Напередодні 73-ї річниці Великої Перемоги студенти Тираспольського медичного коледжу імені Л. О. Тарасевича під керівництвом викладача Анастасії Циран відвідали Меморіал жертвам фашизму Великої Вітчизняної війни.
Тут, на Цегляній слобідці, у братській могилі поховані не тільки тираспольчани, а і жителі Слободзейського та Григоріопольського районів, а також учасники партизанських рухів Житомирщини, Одещини та Миколаївщини. Серед похованих – командир підпільної організації «Партизанська іскра» села Новоолександрівка Миколаївської області, Герой Радянського Союзу Дарина Дьяченко.
Дівчата поклали квіти до пам’ятника і вшанували загиблих хвилиною мовчання. А студентки Рената Стахурська і Вікторія Битка підготували інформацію про Тираспольську в’язницю і підпільну організацію «Партизанська іскра», активною учасницею якої була Дарина Дьяченко.
Інформацію вони подали настільки трепетно і зворушливо, що всі присутні дуже емоційно переживали долю молодої підпільниці, захоплювалися її героїзмом, ставили запитання оповідачам, обговорювали окремі епізоди короткого життя Дарини.
Народилася українська дівчинка Одарка в селі Кумарі Врадіївського району Миколаївської (тоді – Одеської) області 2 квітня 1924 року. Її батько працював головою райвиконкому. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, він пішов на фронт, а мати з дочкою поїхали в Первомайський район Миколаївської області – до бабусі. Там, на Миколаївщині, у селі Кримка, наша героїня і вступила до підпільної комсомольської організації «Партизанська іскра».
Незабаром відважна дівчина сама створює Новоандріївську і Врадіївську підпільні молодіжні групи. Підпільники успішно проводили диверсії на залізниці, звільнили з табору близько двохсот радянських військовополонених, збирали зброю, боєприпаси, поширювали листівки. Дарина Дьяченко встановила зв’язок з підпільною партійною організацією сусіднього району і кількома партизанськими загонами.
1 березня 1943 року під час виконання бойового завдання комсомолку-підпільницю схопили фашисти й кинули до жіночого концентраційного табору Тирасполя (або тираспольської в’язниці гестапо). Умови утримання тут були дуже жорстокі. Тоді про це місце боялися навіть голосно говорити. Багато тисяч людей загинули в тираспольських катівнях від рук озвірілих фашистів. Напередодні визволення нашого міста, після тривалих і бузувірських тортур, Дарину Дьяченко розстріляли. Причому розстріляли в день її 20-річчя – 2 квітня 1944 року.
За проявлений героїзм у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками 1 липня 1958 року Дарині Григорівні Дьяченко було посмертно надано звання Героя Радянського Союзу. Також посмертно вона була нагороджена орденом Леніна. Крім Тирасполя, їй встановлено пам’ятники у Врадіївці, Кримці та Пустомитах (на Львівщині). У селищі Врадіївка на її честь назвали вулицю.
Виступаючи, студентки акцентували увагу інших дівчат на тому, що таких фактів історії не можна забувати, їх необхідно не тільки пам’ятати, а і передавати наступним поколінням, виховуючи в собі та в інших співпереживання, патріотизм, героїзм і просто людяність.
«Я працювала з архівними документами та листами, написаними ув’язненими. Це дозволило мені поглянути на ті страшні події по-новому. Умови у в’язниці були нелюдськими: люди вмирали від голоду, холоду і хвороб. Усе повинні були робити тільки за командою. Навіть уночі переверталися на другий бік теж за командою. «Я вмираю за Батьківщину. Однак страшенно хочеться жити!» – було написано на стіні однієї з камер», – розповіла нам Рената Стахурська.
«Героїзм і патріотизм Дарини Дьяченко, нашої ровесниці, надихає. Я вважаю, що ми не маємо права забути про її подвиг. Ми – останнє покоління, яке має можливість спілкуватися з ветеранами Великої Вітчизняної. Їх мало, але нинішнє молоде покоління ще застало їх живими. І наше завдання – не мовчати, а пам’ятати, пишатися ними та розповідати про них своїм дітям», – продовжила розповідь подруги Вікторія Битка.
«Ми повинні пам’ятати про героїзм, – підсумувала своєрідний «урок пам’яті» викладач Анастасія Циран. – Ми не маємо права про це забувати . Наш обов’язок – любити свій край, свою домівку, знати нашу історію і пишатися нею. Пам’ятайте: світ починає змінюватися з кожного з вас. І від вас залежить, яким буде наше майбутнє. Ви і є майбутнє. Будьте вимогливими до себе, займайтеся самовихованням і самоосвітою, як Дарина Дьяченко, яка до останнього подиху свято зберігала вірність Батьківщині. І загинула, як солдат у бою!»
Наталія СИНЯВСЬКА.