Нинішнього року наш календар збагатився кількома професійними святами та пам’ятними датами. Вперше на державному рівні ми відзначили День художника. Відсвяткували його 8 грудня разом із міжнародною спільнотою.
Це свято не тільки професійних митців, а й усіх любителів живопису, адже творчість учить кожну людину радіти навколишньому світу, любити його. Проведені в Лондоні дослідження показали, що гарні картини позитивно впливають на психіку. В людей, які їх споглядають, знижується тривожність, поліпшується сон і підвищується стресостійкість. А ті, хто присвячує малюванню хоч би декілька хвилин у день, знають, що цей процес допомагає впорядкувати думки, заспокоїтися та позбавитися від накопиченої втоми.
Наша газета багато уваги приділяє культурному простору Придністров’я, знайомить читачів із розвитком різних видів мистецтва і талановитими представниками літератури й архітектури, театру та кіно, музичної та декоративно-прикладної творчості. Нинішня розповідь –
про видатного карикатуриста, графіка, члена Спілки художників Молдавії Олексія Андрійовича Грабка.
Життя і доля
Марк Твен вважав: щоб стати комічним автором, людина повинна мати нещасливе дитинство. Доля Олексія Грабка підтверджує цю думку. Народився він 15 серпня 1936 року в Кам’янці – тоді це було невеличке селище, що розвивалося в одвічному селянському ритмі. Дитинство Олекси, й без того нелегке, перекреслила Велика Вітчизняна.
Батько двічі йшов на фронт. У перші дні війни, коли фашистські літаки бомбили міст через Дністер у Рибниці, Андрія Грабка мобілізували. Його частина відступала з боями, на території України потрапила в оточення, і командир взводу, молодий офіцер, зібравши своїх солдатів, сказав, що не бачить шансів на прорив. Порадив виходити з оточення поодинці. Через місяць Андрій повернувся в Кам’янку. Тут пережив усі тяготи окупації. Навесні 1944-го сім’я знову проводжала його на фронт. Семирічний Олекса на все життя запам’ятав, як тато прощався з хатою, як обіймав кожне дерево в саду, неначе передчував, що призначено йому загинути далеко від рідного краю…
Перші повоєнні роки для сім’ї Грабко, як і для мільйонів радянських родин, були холодними й голодними, але мати прагнула дати синам освіту. Вони вчилися в Кам’янській середній школі № 2, розташованій недалеко від хати. Після уроків допомагали по господарству. Олекса часто відволікався від усіх справ: він малював.
«Першим моїм малюнком був танк… Друг старшого брата намалював цю потужну машину прутиком на дорожній пилюці. Для мене стало відкриттям, що предмети, які ми бачимо, можна зобразити. Я взявся за цю справу з величезною захопленістю і протягом декількох тижнів заповнив танками всі зошити», – згадував про те, як почав малювати, Олексій Андрійович.
Наталія Грабко інтуїтивно зрозуміла, в чому покликання молодшого сина. Проста жінка, що з народження мала природний художній смак, вона не відволікала хлопчика, коли той захоплено малював. Самій їй учитися довелося недовго: батьки вважали, що азів грамоти для життя досить. Тож після третього класу їй довелося зануритися в трудові будні, хоча наставники просили здібну дівчинку продовжити навчання. Наталія не хотіла, щоб сини повторили її долю. Кожному вона дала ту освіту, про яку хлопці мріяли. Старший – Іван – здобув робітничу професію чоботаря. Молодший після школи поступив у Республіканське художнє училище імені І. Рєпіна.
У Кишиневі серед його викладачів були люди, що залишили помітний слід у національному мистецтві Молдавської РСР. Малюнок і пластичне мистецтво викладав Ростислав Окушко – заслужений діяч мистецтв республіки. Побачивши пейзажі студента з Кам’янки, старий професор був зачарований і не зміг відмовити собі в задоволенні відвідати ці мальовничі місця особисто.
В автобіографічній прозі живописця Еміля Килдеску натрапляємо на такі рядки спогадів:
«Я жив з Олексієм Грабком на одній квартирі в Кишиневі. Ми, однокурсники, оцінювали його як прекрасного художника і виняткового пейзажиста. Нам не вірилося, що можна так точно передати круті береги та зарослі урвища, сади та городи, світанки та заходи сонця. Намалював він і декілька автопортретів».
Творча біографія
Ще у студентські часи перші малюнки О. Грабка з’явилися в періодиці. На початку 1956-го в журналі «Ленінська іскра» були опубліковані ілюстрації до віршів Григорія Вієру «Не парасолька і не капелюх». Через рік з’явилася перша частина серіалу «Пригоди Тріке і Чупіке».
Шкільний друг художника Генрі Воскобойник згадував, як одного дня показав Олексію барвистий журнал «Америка»:
«У тому номері були опубліковані декілька гумористичних малюнків і стаття про творчість одного американського карикатуриста. Це була перша зустріч Олексія з сатиричною графікою. Доленосна зустріч, адже захоплення цим жанром він проніс через усе своє життя».
За веселими й у той же час повчальними пригодами хлопчика Тріке і його собачки Чупіке зацікавлено стежили підлітки та їхні батьки, які згадували при цьому свої дитячі витівки. На ту пору в СРСР ніхто не називав такі малюнки з короткими супровідними текстами коміксами. То були просто «веселі картинки». Кожну нову серію читачі «Ленінської іскри» чекали з нетерпінням.
Головний редактор журналу обіцяв молодому художникові місце в команді – після того, як Олексій Грабко закінчить навчання, але його випередив Ігор Вієру. Художній редактор нового журналу гумору і сатири «Кипэруш» гідно оцінив оригінальні ідеї та особливий стиль випускника училища і запросив Олексія на роботу.
«Кипэруш» (молодший брат всесоюзного «Крокодила» і тезко українського «Перця») видавався в Кишиневі з 1958 по 1996 роки. Редакції пощастило з перших же номерів залучити до співпраці кращі літературно-художні сили республіки, завдяки чому видання швидко стало одним із найулюбленіших і найпопулярніших у народі. Воно гостро та принципово критикувало негативні явища, вказувало на недоліки, висміювало конкретних людей і створювало збірні образи. Саме в цьому журналі повною мірою розкрився талант карикатуриста О. Грабка.
Особливої популярності зажив його гумористичний цикл «Сусіди», герої якого були зображені в національній молдавській традиції. Чимось вони нагадували Тиндале і Пекале, що перенеслися у ХХ століття. Як Тріке і Чупіке виховували на своєму прикладі дітей, двоє сусідів, прагнучи в усьому перевершити один одного, викликали в дорослих читачів заразливий сміх, потім – бажання поміркувати над проблемою, що її порушив автор, і врешті-решт допомагали людині очиститися від негарних думок та уникнути поганих, негідних вчинків.
Декілька поколінь навчали розуму герої карикатур О. Грабка. Чіткі за композицією та ясні, зрозумілі за тематикою малюнки наповнені не тільки гумором, а і філософією. Перший впадає в очі відразу ж, а друга розкривається перед вдумливою людиною поступово. Ця віддаленість дії привернула до карикатур Олексія Грабка увагу союзної преси, а потім і зарубіжної. Його злободенні малюнки, сповнені гумору і нових ідей, публікувалися в засобах масової інформації від Болгарії до Куби.
З 1959 по 1984 рік О. Грабко був художнім редактором журналу «Кипэруш». У цей час не виходило жодного номера без його карикатур. У цей вельми плідний період творчості видано також дві книги нашого земляка з гумористичними малюнками для дітей і два альбоми карикатур для дорослих. Художник удостоюється премії Спілки журналістів СРСР за 1970 рік.
Прозаїк і публіцист Віктор Прохін, працюючи над книгою про гумористів, карикатуристів і пародистів, задався питанням, чим відрізняються малюнки О. Грабка від творчості його товаришів? Аналізуючи унікальні прийоми та методи Олексія Андрійовича, він вважає головною ту послідовність, яку використовував у своїх роботах творець. Його персонажі переходять з одного малюнка в інший, а у читачів складається враження, що вони зустріли старих знайомих у новій серії.
Коли гортаєш комікси О. Грабка, розумієш, що в обличчях, характерах, вчинках героїв відбито дух епохи, а перед нами – цілий графічний роман. От і з серії малюнків на побутові теми в 1980 році «виріс» анімаційний фільм під назвою «Сусіди». Олексій Андрійович виступив як художник і оператор, а потім за допомогою фахівців кіностудії «Молдова-фильм» довів мультиплікаційну повість до професійного рівня. Наші читачі можуть дізнатися про життя двох сусідів, що знаходять різні способи покрасуватися один перед одним, переглянувши відео: youtu.be/ZxB4qN0WMsM
Щоб пам’ятали
Коли журнал «Кипэруш», якому О. А. Грабко присвятив практично все життя, припинив своє існування, художник повернувся в Кам’янку. У рідній домівці жив майже як відлюдник. Спілкувався здебільшого з рідними та сусідами, з декількома старими друзями підтримував зв’язок завдяки інтернет-технологіям.
Від пропозицій організувати творчу зустріч із земляками, Олексій Андрійович делікатно відмовлявся. Не з гордості – від скромності. Вважав, що життя його не дуже цікаве поколінню 2000-х, а до своєї творчості ставився надзвичайно строго. Можливо, саме тому мало хто в Кам’янці знав, що поруч мешкає обдарований художник. Навіть знайомим він був відомий більше як карикатурист.
Проте творчість Олексія Грабка багатогранна. Художник, який зробив крок у вічність на порозі свого 80-річчя, залишив нам у спадок портрети, пейзажі, жанрові сценки. Він день за днем малював те, що бачив навколо. Ось неповторний валя-адинкський пейзаж, на якому величні гори, порослі віковим лісом; ось широкий Дністер із піщаним берегом і літній луг, на якому соковита зелень трав і різнобарв’я квітів; ось садок, що пробуджується після довгої зими, та ґрунтовка, що приведе до скромної хати під солом’яною стріхою.
«На одній із картин – будинок мого дитинства. Малятко, на освітленому сонечком ґаночку, – це я, – розповіла Олександра Рутинська, родина якої сусідила з сім’єю Грабко. – Давно живу в Кишиневі, а як побачу картини Олексія, – немов повертаюся в рідні краї… З такою любов’ю змальовував він прості на вигляд, але вельми дорогі серцю місця».
Приголомшують виразністю акварельні та графічні портрети земляків, а пошаною до їхньої сумлінної праці сповнені сцени з повсякденного життя. Понад 300 робіт зберігає племінник і тезко художника. Під його опікою перебуває і хата Олексія Грабка. Тут усе зберігається, як при господарях: мольберт із незакінченим портретом, поруч тюбики з фарбами та пензлі. Однак не тільки вони свідчать, що жив у цій хаті обдарований Богом митець. На дверях і віконницях, на стінах – пейзажі дивної краси. Їх художник створював у різні роки – і ми бачимо еволюцію майстра: від перших копій поштових листівок до самобутніх картин, сповнених глибокого філософського змісту.
«Щоб увічнити пам’ять про нашого земляка, плануємо створити Будинок творчості Олексія Грабка, – розповів начальник Управління культури Кам’янського району Віталій Лозовський. – Цікава ця хата і в історичному плані: тут свого часу жили борець за встановлення радянської влади в краю Гнат Кабак і мати Героя Радянського Союзу Івана Коваля. Досвід підказує, що такі саманові будиночки, якщо за ними не доглядати, занепадають і руйнуються. Не один уже артефакт із нашого минулого канув через це в небуття. Відрадно, що племінник художника зумів зберегти не тільки будинок, а й аутентичну обстановку, яка допоможе жителям Кам’янщини та гостям нашого курортного міста зрозуміти дух епохи.
Картини майстра живопису і графіки розмістимо на стінах так, щоб вони доповнювали розпис, що вже існує в хаті, та створювали в екскурсантів цілісне уявлення про безцінну творчу спадщину Олексія Грабка».
Ніна Панаїда.