ДО 105-ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
День народження Бориса Євгеновича Патона, вченого в галузі зварювальних процесів, металургії й технології металів, президента Академії наук України припадає на 27 листопада.
Учений не дожив три місяці до свого 102-го дня народження. Він працював, не піддаючись жодним песимістичним прогнозам, хоча останнім часом мав проблеми з серцево-судинною системою.
Борис Патон став легендою ще за життя. Піввіку він перебував на посаді президента Національної академії наук та Інституту електрозварювання. Був автором та співавтором понад 720 винаходів, двічі Героєм Соціалістичної Праці та Героєм України, за життя увічненим у бронзі (бронзовий бюст завжди встановлювали на батьківщині героя).
«Привіт, батьку»
Борис Євгенович народився в Києві в родині відомого вченого, академіка Євгена Оскаровича Патона (1870 – 1953), та домогосподарки Наталії Будде.
Щоб зрозуміти, звідки такий потяг та неперевершені здібності до науки взялися в Бориса Патона, маємо кілька слів сказати про того, хто його народив.
Його батько Євген Патон – знаменитий мостобудівник, автор і розробник найбільшого у світі цільнозварювального мосту через Дніпро (1 543 м у довжину), відомого нині як «міст Патона», народився в Ніцці, в родині російського консула. Він закінчив Дрезденський полiтехнiчний інститут і здобув диплом iнженера-будiвельника. По закінченні Петербурзького інституту інженерів шляхів захистив дисертацію i у званні професора переїхав до Києва. У Київському політехнічному інституті став деканом інженерного факультету та завідувачем кафедри мостів.
Уже уславленим і авторитетним спеціалістом, визнаним у мостобудуванні, Євген Оскарович у 1928 році (маючи за плечима 58 років від роду) різко змінив напрям своїх технічних i наукових пошуків, узявшись за освоєння цілком нової царини – зварювання. Через шість років він заснував у Києві Інститут електрозварювання.
Євген Патон був інтелігентом і дворянином у повному розумінні цього слова: завжди ввічливо спілкувався, найбільш сварливий його вислів, який він іноді вживав – «чобіт нечищений». У колективі його трохи побоювалися, хоч і називали просто «батько». Говорили, що він особливо суворо дотримувався дисципліни. Наприклад, нерідко міг сам стояти вранці біля дверей Інституту електрозварювання (як директор) і викривати тих, хто спізнився, серед таких часом траплялися і його обидва сини.
Борис не планував пов’язувати своє життя з електрозварюванням. Після закінчення школи він поступив у КПI на спецiальнiсть інженера-електрика. Батько не заперечував. Обоє синів бачили, як багато працює i дуже скромно поводиться батько – i це справляло на них більший виховний ефект, ніж будь-які нотації та настанови. Він був для них незаперечним авторитетом.
У своїх інтерв’ю Борис Євгенович не переставав нагадувати, чому він навчився у свого батька: «Людина має любити свою справу і віддаватися їй. Євген Оскарович здавався всім суворим, недоступним, а був він доброю людиною і дбав про людей, дбав про свою родину. Я часто проїжджаю мостом Патона і дорогою завжди, хоч ненадовго, зупиняюся. Приходжу, як на побачення: «Привіт, батьку!»
Диплом під бомбами
Захищати диплом Борисові випало в перший день війни. Зважаючи на ситуацію, випускникам дозволили захищати всім одночасно. Дорогою до Полiтехнiчного інституту, біля нинішньої площі Перемоги, Борис із друзями потрапив під наліт німецьких літаків. «Ми були молоді й легковажні: я не знайшов нічого кращого, як заховатися від бомб у під’їзді найближчого будинку. Нібито це був дощ, – пригадував той епізод Борис Євгенович. – На наше щастя, бомба в той будинок не вцілила. За таких обставин я закінчив інститут i дістав направлення в Ленінград, на суднобудівний завод імені Жданова, де проходив переддипломну практику, добре знав підприємство, до того ж мені подобався Ленінград».
«Спробуємо різати кістку лазером»
У своїх інтерв’ю Борис Євгенович не раз розповідав, що одне з головних здобутків Інституту електрозварювання – йдеться про так званий шов Патона – з’явилося після того, як 1995 року він сам, катаючись на водній монолижі Дніпром, зламав шийку стегна. Перед випискою з лікарні він спитав у хірургів, чим йому різали кістку. У відповідь почув – «механічною пилкою». Бориса Євгеновича це так зацікавило, що після повернення на роботу в інститут він скликав колег і запропонував: «Давайте спробуємо різати кістку лазером». Подумали і зробили.
Іще він разом із колегами придумав, як методом зварювання робити операції на серці. Шов Патона – унікальна технологія зварювання живих тканин, за якої крововтрати в кілька разів менші, ніж при звичайній нитковій операції, крім того, скорочується час її проведення.
Бюст за життя
За свої здобутки в науці Борис Патон двічі став Героєм Соціалістичної Праці, мав звання Герой України, отже, за життя йому встановили бронзове погруддя. Яке, до речі, йому зовсім не подобалося.
Відповідаючи якось на запитання прискіпливих журналістів, він зазначив: «Мені й самому не подобається, що його встановили. Я не давав згоди, довго заперечував, мовляв, не встановлюйте, доки я живий. Не послухали, сказали, що двічі Герою належить ставити за життя. Тепер ходжу на роботу повз свій пам’ятник, не звертаю уваги, мабуть, уже звик. А спочатку було неприємно. Та й не схожий… Та все це не заслуговує на увагу».
«Перевелися хороші політики»
Борис Патон якось розповідав, що одного разу, коли він 10 років був президентом Академії наук, Політбюро урочисто виділило йому дачу, а потім забрало назад. Бо хтось крутіший із начальства захотів у ній жити.
Учений згадував, наскільки кумедною виглядала ситуація з тією дачею. «Я одержав державну дачу, коли прийшов до влади Щербицький. На той час я вже десять років був президентом Академії наук. Тоді було ухвалено рішення Політбюро про виділення мені дачі. На ті часи вона була дуже хороша. Двадцять років я на ній жив, а потім мене попросили її звільнити, бо так забажав хтось із нового начальства. Мені ж дали іншу, гіршу, але щоб підсолодити пігулку, виділили довічно… Єдиному з усіх, хто живе в цьому селищі під Києвом».
Про плани на майбутнє
Напередодні 100-річного ювілею в одному інтерв’ю Борис Патон зізнався, що шкодує, як мало часу приділяв мистецтву, все більше працював.
«Шкода, що мало часу приділяв музиці, живопису, художній літературі, – ділився Борис Євгенович. – У результаті не дуже добре в усьому цьому знаюся. Все робота, робота, робота… То часу не було, то сили. Хочу трохи заповнити цю прогалину. При нагоді читаю все, що трапляється під руку. Знову ж таки, коли є час. Але що вдієш… Ясно, що це не системно. Експертом, вочевидь, уже не буду. Хіба до якогось аматорського рівня, може, й доросту».
Про секрет довголіття
Майже до 80 років, доки не дістав травму, Борис Євгенович регулярно грав у теніс і захоплювався водними лижами. Колись академік Микола Амосов, говорячи про Бориса Євгеновича як про видатного вченого i організатора науки, людину великої душі й скромності, несподівано додав: «Скажіть, хто з нас може годину не сходити з водних лиж? Я вже не кажу про теніс i плавання. Він i в заняттях спортом подає нам приклад».
До самих 100 років Борис Євгенович чотири рази на тиждень відвідував басейн. Розмірковуючи про секрет довголіття, не раз казав, що справа не у спорті. Точніше, не тільки в ньому.
«Потрібно діставати задоволення від своєї праці, від свого життя та залишатися оптимістом, незважаючи ні на що. Хоч би як складалося життя, я намагаюся цього принципу дотримуватися. Хоча це буває складно. Але якщо ти тільки хничеш і скиглиш, то нічого доброго не буде», – переконував учений.
Рік перед вічністю
У березні 2020 року стало відомо, що Борис Патон не подав свою кандидатуру на вибори президента Національної академії наук України, які мали відбутися 16 квітня (через ситуацію з коронавірусом їх перенесли на пізніший строк), і залишив цю посаду.
Учений відверто поділився своєю думкою про те, що академія дійсно була сенсом усього його життя: «Навіть не можу сказати про академію як про другу родину, здається, вона була моєю єдиною родиною. Від цього, звичайно, страждало приватне життя, рідні й близькі бачили мене не так часто, як хотіли та як варто було б. Трохи виправився я, мабуть, тільки тепер, під час пандемії – живу з родиною онучки Ольги, виховую правнучку Ганнусю. Вона велика непосида, допитлива дівчинка-щебетушка. З нею не засумуєш. Пандемія – це, без сумніву, велике лихо, але можу погодитися з думкою, що для багатьох із нас карантин став нагодою побути в сімейному колі довше, ніж зазвичай».
У своєму останньому інтерв’ю в липні 2020 року Патон зізнався: «Я прожив довге, насичене і цікаве життя, мав змогу працювати з різними людьми, спостерігати за тим, як їхні характери проявляються в різних ситуаціях. Досвід підказує, що на булаву найбільше заслуговує той, хто спроможний по-волячому тягти майже не підйомну ношу, ні на що не скаржачись і не хизуючись. Тобто це має бути людина, по-перше, талановита і працьовита, а по-друге, скромна і порядна. Не люблю гучних слів про патріотизм – зрозуміло, що керівник рівня президента Академії наук має працювати в інтересах своєї країни».
Іще додав, що бачить своїм наступником на посаді президента НАНУ Анатолія Загороднього, тому голосуватиме за нього. На виборах 7 жовтня 2020 року переміг саме Загородній, ставши новим президентом української Академії наук, а Борис Патон до виборів не дожив, покинувши земне буття 19 серпня 2020 року. Його поховали 22 серпня в одній могилі з батьками на Байковому кладовищі.
Вшанування пам’яті
З нагоди 100-річчя вченого українська пошта 27 листопада 2018 року випустила в обіг марку «100 років Борису Патону»; поряд із будівлею Національного науково-природничого музею НАН України 1982 р. встановили бронзове погруддя Б. Патона;
НАН України у 2020 р. заснувала Золоту медаль імені Б. Патона (буде присуджуватися за видатні досягнення у створенні інноваційних науково-технічних розробок, які знайшли широке практичне застосування);
з ініціативи членів НАН України 2021 року засновано Благодійний фонд імені Бориса Патона (для фінансування заходів, спрямованих на увічнення пам’яті видатних учених, зокрема встановлення меморіальних дощок, пам’ятників, створення музеїв, заснування премій, відзнак, проведення наукових заходів тощо);
Верховна Рада України 2021 року перейменувала Державну премію України в галузі науки і техніки в «Національну премію України імені Бориса Патона»;
на фасаді будівлі Президії НАН України (Київ, вул. Володимирська, 54) 2021 року встановили меморіальну дошку на його честь;
з нагоди 103-ї річниці від дня народження Бориса Патона 21 листопада 2021 року в КПІ ім. Ігоря Сікорського відкрили йому пам’ятник.
Також 21 листопада 2021 року відкрито барельєф Борису Патону на будинку, де він народився й проживав.
Топ-5 видатних цитат великого українця
Мрію, щоб наука і вчені були в пошані в нашій країні. Щоб Україна розвивалася і процвітала. І щоб усе було добре в нас, наших дітей і онуків.
Мине час, ми порозумнішаємо і станемо більш цивілізованими, як і годиться країні, що простирається в серці Європи. І змужніємо.
Маємо навіть власні пропозиції щодо будівництва постійної станції на Місяці, готові надати їх нашим потенційним партнерам.
Краще капіталовкладення, навіть якщо це просто хобі, – це вкладення в нові знання. Освіта, книги, якісь навчальні програми.
Поза всяким сумнівом, потрібно робити все можливе, щоб створити в нашій країні такі умови, за яких у наших фахівців не виникало потреби виїжджати на постійне місце проживання за кордон.
Матеріал підготував Михайло ТРЕМБIТА.
Фото: fakty.com.ua