Iсторія – це наша доля, історія – це наше минуле; треба знати її, щоб прогнозувати майбутнє». Слова Президента ПМР Вадима Красносельського передають саму суть концепції зв’язку поколінь. Якщо в молоді є інтерес до минулого рідного краю, є гордість за діяння співвітчизників, є прагнення рівнятися на кращих із кращих – зросте на цьому благодатному ґрунті любов до своєї країни, до її народу.
Велика увага в Кам’янському районі приділяється увічненню пам’яті земляків, чиї імена вписані в історію Придністров’я. У місті та селах діють музеї, експозиції яких розповідають про життя і подвиги Героїв Радянського Союзу Івана Коваля, Петра Вершигори, Федора Жарчинського й Івана Солтиса. У центрі Кам’янки є сквер із барельєфом, який знайомить гостей із долями цих захисників Вітчизни. На згадку про заслуги воїнів і трудівників зведені монументи, встановлені меморіальні плити.
Ще одним об’єктом, який сповіщатиме про досягнення мешканців Кам’янщини, стане Дошка пошани. За ініціативою глави держадміністрації району Володимира Бичкова, вона зведена в центрі міста – в одному зі скверів. На Дошці пошани планується розмістити фотографії не тільки нинішніх передовиків, а і Героїв Соціалістичної Праці, переможців республіканського конкурсу «Людина року» та городян, удостоєних звання «Людина-легенда».
Зелений куточок відпочинку, що багато років залишався безіменним, уже дістав назву сквер Слави. Це закономірно, адже трудівники, які присвятили свою долю самовідданій праці на благо рідного краю, – славні герої свого часу. Ці слова не будуть перебільшенням, оскільки за радянських часів для заохочення людей, які своєю видатною новаторською діяльністю сприяли розвитку країни, її економічному зміцненню, було запроваджене почесне звання «Герой Соціалістичної Праці». Сталося це 27 грудня 1938 року.
Особливою відзнакою людей, удостоєних цього звання, 22 травня 1940-го, стала Золота медаль «Серп і Молот», яку вручали разом з орденом Леніна та грамотою Президії Верховної Ради СРСР. За виняткові заслуги та досягнення в господарській і культурній розбудові цієї високої нагороди в Молдавії було удостоєно близько 200 осіб. З-поміж перших – сільські трудівники.
У повоєнні роки, щоб відновити зруйноване окупантами народне господарство, була потрібна величезна напруга сил. У першу чергу, йшлося про агропромисловий комплекс. Щоб забезпечити населення продуктами, а промисловість – сировиною, необхідно було підвищити врожайність полів, садів і виноградників, а також продуктивність тваринництва. За успішне розв’язання настільки важливих завдань, творче ставлення до роботи та новаторство 12 колгоспників Молдавії першими в республіці в 1949 році удостоїлися почесного звання Героя Соціалістичної Праці. Були поміж них і четверо уродженців сіл Кам’янщини. Щоб ознайомити читачів із долями та досягненнями наших земляків, ми звернулися до комплексу меморіальних музеїв. Його співробітники під керівництвом Раїси Пчелової десятки років присвятили збору інформації про знаменитих земляків.
Одним із центрів стахановського руху за високі урожаї в повоєнну добу вважався колгосп «Нова зоря» села Валя-Адинка. Спираючись на досвід передовиків і ґрунтовні знання, трудівники бригади, очолюваної учасником Великої Вітчизняної Іпатієм Прокоповичем Боярським, зібрали в 1948 році по 22,2 ц тютюну з кожного з 6 га, на яких вирощувалася ця культура. План був перевищений у 2,5 раза! Особливо відзначилися ланки, якими керували Марія Євтихіївна Кордонська та Ганна Максимівна Хархалуп (Малюта).
Кожен працівник щодня виконував дві, а то і три норми. Завдяки такій подвижницькій праці, ланкам удалося зібрати по 24,7 і 23,2 ц тютюну відповідно. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 червня 1949 року I. П. Боярському, М. Є. Кордонській і Г. М. Хархалуп було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці.
Славна когорта селян Кам’янщини, удостоєних настільки високої нагороди, поповнилася 9 липня того ж року.
Фронтовик А. Д. Качуровський, повернувшись у рідне село Грушка з медаллю «За бойові заслуги», активно взявся за відновлення колгоспу ім. Артема. Багато зусиль і праці доклав Авксентій Дмитрович у ремонт і реконструкцію виноградників. Дотримуючись усіх вимог агротехніки з обробітку культури, очолювана ним ланка зібрала в 1948 році з кожного з 38 га по 127,1 ц ягід. У повоєнній Молдавії це був перший настільки високий урожай винограду. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 9 липня 1949 року А. Д. Качуровському було присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці.
У літопис краю вписано багато імен кращих трудівників сільського господарства. Один із них – кам’янчанин Іван Дудник, який з 16 років працював у місцевому господарстві. 
Перервала його землеробську працю Велика Вітчизняна, але після перемоги над фашизмом відзначений медаллю «За відвагу» автоматник знову взяв у руки звичний сільгоспреманент. Працював тютюнником, був ланковим. У грудні 1959-го в Кам’янці відкрився радгосп-технікум плодівництва та виноградарства ім. І. Солтиса – перший навчальний заклад такого типу в СРСР. Іван Омелянович, який детально знав увесь процес обробітку тютюну, очолив спеціалізовану бригаду. Забезпечивши належну організацію праці, він із року в рік добивався високих виробничих показників. Особливі результати були досягнуті у 1963-65 рр., коли з кожного з 20 га бригада збирала по 28,7 ц сировини. План продажу виконали на 175 %. Причому більше половини зібраного тютюнового листа було першого та вищого сорту! За досягнуті успіхи 30 квітня 1966 року I. О. Дудник був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
Житель села Подойма, заслужений лікар Молдавської РСР Кирило Драганюк своєю самовідданою працею служив прикладом добросовісного ставлення до справи для багатьох медичних працівників. 
У 1958 році в зовсім ще молодому віці він був призначений головним лікарем республіканського санаторію «Ворничени», розташованого в Кодрах. Незабаром ця медична установа стала провідним центром мікробіологічної діагностики туберкульозу в СРСР. А Кирилу Олексійовичу за великі заслуги в галузі охорони здоров’я радянського народу 4 лютого 1969 року присвоїли звання Героя Соціалістичної Праці. Досвідчений організатор, відмінний фахівець у галузі хірургії, доктор медичних наук К. О. Драганюк працював згодом директором Молдавського науково-дослідницького інституту туберкульозу, був міністром охорони здоров’я МРСР.
У республіці щороку зводили десятки промислових і сільськогосподарських підприємств, об’єктів соціально-культурного призначення. Гідно була оцінена і самовіддана праця будівельників, зокрема кам’янчанина Дмитра Крецула, трудовий шлях якого розпочався на зведенні Дубоссарської гідроелектростанції. 
Потім молодий каменяр влаштувався в Тираспольське БУ-28, і з цим будівельним управлінням була нерозривно поєднана вся його біографія. Дмитро Володимирович очолював комплексну бригаду. Завдяки таланту організувати людей, прищепити кожному почуття відповідальності за доручену справу, він зумів добитися чіткої та злагодженої роботи на будівництві таких важливих об’єктів, як Григоріопольський і Кам’янський консервні заводи, Тираспольський завод ливарних машин ім. Кірова, бавовняний комбінат тощо. Досконало опанувавши декілька суміжних професій, Д. В. Крецул був активним раціоналізатором і наставником молоді. За видатні успіхи в роботі 8 січня 1974 року він був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.
Відтоді минуло чимало часу, сталося багато змін, але жителі Кам’янського району, як і раніше, гордяться своїми знаменитими земляками. Хоча давно немає Радянського Союзу, світло героїчних зірок не меркне. За їхнім сяянням – відновлені у важкі повоєнні роки колгоспи та підприємства, відроджені поля і сади, відбудовані міста і села, значні досягнення науки й техніки.
Важливо, щоб про людей, які сумлінно і самовіддано працювали та надихали інших своїм трудом, знали нові покоління придністровців. Наші земляки, які були Героями Соціалістичної Праці, і сьогодні гідні глибокої пошани та мають бути для молоді прикладом для наслідування.
Ніна ПАНАЇДА.