У день архангела Михаїла, 21 листопада, північна столиця нашої республіки відзначила престольне свято, а разом із ним і день свого народження – 395 років.
За давньою християнською традицією, день освячення храму вважають іменинами населеного пункту.
Святкові заходи розпочалися з церемонії підняття прапорів та покладання квітів до пам’ятних місць. Президент Вадим Красносельський, вітаючи жителів зі святом, сказав: «Рибниця – це чудове місто, в якому гармонійно поєднуються давня історія, багата культура і традиції при-дністровського народу. Воно є одним із найкрасивіших у республіці, а його пам’ятки належать до золотої колекції кращих місць Придністров’я.
Для Рибниці характерний динамічний розвиток: триває безперервна модернізація міської інфраструктури, будуються нові спортивні об’єкти, перетворюються місця відпочинку, приділяється увага захисту та упорядкуванню навколишнього середовища».
Усі ці позитивні перетворення привертають загальну увагу: мешканці зазначають, що за останні роки Рибниця набула сучасного, просто казкового вигляду. Підтвердженням цьому є чудові вулиці та паркові алеї, стадіон та відремонтовані школи й дитячі садочки, розвинення міської інфраструктури тощо.
Саме в день святкування на вулиці Вальченка, де нещодавно облаштували затишну, комфортну для всіх, набережну, до дня народження міста коштом Фонду капвкладень відкрили ротонду, що «плаче», подібну до тираспольської, встановленої в Катерининському парку. Навколо новенької, хоча й не грандіозної за розмірами споруди, зібралися сотні рибничан, що звідусіль підходили подивитися на неї. Фотографувалися цілими родинами, посміхалися одне одному, навіть дощик не зіпсував їм піднесений настрій.
Центр Рибниці вирував, гудів, як вулик. Розгорнуті зранку барвисті національні подвір’я гостинно запрошували до себе.
Про оформлення української садиби подбали Управління культури міста та представники Рибницького молодіжного центру, серед них – Тетяна Гжегожевська. Доброзичлива, симпатична дівчина родом із Хмельниччини радо спілкувалася рідною мовою. Кілька років тому вона здобула вищу освіту, навчаючись у Рибницькій філії ПДУ, і тепер – перекладач з англійської та німецької, а ще – викладач вокалу. Це її улюблене заняття.
На площі юрмився народ: рибничани цікавилися товарами, не пропускали жодного подвір’я, та фотографувалися на фоні яскравих локацій. Голосно грала музика, долинав спів вокальних ансамблів та окремих солістів, що вміло виводили молдавські, українські та російські пісні. Прикрашали площу перед Палацом культури й намети підприємств – учасників ярмарку «Купуй придністровське!». Вітер доносив аромати смаженого шашлика, і саме на цей аромат поспішали мешканці та гості.
Тим часом у Палаці культури відвідувачі з інтересом оглядали виставку «Рибниця – в іменах», в якій зібрано 92 історії про людей, чиїми іменами названі вулиці міста. Поряд розташувалася ще одна виставка під назвою «Який слід ти залишив на землі», організована співробітниками міської бібліотеки. На дбайливо збережених фотографіях можна було побачити відомих людей, чиї імена золотими літерами вписані в скарбницю нашої історії. Серед них – Петро Вершигора, Антон Рубінштейн, Євген Дога, Ілля Богдеско, Петро Вітгенштейн, Федір Антосяк та багато інших.
За словами методиста рибницької бібліотечної системи Наталі Сагайдак, уже понад десять років триває робота над проектом «Який слід ти залишив на землі». Ініціаторами його виступили співробітники бібліотеки. І хоч матеріалів було дуже мало (збирали відомості по крихтах, часом використовуючи газетні публікації), згодом почали класифікувати їх за певними періодами. Зібрали те, що представили на день нинішній. Історія кожної особистості захоплива та гідна уваги, а робота бібліотекарів заслуговує на людську подяку.
Депутати Верховної Ради Андрій Сафонов та Вадим Кравчук, зустрівшись у фойє Палацу культури з нашим кореспондентом перед початком урочистого засідання, в один голос зауважили, що всі досягнення міста і його підприємств здобуті завдяки людям. Рибничани дружні, роботящі, це видно з того, яким прекрасним стало їхнє місто за останні кілька років. Тут встановили пам’ятник захисникам Придністров’я, облаштували набережну вздовж Дністра і продовжують її вдосконалювати.
Зусиллями рибничан колишній занедбаний пустир перетворюється на сучасне затишне місце відпочинку з вимощеними плиткою стежками, зеленими насадженнями, зручними лавочками. Все це стало можливим завдяки самим людям. Тому-то під час урочистостей кращих городян відзначили державними та відомчими нагородами.
Дещо з історії Рибниці. Перші згадки про неї можна побачити в документах 1628 року, коли вона була позначена на фрагменті карти Королівства Польського і Великого князівства Литовського. У ІХ – ХІІІ століттях ця територія належала до складу Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. У ХIV столітті – відійшла до Великого князівства Литовського, а з середини ХVI століття землі лівобережного Придністров’я на північ від річки Ягорлик, зокрема й територія нинішнього Рибницького району, були приєднані до Польського королівства.
У 1793 р. в місті налічувалося 74 подвір’я, у 1808 р. – 201 двір. У містечку діяли православна церква, освячена 1682 р. на честь архангела Михаїла та католицький костел.
У 1924 р. Рибниця стала селищем міського типу та районним центром МАРСР.
Створювалися нові підприємства: винзавод, олійний завод, почала діяти електростанція. У 1928-1929 рр. відкрито вечірній робітничий факультет від Київського гірничого інституту. Збудовано лікарню на 60 ліжок. Населення обслуговували 10 лікарів. У місті діяли 5 шкіл, дитячі садки, кінотеатр на 400 місць, кілька бібліотек. У липні 1938 р. Указом ВУ ЦВК УРСР Рибниці надано статус міста.
Площа, на якій розкинулося індустріальне місто, становить 2 496 га. Кількість населення станом на 01.10.2019 року – 67 300 осіб.
На сьогодні Рибниця – один із великих агропромислових, освітніх і культурних центрів Придністров’я.
Христина ЖУРАВЕЛЬ.
Фото автора.