У нашій республіці живе чимало родин, які будують свої стосунки на любові, вірності та взаємоповазі. У них народжуються щасливі діти, бо з дитинства розуміють, що таке справжнє щастя, і це означає, що в майбутньому вони теж прагнутимуть саме до такої моделі існування.
Нині наша розповідь про багатодітну сім’ю Василя та Олесі Тумба, спільне фото яких разом із трьома дітьми наші читачі могли побачити на першій сторінці передноворічного кольорового номера газети. Мешкає їхня родина в затишному селі Ближній Хутір Слободзейського району з вишневими вулицями та майже семитисячним населенням, зі сталими сімейними звичаями та духовно-моральними традиціями громади.
Хліб і пироги
У чисто прибраній хаті, де все дихало теплом, затишком та порядком, ще з порога відчувався ні з чим незрівнянний аромат пирогів з яблуками. «Ми самі й хліб печемо, і пироги, в основному з яблуками, але й вертути нам смакують, плацинди з сиром та іншою начинкою. Любимо чаювати всією родиною, тому самі вирощуємо різні трави лікарські, збираємо їх та сушимо. Ось тут різного добра у нас багато (господиня показує на полицю, що висить на стіні). Ми чай готуємо з трав, спеції додаємо, яких у нас також вдосталь. Сидимо за цим великим столом, зробленим моїм чоловіком. Він у нас майстер на всі руки. Полицю також сам змайстрував», – розповідала балакуча хазяйка дому.
Дійсно, на великій полиці, що тримається на металевій, майстерно різьбленій саморобній опорі, розмістилося безліч скляночок, баночок, ємностей з різнокольоровим наповненням. Обабіч столу – лавки-диванчики, широкі, зручні, з м’яким покриттям.
«Чоловік ці лави виготовив на моє прохання, я сама пошила чохли для них, тканину підібрала, яка мені сподобалася, тому можна вважати, що це меблі у виконанні нашого з чоловіком дуету», – розповіла, весело сміючись, люб’язна Олеся Тумба.
У розмові з’ясувалося, що жінка закінчила в Кишиневі Міжнародну академію економічного права та аудіовізуального мистецтва за фахом «дизайнер». Мабуть, це і є відповіддю на запитання, чому так усе до ладу в кожному куточку цього затишного дому.
Взагалі, в обстановці будинку немає нічого зайвого. От у залі, наприклад, стоїть один диван та невелика ялинка, прикрашена до Нового року скляними кульками й саморобними іграшками – барвистими пташками, веселими лісовими звірятами та білосніжними янголятами. Олеся – майстриня витончена, кожна робота виконана нею настільки якісно, що схожа на фабричний виріб. «Я завжди полюбляла майструвати різні забавки, а ще більше любила, та й нині люблю, їх дарувати. Порадувати малят чимось цікавим – це для мене найприємніший момент у творчості», – щиро запевняє мама трьох дітей.
Олеся запропонувала невеличку екскурсію іншими покоями будинку. До гурту долучилися діти – старша Аліса, середня донечка Каміла та синок Іван.
Аліса та її система
Дівчині двадцять один, і це дуже серйозна людина, з допитливим та уважним поглядом великих темних очей, довгим розкішним волоссям. На сьогодні вона студентка Бендерського вищого художнього коледжу імені В. І. Постойкіна, куди вступила після закінчення з відзнакою столичної Дитячої художньої школи імені О. Ф. Фойницького, Там, до речі, отримувала 450 рублів як президентська стипендіатка. Аліса завжди була відмінницею, і тепер не опускає планку, яку «взяла» з першого класу.
Студентка розповіла, що навчання в художньому коледжі примушує багато працювати фізично, а, відтак, вимотує й емоційно: «Ну що це за художник, якщо він не вкладає емоцій у свою справу? Кожна робота вимагає душевних переживань, якщо це серйозний майстер». Крім малювання, вона, як і її мама, любить рукоділля. У неї безліч прикрас, власноручно виготовлених із паперу, а ще багато невеличких горщиків з кактусами та іншими сукулентами, які Аліса вирощує з любов’ю. Вражають оригінальністю її, ручної роботи, блокноти, змайстровані з допомогою лобзика. Так і хочеться вимовити: «Немає меж досконалості!».
Від матусі доньці передалося вміння хазяйнувати: вона залюбки місить тісто і пече разом із нею хліб та інші смаколики, а також готує національні страви, на які багата гагаузька кухня. В її кімнаті все до ладу, все на своїх місцях. «Зовсім неважко дотримуватися такого порядку, лише система повинна бути, яка привчає до цього. У нас дуже розумно продуманий інтер’єр, всюди розміщені бокси, тому речі не валяються аби де. Кожному з нас тато змайстрував спеціальні відкриті шафи, полички, шухляди. Все, що тут є, він власноруч виготовив. Навіть ліжко для кожного – його рук справа», – з гордістю повідомила дівчина.
Нинішнього року Аліса здобуде диплом і мріє продовжити освіту в Ленінградській академії мистецтв. Здійсниться її задум чи ні – час покаже, проте наполегливість і сила волі дівчини вражають. Якась вона дуже доросла зі своїм ставленням до нинішнього студентського життя, до планів на майбутнє. З усього видно, що дівчині передалися від батьків повага до праці, до своїх рідних, які навчають її вмінню сприймати світ реально, без рожевих окулярів.
Традиції та хобі
У родині Тумби існують незаперечні традиції, що передаються від покоління до покоління. Наприклад, будь-яке свято зустрічати всім разом, за великим сімейним столом.
Олеся Пилипівна в присутності дітей, які додавали й своїх слів до загального оповідання, розповіла: «От візьмімо нинішній Новий рік. Наш батько повертається з роботи о 20-й годині, поки душ прийме, перевдягнеться… У нас тим часом стіл уже накритий, на столі все готове, гаряча їжа очікує приходу господаря в духовій шафі.
Ми не починаємо трапезу, аж поки він не сяде за стіл. Повага до батька – це принцип, і ми не звикли його порушувати. Яке може бути свято, коли глава сім’ї ще на роботі? Та як приємно, коли ми зібралися в теплій кімнаті за столом, сидячи на зручних диванчиках. Стіл заставлений тарілками зі стравами, які ми готували з любов’ю всі разом (переважно жіноча частина сім’ї, так правильніше, хоча Іванові доручали збивати крем), усе свіже, смачне. Розмовляємо, ділимося своїми планами, про якісь цікаві зустрічі розповідаємо, жартуємо. Приймаємо вітання від родичів, які нам телефонують на Скайп. Вони від нас далеко, але теж, за традицією, святкують всією родиною. І так нам на серці спокійно і радісно, що й не передати словами».
Усі члени великої родини влаштовують собі прогулянки на велосипедах, тепер це прийнято називати «велотуризм». «У кожного з нас власний велосипед, ми об’їздили все навколо, знаємо кожен закуток, де які плодові кущі ростуть, наприклад, дика абрикоса чи слива, шипшина чи глід, а де рослини лікарські, де які долини, а де пагорби. Це досить захопливий вид заняття, до того ж, екологічно чистий (сміються всі). Ми подорожуємо і водночас пізнаємо навколишній світ, знайомимося з людьми, що трапляються дорогою. Велосипед – це й своєрідні оздоровчі процедури за рахунок власних зусиль. Куди не поїдеш, а повертатися додому треба, і на педалі самому тиснути доводиться, ніхто тебе не повезе», – щиро і весело, перебиваючи одне одного, розповідають присутні – мама, Аліса, Каміла та Іванко.
Каміла і мох
Дванадцятирічна Каміла, довгокоса красунечка, набуває знань у Тираспольській СШ № 9, як і її старша сестра колись та молодший брат нині. Мама щоранку супроводжує донечку до школи, бо до маршрутного таксі треба подолати чималу відстань. «Я не звикла своїх дітей відпускати з дому без нагляду, бо ми тут на окраїні живемо, мало яка ситуація може виникнути. Мені спокійніше, коли я їх проведу до зупинки, особливо за темноти», – пояснює любляча матуся.
Каміла також продовжує традицію старшої сестри: вчиться на «відмінно» в основній школі та встигає на «п’ятірки» в столичній Дитячій художній. Образотворчому мистецтву її навчає Олег Болтнєв – «Людина року – 2023», художник і учитель «від Бога». Дівчинка охоче розповідає про своє спілкування з педагогом: «Олег Васильович дуже хороший. Він пояснює все так спокійно, зрозуміло, ніколи не свариться. Ми всі дуже його поважаємо, цінуємо за талант і доброту».
У кімнаті дівчинки також вражає порядок: книжки ніби під лінійку вишикувалися на полицях, речі в шафі акуратно розвішані (шафа без дверець), аркуші з малюнками рівно складені.
Каміла по секрету розповіла про своє хобі, яким захопилася віднедавна: вирощуванням …моху. Так-так, моху, реліктової рослини, яку не так уже й легко знайти в наших теплих краях. Однак вона десь його знаходить, збирає, висаджує і спостерігає за його розвитком і розмноженням.
Школярка охоче допомагає мамі в хатніх справах, приглядається до рукоділля, сама потроху плете і не цурається ніяких маминих доручень. «Ми придбали доньці швейну машинку, і вона вже навчилася шити найпростіші речі – мішечки, фартушки, ось спідничку почала шити», – похвалилася мама Олеся.
Іван та математика
Наймолодша дитина в родині – одинадцятирічний синок Іван. Його улюблений предмет у школі – математика. Він може говорити про неї годинами, відтак бере участь у математичних олімпіадах, гордиться своїми знаннями, досить спокійно себе критикує, коли це необхідно. Наприклад, розповів, як одного разу (через неуважність) одержав погану оцінку з милої серцю науки. Хобі школяра – випилювання лобзиком. Можливо, незабаром батькова справа спонукає хлопчину взяти до рук більш серйозний столярний інструмент.
Олеся, діти та бальні плаття
Олеся, як ви вже зрозуміли, дизайнер за фахом. Вона не тільки вигадує якісь цікаві речі, а й сама їх виготовляє, сама обшиває свою сім’ю, дівчаткам майструє шикарні ексклюзивні бальні плаття, прикрашає їх бісером та мереживом. Від її моделей не відірвати очей. «Мої дівчатка завжди найчепурніші, у найкращих платтях на шкільних вечорах чи якихось інших заходах. Мені приємно придумувати для них щось новеньке, тому шукаю в Інтернеті якісь незвичні моделі, щоб порадувати своїх дівчаток», – розповідає багатодітна матуся. Додає, що доводиться таку роботу виконувати ночами, коли всі вже сплять і не треба відволікатися на інші справи. Олеся признається, що не може всидіти без роботи й п’яти хвилин. Руки самі шукають якогось заняття, тому всі штори, фіранки, серветки для дому та для школи майструє сама, шиє або плете гачком.
Олеся і Василь
Вони познайомилися на весіллі у друзів. Зустрічалися чотири роки, аж тоді побралися. Василь за фахом тесляр, навчався ще за радянських часів у Миколаєві, там відбув практику на Миколаївській верфі. Опанував і зварювальну справу. Тому все облаштування та упорядкування дому тримається на його плечах. У садку біля будинку та у дворі можна побачити змайстровані ним різні цікаві речі: невеличкий дерев’яний млин, шпаківні, годувальниці для пташок та багато іншого.
Василь виріс у родині, де було всього троє дітей, а Олеся пізнавала батьківську любов у гроні трьох братів, які також, як і вона сама, здобули вищу освіту. Серед них – двоє юристів та один економіст. Їхні батьки багато працювали й докладали великих зусиль, щоб діти міцно трималися на ногах. Тому-то наші герої звикли до гамірного життя змалечку, бо самі зростали в мирі, злагоді та повазі.
Післяслово. У сім’ї, про яку ви довідалися, всі об’єднані любов’ю та ніжністю, багато працюють, але вміють і пожартувати та весело посміятися. Навколо їхнього дому та над кожним зокрема світиться якась чиста, світла і тепла аура, що приваблює чисельних друзів. Олеся Пилипівна переконана, що для щасливого сімейного життя кожен із подружжя має бути носієм певних духовних цінностей – любові, вірності, відповідальності, почуття власної повноцінності, терпимості, з повагою ставитися до членів своєї сім’ї, бути завжди готовим допомогти у складній життєвій ситуації.
Щоб сім’я була одним організмом, усі в ній повинні допомагати одне одному, трудитися не тільки фізично, а й душею та серцем щодня, щохвилини, гуртом створювати загальну атмосферу тепла та любові.
Ось такими сімейними цінностями тримається одна з багатодітних родин у нашій невеличкій республіці. Побажаємо їй щастя та здійснення всіх добрих намірів.
Iрина МАСЛОВА.
Фото автора (мама з дітьми).