Мама… Перше слово кожної дитини. Синонімів до нього тільки у словнику – близько двох десятків. Є ще епітети й порівняння, ласкаві звернення, створені в кожній сім’ї та притаманні лише їй. Їх не злічити, тому що людина знаходить свої особливі слова, щоб виразити любов і ніжність до неньки, глибоку вдячність та повагу до неї.
Найкращі з цих слів пролунають у нашій республіці в неділю. Урочисті та ніжні, офіційні й вельми особисті. Поза сумнівом, кожна людина знає, що сказати головній у житті жінці з нагоди Дня матері.
Багато буде дзвінків, а дасть Бог – і зустрічей, у невеликому затишному будиночку в центрі Окниці. Там живе щасливе подружжя Гайдей, що виростило, виховало та дало путівку в життя донечці та чотирьом синам.
Свою сім’ю Іван і Світлана створили 25 років тому. За плечима в кожного був свій біль. Він овдовів і залишився з двома дітьми на руках. У розпалі були 1990-ті. Зарплати низькі, та і виплачувалися з затримкою. Іван, щоб якомога більше часу віддавати синові та доньці та ще й забезпечувати дітей усім необхідним, вимушений був звільнитися з військової служби та повернутися в рідну Окницю. Знав, що земля прогодує.
Жіноче щастя Світлани теж не склалося, та сумувати вона не звикла. Повернулася до отчої хати та рідної Грушківської школи. Навчала сільських дітей російської мови та літератури, ростила маленького Сашка. Матуся, на честь якої він був названий, у всьому допомагала та завжди підтримувала.
У цих двох людей знайшлися спільні знайомі, які, дивлячись на те, як Іван і Лана вправно господарюють і стараються бути для своїх дітей за маму й тата, взялися їх посватати. Йому статна співунка з медовою пишною зачіскою, веселими очима і готовими до посмішки губами сподобалася відразу. Вона ж відчула якусь спорідненість душ і зважилася на шлюб.
Починалася нова сім’я таким, як нині, листопадовим днем із недобудованої хати, старенької машини та великого господарства, яке іржало, мукало, хрюкало і кудкудакало на подвір’ї. Іван одним із перших на селі став фермером. Вирощував на ділянці, що дісталася після розпаювання колгоспних земель, кукурудзу і люцерну. Незабаром зрозумів, що від реалізації кормів прибутку практично нема, і перейшов на відгодівлю худоби. Об’єднавши рослинництво з тваринництвом, фермер міцно став на ноги. Тепер і дійне поголів’я має, і на м’ясо худобу вирощує. Обзавівся технікою, щоб якісно обробляти землю. Живе Іван Гайдей в одвічному селянському ритмі, до якого привчений з дитинства.
Світлана переїхала в Окницю і відразу ж знайшла собі роботу в місцевій школі. Зважаючи на потреби навчального закладу, пройшла курси й здобула додаткову спеціальність. Тепер викладає російську та українську мови, прищеплює учням інтерес до читання класичної та сучасної літератури. Її випускників завжди можна впізнати по грамотній розмові й умінню коректно спілкуватися, яке нинішнє покоління інтернет-користувачів, на жаль, поступово втрачає.
Рідко яка сім’я в наш складний час виховує трьох дітей. Гайдеї з цього лише почали. Обом було складно: шукали підхід до кожного. Світлана вчилася бути матір’ю для осиротілих підлітків, Іван згадував, як поводитися з маленьким хлопчиком. Дорослі прагнули створити атмосферу, комфортну для всіх, привчити одних до порядку, інших до відвертості. Самі вчилися бути терплячими та дипломатичними, приймати зважені рішення, гармонійно поєднувати строгість і батьківську ласку.
Здавалося б, турбот і з трьома дітьми вистачає, але молоді так не вважали. Обоє родом із сімей, що нині прийнято вважати багатодітними. Світлана – старша сестра двох братів, Іван – один із сімох дітей. То й недивно, що через рік їхня родина поповнилася, а згодом, коли вже зовсім міцно стали на ноги, – ще раз.
Дітей Гайдєї виховали на власному прикладі. Зі Світланою вони ходили до школи, вчилися сумлінно, не підірвали її авторитет ані серед інших дітей, ані серед педагогів. Не тільки Ксенія – всі діти хазяйновиті. Сини вміють готувати і прати, знають, як підтримувати чистоту і порядок у хаті.
З татом діти працювали на подвір’ї та в полі. Як колись самого Івана батьки залучили до нелегкої селянської праці, він навчив піклуватися про худобу кожного із синів. Передалося їм і захоплення технікою. Василько, наймолодший, навіть робітничу професію механіка здобув. На конкурсі «Кращий за професією», що проводився в лютому в Кам’янському політехнічному технікумі, посів перше місце, продемонстрував відмінні теоретичні знання та практичні навички. Нині він служить в армії та заочно навчається у Придністровському держуніверситеті.
Кожному з дітей Іван зі Світланою допомогли знайти своє покликання та освоїти бажану професію. Дочка обрала справою життя медицину. Ксенія – лікар-терапевт в одній зі столичних поліклінік. Хлопці пішли батьківськими стопами. Ні, не в сільське господарство, армійським, військовим шляхом, яким Іван пожертвував замолоду, щоб бути поряд із дітьми. Омелян із Василем служать і навчаються; а Павло, найстарший, уже вийшов на пенсію за вислугою років. Про це довелося дізнатися на храмовому святі. В Окниці давно склалася традиція: у День села вшановують не тільки сім’ї, що відзначають ювілейні дати, а і тих батьків, чиї сини сьогодні захищають Батьківщину. От і фото, на якому ви, шановані читачі, бачите Світлану з Іваном, зроблене саме в цей урочистий момент.
Сфотографуватися всією великою родиною у Гайдєїв поки що не виходить. Батьки, як і раніше, в Окниці, а діти тепер – усі в столиці. У кожного – свої турботи: службові та домашні. Ростуть у їхніх сім’ях двоє дівчаток і троє хлопчиків. Щасливі бабуся з дідусем сподіваються: це ще не всі онуки, призначені їм долею. Є в цій дружній родині перспективи для зростання.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.