Про вибір професії та щасливу жіночу долю ми погомоніли з начальником Державної служби управління документацією та архівами ПМР – Зінаїдою Тодорашко.
Висока посада, за словами Зінаїди Георгіївни, спонукає до самодисципліни, до певного розкладу, коли кожна хвилина розписана заздалегідь на день, місяць, квартал. Відповідальність змушує до сталого порядку, бо керівникові, щоб утримувати свою установу, треба бути зібраним, перш за все, самому. «Наша галузь, хоч і не дуже велика, однак посідає важливе місце в житті всієї держави. До того ж, треба дбати й про колектив співробітників. У такому ритмі непросто залишатися сучасною жінкою, гарно виглядати, підтримувати належну фізичну форму, та все ж доводиться, бо становище зобов’язує», – говорить начальниця.
Професор Зінаїда Тодорашко, крім усього, вже понад 30 років викладає в ПДУ ім. Т. Г. Шевченка: готує спеціалістів для роботи в державному апараті та архівній галузі.
– Робота роботою, та чи залишається час для Вашого чоловіка, для вже дорослих дітей, онуків?
З. Т.: З чоловіком мені дуже поталанило. Ми з ним навчалися в школі з шостого класу. Потім я здобувала освіту архіваріуса, а він став інженером, присвятив себе улюбленій справі. Дітей ми виховували самі, без сторонньої допомоги, працюючи, як і всі люди. Діти відвідували дитячі садочки, навчалися в школі, нині кожен має вищу освіту. Потяг до знань нам передали наші тато і мама.
Доброю традицією для нас були поїздки вихідного дня в село до батьків, допомога їм у господарських справах. Багато чому навчили мене й батьки мого чоловіка, які жили в с. Глине Слободзейського району. Мені довелося освоїти ази молдавської кухні, приймати гостей за місцевими традиціями.
Суботній вечір у хаті моїх батьків присвячували випічці. Досі пам’ятаю чисто прибрану кімнату, аромат свіжоспечених пирогів і піднесений настрій, з яким минали вихідні в рідному домі. Моя мама завжди вміло створювала домашній затишок у будь-якому місці, де б вона не зупинялася. Це передалось і мені.
– Чим Ви захоплюєтесь, якщо маєте трохи вільного часу?
З. Г.: Я вмію досить гарно шити, зі студентської лави навчилася плести, люблю готувати смачні страви. Печу пироги за рецептами своєї мами, однак варити борщ та риб’ячу юшку довіряю своєму чоловікові. Це в нього виходить краще.
Мій чоловік – унікальна людина. На нашому життєвому шляху траплялося усякого. Був період, коли я працювала в музеї. Саме в 90-ті зарплата музейного працівника становила п’ять доларів,
а інженерам видавали зарплатню товарами, які вироблялися на їхніх підприємствах. Сказати, що було дуже важко, – нічого не сказати. Однак нашу сім’ю нестатки не розлучили. Ми вистояли, а наші почуття, любов, повага та сімейні устої з гідністю витримали всі негаразди. Вони нас ще більше згуртували та загартували, як гартується сталь після різких перепадів температур. Ми витримали тоді, а тепер і поготів.
Свого чоловіка, дітей, онуків я обожнюю. Ми разом проводимо вихідні, щасливі, коли випадає така нагода. Раніше багато подорожували, бо я затятий мандрівник, привчила і своїх рідних до такого способу життя. Тепер більше часу присвячую читанню книжок. Вони з дитинства були моїм найбільшим захопленням.
Довідково: історик-архівіст, кандидат історичних наук, професор Зінаїда Георгіївна Тодорашко, крім основної роботи, очолює Республіканське громадське об’єднання «Товариство істориків-архівістів Придністров’я». З 2010 року вона – член Ради з культури при Тираспольсько-Дубоссарській єпархії, автор близько 50 наукових праць, опублікованих у провідних виданнях Росії, України, Білорусі та Придністров’я. Має понад 20 державних нагород ПМР (зокрема ордени «Трудова слава», Пошани).
Минулий рік складався для нашої героїні досить вдало: Зінаїду Георгіївну, як начальника Держслужби, удостоїли ще однієї високої нагороди – ордена «За заслуги» ІІ ступеня. Своїми досягненнями на державній ниві вона, без сумніву, може завдячувати членам своєї великої люблячої родини.
Михайло ТРЕМБIТА.
Фото автора.