Завершується 2023 рік, спрямований на розвиток агропромислового комплексу, сільських територій і сільського туризму. Наша газета приділяє велику увагу кожному з цих напрямів, інформує читачів про те, як удосконалюється інфраструктура населених пунктів, завдяки чому стає комфортнішим повсякденне життя мешканців і зростає кількість туристів, бажаючих провести дозвілля на природі.
Основним чинником, який впливає на створення необхідних умов у сільській місцевості, поза сумнівом, є розвиток агропромислового комплексу. Праця на землі – той фундамент, на якому тримається село. У той же час АПК – провідна галузь економіки, від якої залежить не тільки добробут селян, а і продовольча безпека країни, її самодостатність. Тому й не дивно, що трудівники галузі завжди перебувають у центрі уваги засобів масової інформації. Сьогодні хочемо познайомити наших читачів з одним із них.
Усе життя Федора Стурзи присвячене роботі на землі, нерозривно пов’язане з одвічним сільським укладом. У Валя-Адинці його знає кожен. Поважають за працьовитість і легку вдачу, звертаються за порадою з будь-якого приводу: будь-то технічне питання чи допомога у скрутних життєвих ситуаціях.
У Валя-Адинку Федір уперше приїхав з нареченою – просити благословення на шлюб у батьків Тетяни. Парубок їм сподобався: статний і справний, по-селянськи хазяйновитий, ніякої роботи не цурається. Головне – в доньку закоханий щиро, піклується, в першу чергу, про неї, та і про родинний добробут дбає. Примітивши та зваживши все це, глава роду Іван Крайній запропонував молодим облаштовуватися в тому будинку, що залишили у спадок батьки.
Починався 1980 рік. У Валя-Адинкській сільраді зареєстрували нову сім’ю. Рідні, друзі та сусіди, а це майже все село, відгуляли весілля. Буденне життя нова сім’я почала з багатьох турбот: і стареньку хату треба було перебудовувати, й господарством обзаводитися, і роботу підшукувати.
Щодо працевлаштування Федір довго не мудрував: зайшов у правління місцевого колгоспу з документами про закінчення профтехучилища, а вийшов уже трактористом. Професія механізатора в селі – популярна в усі часи, а в пору, коли колективні господарства бурхливо розвивалися, – вельми затребувана. У Валя-Адинці вирощували не тільки традиційні зернові й технічні культури, а ще й тютюн, цукровий буряк. У колгоспі були сад і ферми.
У полях техніка гуділа від зорі до зорі, від зими до зими. Орали та сіяли, підгодовували культури й ретельно доглядали за ними, збирали урожай і везли його у склади. Практично всі процеси були механізовані, тому роботи членам тракторної бригади вистачало. Невелику зимову перерву використовували для обстеження техніки, ремонту та якісної підготовки до нової польової кампанії. У такому ритмі жив і Федір Стурза. Спочатку напрацьовував практичні навики, переймав у досвідчених колег секрети майстерності. Згодом і сам став ланковим та наставником молоді.
У 1990 році рашківчанин Олександр Лутій почав створювати на колгоспних землях розсадник. На перших порах орендував техніку в господарстві. Так і познайомилися ці працелюбні, захоплені своєю справою чоловіки. Олександр Іванович безперервно садив і сіяв, окультурював дикі рослини та прищеплював цікаві сорти на базові дерева. Федір Васильович якісно орав, уміло обробляв міжряддя, обприскував посіви, захищаючи маленькі билинки, яким ще декілька років треба було рости до саджанців, від хвороб і шкідників. Праця в тандемі прийшлася обом до душі, і незабаром Ф. Стурза перевівся в розсадник. Коли колгосп розпався, на основі своїх земельних паїв вони заснували селянсько-фермерські господарства і продовжили працювати спільно.
На сьогодні в господарстві є 70 га ріллі. Спеціалізується воно на вирощуванні посадочного матеріалу. Тут є все: плодові та ягідні, декоративні та вічнозелені рослини. Щороку асортимент поповнюється новими видами та сортами, яких нині нараховується понад 500. Технічний арсенал розсадника має 8 тракторів із повним набором устаткування: плугами, сівалками, культиваторами, обприскувачами, та 2 комбайни.
Щоб забезпечити господарство власною технікою та краплинним зрошуванням, фермери вкладали суттєву частину зароблених грошей у виробництво. Вони й нині продовжують інвестувати прибуток в інновації. Кожен – за своїм профілем. О. Лутій стежить за появою новинок, підтримує зв’язок з іншими розсадниками, вивчає сучасні агротехнології. Ф. Стурза відповідає за технічну оснащеність. Проаналізувавши передовий досвід, упроваджують новації на своїх угіддях. Можливо, саме завдяки цьому господарство посідає провідну позицію в АПК республіки вже понад 30 років.
Федір Васильович, як і раніше, впевнено почувається за штурвалом будь-якої техніки. Хоча ручна праця в розсаднику становить 90 %, для механізатора роботи теж вистачає. Наприклад, чітке дотримання сівозміни. Площі, що звільнилися після реалізації саджанців, засівають зерновими та бобовими культурами. Останні в агротехнології відіграють важливу роль, адже добрива нині дорогі, та й завезти їх у республіку стало проблематично.
Бобові ж насичують ґрунт азотом, і посаджені після цього попередника рослини краще розвиваються. Одержаний урожай –це додатковий прибуток і можливість видати натуроплату трудівникам, яких у розпліднику є близько 20 осіб. Коли потрібно збирати ягоди (у господарстві є плантація полуниці та смородини), набирають і сезонних працівників, даючи можливість селянам заробити.
Поруч із фермерами працюють їхні сини – Богдан Лутій і Олексій Стурза. Їм уміння вирощувати саджанці батьки прищепили з дитинства. Кожен здобув професійну освіту. Олексій обрав робітничу спеціальність тесляра. Спробував себе в цій галузі та в деяких інших.
Однак із часом земля, на якій виріс і здобув перші навички селянської праці, покликала його до себе. Тепер бере участь у всіх виробничих процесах – від моменту, коли насіннячко ляже в землю, до реалізації саджанців. А їх щороку продають близько 80 тисяч!
Удало склалося й особисте життя Федора Стурзи. З дружиною Тетяною відзначили вже рубінове весілля. Мешкають у затишному будинку, облаштованому своїми руками, наповненому взаємними пошаною, турботою та любов’ю. Сьогодні тут знову лунають дитячі голоси. Поряд із батьками – донька Валентина й онука Аліна. Олексій мешкає в сусідньому Рашкові, часто приїжджає в гості з усією своєю родиною. Його діти – Микита і Даринка – радують бабусю з дідусем гарними оцінками за навчання.
Федір Васильович за 43 роки, що присвятив цій землі, ніби вріс у неї міцним корінням. Якщо говорити у звичному йому стилі, сім’я Стурза схожа вже на невеличкий садочок. Онуків Федір Васильович і Тетяна Іванівна теж виховують працьовитими та сумлінними, адже без цього немислимий сільський уклад життя. Вони щиро сподіваються, що нове покоління теж укоріниться на рідній землі.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото Ф. Стурза .