Нині всі діти пишаються новими ґаджетами, одягом, взуттям, а я хочу сказати, що пишаюся своїм татом.
Мій татусь Сергій Вікторович Палюга народився 20 листопада 1978 року в райцентрі Роздільна, Одеської області. Він часто розповідав мені про своє життя, про службу в армії.
Його батьки переїхали до міста Бендери, де він навчався в школі № 18. Любив спорт, займався волейболом у спортивній школі, а коли виповнилося 18 років, пішов служити в армію. На той час він уже оволодів професією водія, і його направили служити в комендатуру.
А потім був спецназ. Складалося по-різному: було і весело, і сумно, було й важко, а іноді й страшно. Але мій тато казав, що швидко адаптувався, бо чітко для себе усвідомив: повинен стати захисником своєї сім’ї, рідних, Батьківщини. У вільний від служби час тато тренувався.
А потім була війна. Я часто запитувала його: «Як це бути на війні? Чи страшно було? Звідки у тебе шрами?» У відповідь чула таке: «По-всякому було. Але рота моя була дружна, всі одне одного підтримували». Тоді я не здогадувалася, що важко було йому згадувати про своїх загиблих або покалічених друзів. Боляче відновлювати у своїй пам’яті страшні воєнні і повоєнні дні. «Знаєш, доню, а своєї головної мети я все таки досяг, – і показав на краповий берет. – Я зміг. І ми перемогли».
Ось такий у мене був татусь, якого, на жаль, більше вже немає з нами… І я написала ці рядки в пам’ять про нього. Я дуже сумую за батьком і з гордістю можу сказати: «Мій тато – захисник Вітчизни!». Я ніколи його не забуду і дуже пишаюся ним.
Олена ПАЛЮГА,
10 клас Бендерської гімназії № 3.