ярослав та Інгігерда, Єлизавета, Анна, Володимир, Сильвестр) та вигадані (Микита, Журейко, Милуша, варяги).
Центральним персонажем драматичної поеми є образ Ярослава Мудрого, на честь якого автор назвав свою п’єсу. Очевидно, що він намагався переконливо відтворити дві основні його риси: непримиренність до всіляких ворогів вітчизни (зовнішніх і внутрішніх) і прагнення до будівництва, розвитку культури та просвіти народу.
«Ярослав показаний у п’єсі як натура цілісна, вольова, потужна. Його невдачі й протиріччя між прагненням до мирного устрою, благоденства свого народу і жорстокою необхідністю всіма засобами боротися за саме існування своєї держави наповнюють образ великим драматизмом», – так писала газета «Правда» у 1947 році.
І. Кочерга зображує Ярослава Мудрого як людину далекоглядну, цілеспрямовану, розважливу, яка доклала багато сил для збереження єдності Київської Русі, злагоди серед народу. Був великий князь жорстоким і добрим, мудрим і терплячим.
Цікавим у п’єсі є образ ченця Микити – людини творчої, обдарованої, що малює заставки й мініатюри в книгах. Автор показав цього персонажа як людину неспокійної вдачі, драматичної долі. У його характері суперечать два почуття: помста за батька і любов до своєї батьківщини. Микита – син новгородського посадника Костянтина, якого Ярослав стратив, бо той «…порушив спокій на Русі». Виявляється, робив він це не для власної користі, а в ім’я народу та батьківщини.
Микита розуміє правду Ярослава, а тому залишив намір помститися і відправився в далеку подорож. Коли ж повернувся, то застав князя і Русь у біді. Він вирушив на битву з печенігами й віддав своє життя за Київ, за народ, за Єлизавету, яку дуже любив.
Сильвестр – учений-монах. Це людина, яка живе для своєї країни, вірою і правдою служить князю: втілює в життя його мрію про створення бібліотеки. Він успішно керує ченцями-переписувачами. Сильвестр – добрий порадник і помічник сім’ї князя. За відсутності Ярослава саме він міг своїм теплим словом і молитвою вирішити ту чи іншу проблему. Це вірний син своєї батьківщини.
Журейко – красивий, ставний, чорнобородий, завжди стурбований і рішучий юнак. Має добру фізичну силу, талант і вміння організувати навколо себе народ. Муляр Журейко не менше за Ярослава любить свою батьківщину, щиро кохає свою дівчину Милушу. Коли варяг убив брата Милуші й намагався образити дівчину, то він став на її захист і знищив ворога. Журейко залишив Київ, став моряком-рибалкою. Дізнавшись про зраду Ульфа та Інгігерди, він розповів про це Ярославу, тому що державні інтереси йому не байдужі. Однак він не корислива людина й відмовився від пропозиції Ярослава залишитися при дворі. Журейко вдруге рятує Русь і Ярослава, коли привів новгородські полки на допомогу князю під час битви з печенігами.
Iнгігерда – шведська принцеса, княгиня, дружина Ярослава. На початку п’єси автор зобразив її войовничо налаштованою проти князя. Його плани та мрії для неї були чужими. Вона навіть підготувала з Ульфом змову проти Ярослава, бо була владолюбною людиною, чим заслужила від нього гнівний вигук: «…У монастир замкну я Інгігерду». Чотири роки життя в монастирі змінили її характер. Вона розуміє дії Ярослава, бачить у ньому мудрого політика, дбайливого батька, доброго чоловіка.
Патріотичні почуття простого люду розкриті й у діях скромної Милуші – дочки Людомира і коханої Журейка. Це ніжна, любляча дочка, вірна подруга. Вона здатна на рішучий протест проти несправедливості, вміє знайти вихід зі скрутного становища. Саме вона врятувала свого коханого від жорстоких намірів Ульфа. Чільне місце в п’єсі посідає план захисту Журейка від обіцянки князя покарати його. За любов, за вірність рідних їй людей вона помирає від смертельної рани. Дівчина залишилася у рідному Києві, хоча у неї була можливість покинути цей край, та вірність, відданість своїй батьківщині, народу не дали їй цього зробити.
Отже, герої п’єси «Ярослав Мудрий» – це патріоти свого краю, свого народу, мужні й красиві душею люди. Саме вони допомогли Ярославу здобути й утримати владу в Києві. Підтримка і любов народу до свого князя була відповіддю на його турботу за долю держави, він приймав конкретні рішення що не залишалися тільки на папері, а негайно виконувалися. Ярослав розумів: щоб мати сильну, міцну країну, щоб у ній завжди панували мир і злагода, необхідно діяти. Праві були мудрі: спочатку закон, а потім благодать. Про це йдеться в другій частині поеми «Закон і благодать». У ній автор детально зупинився на державних пріоритетах Ярослава Мудрого, його прагненні до миру і спокою в країні, до забезпечення цілісності й недоторканості її кордонів, до розбудови міст, храмів, до поширення книг.
АКТУАЛЬНІСТЬ ПОЕМИ «ЯРОСЛАВ МУДРИЙ»
У своєму творі І. Кочерга підносить проблему миру як вищу людську цінність, запоруку процвітання держави й народу. Він акцентує синівську любов князя до рідної землі, його готовність до захисту від ворога. Ці питання є актуальними також і для нашого часу, бо доля народу і доля держави – нероздільні.
Автор створив драматичний твір, який витримав найскладніше випробування – часом.
«У своїй поемі Іван Кочерга вчить нас любити свою історію, своє славне минуле, і в цьому велике патріотичне значення його твору», – підкреслював свого часу філолог, письменник, драматург, публіцист і громадський діяч Олександр Корнійчук.
«Якщо будете в ненависті жити, у сварках та бійках, то самі загинете і загубите землю своїх батьків та дідів, які здобували її трудом своїм великим…», – так наказував своїм синам головний герой поеми «Ярослав Мудрий».
Ганна ЛАЗАРЕНКО.
Фото: ukrland.in.ua.