До уроку зв’язного мовлення в 11 класі
Люди перестаюь мислити, коли перестають читати.
Дені Дідро
Під час вивчення української мови учні опановують її закони та правила. Читання ж текстів різних стилів мовчки сприяє розширенню їхніх уявлень про історію й культуру українського народу, його традиції та звичаї, виховує повагу до історичного минулого.
Виконання завдань після прочитаного тексту дає можливість перевірити вміння учнів працювати з незнайомим текстом із належною швидкістю, розуміти його; з’ясувати, як старанно вони вміють організувати свою працю самостійно та логічно мислити.
Водночас на таких заняттях ведеться систематична, послідовна робота з формування в учнів повноцінних читацьких навичок, розвитку комунікативних умінь, образного мислення і мовлення. У процесі читання та аналізу текстів різних стилів створюються передумови для виховання самостійності, літературного смаку учнів, стимулювання елементарної творчої діяльності на основі прочитаного. Учні збагачують, уточнюють, активізують свій лексичний запас, навчаються висловлюватися усно і письмово.
Фахівці-лінгвісти розробили алгоритми читання мовчки:
– зосередженість;
– уважність;
– вдумливість;
– швидкість.
«Читаючи мовчки текст, – радять вони, – глибоко проникайте в його зміст; максимально повно охоплюйте нову інформацію; розумійте взаємозв’язок явищ, фактів, подій, описаних у тексті; з’ясовуйте особливості композиції тексту; визначайте основну і другорядну інформацію; запам’ятовуйте причинно-наслідкові зв’язки між явищами; ставтеся до прочитаного творчо і критично».
Учитель після виконання учнями такої роботи має можливість зробити відповідний аналіз, визначити рівень їхньої підготовки й запланувати додаткові навчально-методичні вправи.
Контрольне читання мовчки
Підготуйте аркуш, ручку чи олівець. Ці інструменти знадобляться вам. Відповіді на запитання в такому виді робіт даються письмово.
1. Починайте уважно читати незнайомий текст.
Брат Панаса Мирного
Поміж чотирьох дітей миргородського урядника Якова Григоровича Рудченка найбільш талановитими були двійко старших – Іван та Панас. Про автора «Хіба ревуть воли…», «Повії», «Лимерівни» знаємо чимало. Іван – відомий далеко менше і переважно як співавтор роману «Хіба ревуть воли…» У свідомості пересічного читача його ім’я пов’язується саме з цим романом. Досить рідко згадують його діяння в іншій царині, хоч мав Іван талант неабиякий і до рідної культури зробив чималий внесок. І хто знає, як торував би свій життєвий шлях видатний його молодший брат, коли б у юні роки не мав за заступника і порадника його, Івана…
Іван був у сім’ї первістком. Народився на чотири весни раніше за Панаса – 1845 року, в Миргороді. Дитячі його літа минали над Хоролом, під густоцвіттям медвяних лип, серед духмяних степових трав, у хатині, над якою, вітаючи вранішнє сонце, лопотів крильми бусол, а між кучерявих вишень врунився хрещатий барвінок, насаджений теплими материнськими руками.
У Миргороді Івана віддали до повітового училища. Проте докінчував він освіту в Га-
дячі, куди батька перевели служити. Тут уперше записав Іван народну казку від старезного діда-пасічника. З того й почалося.
Чи в Гадячі ярмарки, чи десь геть далеко, за двадцять верст, а Іван туди таки піде. Товчеться між рядами та все прислухається. Там уловить соковите слово, там влучну приказку, а як зачує кобзаря чи лірника, то вже не відтягнеш. Миттю туди й до самої темноти слухає, слухає…
Повернеться додому втомлений, голодний – зате щасливий. Сяде за стіл і до перших півнів записує почуте. А то, буває, приведе кобзаря до господи. Тоді збирається вся родина, скликають сусідів, і для всієї вулиці настає свято.
Після завершення науки Іван подався на службу до Полтави. Там заїдала бюрократична рутина, тож мріяв хоч на який тиждень вирватися до батькової оселі, послухати й записати пісень пастухів, чумаків, пасічників…
Приїжджав у вишиваній сорочці, свитині, червоним поясом підперезаній. Стражники від злості аж кипіли, та присікати боялись – у самому губернаторстві служить!
Вільним слухачем 1867 року Іван вступив до Київського університету. Жив у Драгоманових, готував до друку перші збірки народної творчості – «Чумацькі народні пісні» та «Народні південно-російські пісні».
Потім доля знову вкинула до задушливої канцелярії. Цього разу в Житомирі. Як чиновник з особливих доручень роз’їжджав повітами, бував у селах. Особливий хист мав до економічних наук, що й відбилося на кар’єрі: від звичайного писаря доріс до управителя канцелярії, а пізніше члена ради міністерства фінансів у самому Петербурзі. Все рідше ім’я Івана Білика (такий псевдонім мав Іван Рудченко) з’являється в пресі…
Може, найяскравіше уявлення про душевний стан талановитого літератора й критика, закинутого долею в глухі нетрі чужинецького чиновницького існування, дають такі рядки:
Вітри, негода та недоля
Помчали з рідного нас поля
Та на чужину занесли.
І стали ми своїм чужі,
Чужим не рідні…
У холодному Петербурзі він був таким одиноким! Україна жила своїм життям, він – своїм. Помер у Куокколі (Фінляндія). Автор некрологу писав, що Іван Рудченко був рідкісним щирим гостем у чиновницькому середовищі, яке його й занапастило.
Так, він був співавтором роману «Хіба ревуть воли…» Але, крім того, був автором багатьох, невідомих нині, ліричних поезій, белетристичних творів, перекладів творів Тургенєва, Міцкевича, Гейне, Байрона. Іще був визначним фольклористом та етнографом. (503 слова) (За В. Туркевичем).
Визначення й аналіз ключових слів, важливих для розуміння теми та ідеї твору
Урядник – у дореволюційній Росії – нижній чин повітової поліції;
царина – діяльність людини в якійсь галузі;
бусол – лелека, великий перелітний птах із довгим прямим дзьобом і довгими ногами;
врунився (барвінок) – густі сходи посіву;
кобзар – український народний співець, що супроводить свій спів грою на кобзі;
співавтор – особа, що є автором чого-небудь разом із кимсь;
фольклорист – той, хто збирає і досліджує фольклор (твори усної народної творчості).
На кожне з запитань виберіть правильну відповідь
1. У родині миргородського урядника Якова Рудченка росло:
а) семеро дітей;
б) п’ятеро дітей;
в) четверо дітей;
г) двоє дітей.
2. Іван Рудченко був старшим за брата Панаса:
а) на два роки;
б) на чотири роки;
в) на шість років;
г) на десять років.
3. Найпершу народну казку Іван Рудченко записав:
а) від чумака в Миргороді;
б) від пастуха під Полтавою;
в) від діда-пасічника в Гадячі;
г) від Драгоманова в Києві.
4. Збирати усну народну творчість юний Іван ходив:
а) на ярмарки;
б) на весілля;
в) на хрестини;
г) на похорони.
5. Відразу після завершення науки Іван Рудченко служив:
а) у Миргороді;
б) у Гадячі;
в) у Полтаві;
г) у Києві.
6. Вільним слухачем Іван вступив:
а) до Харківського університету;
б) до Київського університету;
в) до Петербурзького університету;
г) до Краківського університету.
7. Навчаючись у Києві, Іван жив:
а) у Житецьких;
б) у Косачів;
в) у Лисенків;
г) у Драгоманових.
8. Перші збірки народної творчості Івана Рудченка – це:
а) «Наймитські й заробітчанські пісні», «Купальські пісні»;
б) «Збірник українських пісень», «Малоросійські пісні, переважно історичні»;
в) «Народні пісні з-над Дністра», «Матеріали з народної словесності»;
г) «Чумацькі народні пісні» та «Народні південно-російські пісні».
9. Іван Рудченко друкувався під псевдонімом:
а) Панас Мирний;
б) Іван Білик;
в) Опанас Маркович;
г) Іван Левицький.
10. Помер Іван Рудченко:
а) у Полтаві;
б) у Петербурзі;
в) у Куокколі (Фінляндія);
г) у Києві.
11. Іван Рудченко перекладав твори:
а) Пушкіна, Лермонтова, Гете, Міллера;
б) Тургенєва, Міцкевича, Гейне, Байрона;
в) Толстого, Достоєвського, Бальзака;
г) Купріна, Чехова, Золя, Мопассана.
12. Головна думка опрацьованого тексту така:
а) із двох рідних братів в історію увійшов наділений більшим талантом;
б) чиновницька служба несумісна з творчістю;
в) не слід забувати людей, які віддавали свій талант Україні;
г) бюрократична машина перемолола чимало талановитих людей.
Під час оцінювання такої роботи вчитель обов’язково враховує дотриманість алгоритму, самостійність, повноту відповідей та усвідомленість.
Ганна ЛАЗАРЕНКО.
Фото: upload.wikimedia.org.