У Придністров’ї розпочався освітній проект «Діалог рівних». Iніціатором виступило Міністерство просвіти ПМР. Iдея заходу – проведення відкритих уроків для великої учнівсько-студентської аудиторії представниками органів державної влади та управління. Дисципліни, теми та формат заходів обиратимуть лектори і присвячуватимуть їх республіці та придністровському народу.
Відкрив цикл лекцій Президент Вадим Красносельський. Він виступив як викладач з вітчизняної історії. Тема його відкритого уроку – «Історичні та правові засади міжнародного визнання Придністров’я». Послухати лекцію у великій залі Палацу Республіки зібралися понад шість сотень охочих: учні 9–11 класів шкіл республіки, суворовці, кадети, студенти закладів середньої професійної освіти та ПДУ, курсанти ТЮІ та Військового інституту. Серед слухачів було чимало й посадових осіб – тих, хто має залучитися до цього загальноосвітнього проекту.
Знати історію – розуміти свій народ
Придністровській Молдавській Республіці виповнилося 33 роки, хоча самому Придністров’ю, тобто території, розташованої уздовж Дністра, – тисячоліття. Багато великих народів залишили тут яскравий слід. Це і кіммерійці, й скіфи, і готи, й сармати, і гуни, й слов’яни, і авари, й татари, і монголи та багато інших.
Нині у Придністров’ї (воно історично називалося Північним Причорномор’ям) налічується понад 600 курганів, незайманих часом. У порівнянні з багатьма областями цього регіону, де встигли пограбувати кургани, в Придністров’ї їх не зачіпали. Тепер їх досліджують археологи.
«На сьогодні видобуто тисячі різних артефактів. Вони зберігаються в музеях. Я вам раджу відвідати археологічний музей, розташований у Катерининському парку. Там ви доторкнетеся до історії народів, які я згадав, ознайомитеся з представленими там артефактами. Давньогрецький історик Геродот, який жив у п’ятому столітті до нашої ери, відвідував наш край – Придністров’я – й описав його, як землю скіфів, землю великого народу, представники якого вже знали землеробство, обробку металів і були, звісно, великими воїнами», – зазначив доповідач.
Певний час ця територія була частиною Давньоруської держави та Галицько-Волинського князівства, а з 60-х років XIV століття північна частина сучасної території Придністров’я належала до складу Великого князівства Литовського.
«А вже у XIV-XV століттях південна околиця та південне Придністров’я стають зоною інтересів турків. У 1538-му турки захопили місто Тігіну, Тягянякяч і збудували там фортецю під назвою «Бендери» (у перекладі з турецької – «укріплений пункт»). Саме з того часу місто Бендери як фортеця почало відігравати важливу воєнно-стратегічну та економічну роль. На рубежі XV – XVIII століть наша територія була зоною інтересів як Польсько-Литовського князівства, Османської порти, кримських татар, так і запорізького війська. Запорізьке військо періодично робило набіги на фортецю Бендер, захоплювало та руйнувало її. 1619 року турки перебудували укріплення. От як вони її перебудували – на сьогодні вона виглядає саме таким чином», – розповів Вадим Красносельський.
Про Бендерську фортецю очима іноземців
Лектор пригадав турецького мандрівника Евлія Челебі, який і описав фортецю, як вельми укріплений пункт оборони, розташований на 60 гектарах землі, в центрі якого (хоча й не зовсім у центрі) міститься цитадель, тобто замок, який дожив до наших днів, перехід, казарми. Загалом фортеця могла вмістити до 50 тисяч яничарів – такий гарнізон міг дислокуватися в Бендерах. Фортеця Бендер була однією з центральних у так званому «намисті» фортечних оборонних пунктів Османської Порти.
З цією фортифікаційною спорудою пов’язано чимало цікавих історій. Саме в ній залишили свій яскравий слід багато історичних особистостей, наприклад, король Швеції Карл XII, український гетьман Іван Мазепа, козацький писар Пилип Орлик.
Карл ХІІ у Бендерах
Вадим Красносельський навів деякі факти: «У 1709 році Карл XII зазнав відомої поразки в Полтавській битві. Як кажуть, європейський лев не встояв перед Петром I.
Тому залишки війська Карла XII, і сам Карл XII, і Мазепа, і частина запорізького війська, що воювала на боці Карла XII, прибули в Бендери. Це цікавий період. 1709 – 1713 роки. Місто Бендери було негласною столицею Королівства Шведського. Там засідав Сенат, ухвалювалися рішення. Карл XII керував Швецією саме з Бендер. Але він не дарма залишався там. Його метою було зіштовхнути Османську Порту з Російською імперією. Шляхом інтриг, шляхом тиску на дипломатію – французьку, британську тощо – він намагався схилити турків до війни проти Російської імперії.
Щодо долі Мазепи… Гетьман помер 21 вересня 1709 року в селі Варниця. Могила його не збереглася. Місце поховання відоме, навіть позначене. Однак Пилип Орлик (майбутній гетьман України, якого проголосять у вигнанні 1710 року), вилучив останки Мазепи та перепоховав у місті Галаці (нинішня Румунія). Там могила була пограбована, і, по суті, останнє місце упокоєння Мазепи не встановлене».
Стосовно Карла XII. Відомо, що його перший табір розташовувався навпроти Бендер. Коли його знесло паводком, король Карл XII побудував укріплений пункт на території Варниці, назвав його Новий Стокгольм, або Карлполіс. У Бендерах він перебував до 1713 року.
Розповідаючи слухачам про той період, лектор нагадав: «На гербі міста Бендери, якщо ви звернете увагу, зображений двоголовий орел Російської імперії, а знизу – лев із людським обличчям. Лев уособлює Карла XII, що спокійно лежить у місті Бендери. Такий геральдичний приклад нам дістався».
Про Петра Першого Вадим Красносельський розповів, що влітку 1711 року цар, особисто очоливши російські війська, вирушив у Дунайський похід, у якому зазнав поразки. Війська дійшли до річки Прут, що на кордоні між сучасною Молдовою та Румунією. Там вони були притиснуті турецькими військами й не змогли рушити далі. В результаті переговорів між Туреччиною та Російською імперією було укладено мирну угоду, і 13 серпня 1711 року російські війська повернулися додому, до місць дислокації.
Випробування на міцність
Фортецю намагалися підкорити не один раз. Першу спробу здійснив фельдмаршал Мініх у 1738 році, який, не зумівши переправитися через Дністер, піддав її артилерійському обстрілу з боку Паркан.
До речі, розповідають, що саме в цих артилерійських дуелях брав участь і відомий барон Мюнхгаузен – на той час вісімнадцятирічний юнак, який служив ад’ютантом принца Ульріха, у складі військ Мініха. Опис, коли Мюнхгаузен літає на ядрі над кріпосною цитаделлю, стосується фортеці Бендер. Нині там йому вставлений пам’ятник.
Друга спроба стосувалася російсько-турецької війни 1770 року, яка закінчилася поразкою російських військ та підписанням Кючук-Кайнарджійського мирного договору, за умовами якого фортецю знову було віддано туркам.
Була ще російсько-турецька війна 1789 року, під час якої фортецю обложив усім відомий фельдмаршал – великий князь Григорій Потьомкін. Він здобув укріплення без бою, шляхом тривалої облоги в 1789 році. З 1790 по 1791 рік Потьомкін перебував у Бендерах, жив там, фактично керував Молдо-Валаським князівством, включаючи Бессарабію.
Остаточно фортеця перейшла під російське панування 1806 року, коли генерал Мейєндорф звоював її шляхом обману. Вважають, що він підкупив сераскира. Про це написав штабс-капітан Іван Котляревський – згодом відомий український письменник.
Нова сторінка в історії нашого краю
Після підписання Ясського мирного договору 1891 року, Катерина Друга почала заселяти ці землі людьми різних національностей і народностей, надаючи їм землю і волю, оскільки тут не знали кріпосного права. З того часу й почав формуватися придністровський народ.
«На сьогодні у Придністров’ї проживають люди 72 етносів, національних груп та народностей. Усе це пішло звідти, з 1792 року. Російська імперія була зацікавлена у зміцненні своїх рубежів, що пролягали по берегах Дністра. І саме ця зацікавленість і викликала необхідність заснування Тирасполя у 1792 році, Григоріополя та найближчих сіл. На місці Тирасполя спочатку виникла фортеця Серединна. Її будував інженер Де Волан і особисто керував тоді генерал-фельдмаршал Суворов.
По суті, 1792 рік є відправною точкою перебування Росії тут, на берегах Дністра. Багато історичних особистостей залишили тут слід. Імператори Олександр І, Микола І, Олександр ІІ, Микола ІІ відвідували наш край – і Бендери, й Тирасполь. Такі видатні фельдмаршали, як Суворов, Потьомкін, Кутузов, Барклай-де-Толлі, Воронцов, Румянцев, Вітгенштейн, залишили слід в історії Придністров’я. Генерали Панін, Раєвський, Мусін-Пушкін, Мейєндорф, Драгомиров, Брусилов та багато інших жили тут – у Бендерах, Тирасполі, Рибниці. Генерал-фельдмаршал Румянцев взагалі народився у Придністров’ї, в селі Строєнці», – розповідав лектор.
Президент порадив слухачам відвідати некрополь, споруджений у Бендерах, подивитися, де поховані воїни Російської імператорської армії, прочитати їхні імена, викарбувані на меморіальних плитах.
Доповідач пригадав період 1812 року, коли за Брестським мирним договором, підписаним генералом (на той час) Кутузовим, Бессарабія відійшла до Російської імперії. Розповів про російсько-турецьку війну 1877-1878 років, яку назвав визвольною війною, завдяки якій Олександр II звільняв південних слов’ян, що перебували під гнітом Османської Порти. В ній брали участь 55-й Подільський піхотний полк, 56-й Житомирський піхотний полк, Астраханський та Волинський, які входили до 14-ї піхотної дивізії, що дислокувалась у Придністров’ї.
В історії нашого краю залишили свій слід такі великі події, як Перша світова війна, Жовтневий переворот, анексія Бессарабії королівською Румунією…
Створення МАРСР та МРСР
«З ініціативи вже Радянського Уряду 12 жовтня 1924 року була створена Молдавська Автономна Радянська Соціалістична Республіка. Це важливо розуміти. Оскільки за великим рахунком це основа нашої державності – Придністровської Молдавської Республіки. Навіщо було створено МАРСР на лівому березі Дністра? Вона була заснована з метою збереження молдавської мови, молдавської культури та молдавської історії. Чому? Тому що румуни повністю виключали молдавську мову і молдавську історію, і молдавський епос», – зазначив Президент.
Потім лектор нагадав про пакт Молотова-Ріббентропа, підписаний 23 серпня 1939 року, за яким Бессарабію приєднали до МАРСР та утворили МРСР. Був у нашій історії період Великої Вітчизняної війни, окупація Придністров’я німецько-румунськими загарбниками, звільнення його в ході Умансько-Ботошанської, Одеської та Ясько-Кишинівської операцій.
Трансністрія
Тут Вадим Красносельський звернув увагу слухачів на важливий момент – вживання слова «Трансністрія» по відношенню до нашого краю. Саме так назвали його окупанти.
«Термін «Трансністрія» для нас – це окупація, це фашизм та образа на адресу придністровського народу. Коли я зустрічаюся з різними західними дипломатами, завжди вимагаю називати нас не Трансністрією, а Придністров’ям. Трансністрія, фашизм, знищення, гетто, концтабори –слова-синоніми», – зазначив лектор.
Повоєнний період і перебудова
Президент у своїй лекції розповів про відродження МРСР у повоєнні роки, про її розвиток завдяки великому внеску Радянського Союзу в будівництво заводів, фабрик, шкіл та дошкільних установ, спортивних та культурних центрів. Молдавська РСР стала квітучою країною.
Наприкінці 80-х почався перелом у взаємовідносинах між республіками СРСР.
«23 червня 1990 року парламент Молдови ухвалив так звану Декларацію про суверенітет Молдови від Радянського Союзу. Цією декларацією визнавався недійсним пакт Молотова-Ріббентропа, визнавалося незаконним створення Молдавської РСР. Тобто юридично Молдова відмовилася від нас. Я вам не дарма казав, що Бессарабію приєднали до нас, і було створено Молдавську РСР. І парламент Молдови – вищий законодавчий орган – ухвалив юридичне рішення про незаконність створення Молдавської РСР. Фактично Кишинів відмежувався від Тирасполя…», – розповів Вадим Красносельський.
Від конфлікту до миру
Слухачі почули про створення ОРТК, про події початку 90-х та війну 1992-го, про трагічні події, які назавжди залишилися в пам’яті придністровців та про підписання 21 липня 1992 року в Москві угоди про мирне вирішення придністровського конфлікту. Саме з тієї дати почалася миротворча місія РФ на берегах Дністра. Завдячуючи таким діям, мир у нас зберігається донині.
Присутні вшанували пам’ять загиблих захисників Придністров’я хвилиною мовчання.
На завершення лекції Вадим Красносельський висловив переконання, що Придністровська Молдавська Республіка буде визнана світовою спільнотою, він закликав молодь любити свою землю, пишатися нею, а також побажав усім здоров’я, добробуту та миру.
Юлія ПОНОМАРЕНКО.
Фото прес-служби Президента.