Нинішнього року виповниться 106 років від дня народження нашого земляка, уродженця с. Тернівка Iвана Федорова – не тільки ветерана Великої Вітчизняної війни, а й захисника Придністровської Молдавської Республіки, скульптора, публіциста-краєзнавця, поета і художника.
Такий досить значний і багатогранний часовий простір змушує на мить замислитися про ту багату спадщину, що залишають нам предки. Відвага солдата Івана Федорова на полях битв, його відданість і любов до Батьківщини можуть воістину нас надихати. Час не стирає пам’ять про людей доти, доки ми продовжуємо про них говорити.
Сам Іван Михайлович приділяв особливу увагу збереженню історичної спадщини, сприяв її передачі наступним поколінням. Його праці стали містком між минулим і сьогоденням.
Він народився в селі Тернівка Парканської волості Тираспольського повіту Херсонської губернії 24, а за іншими даними – 25 грудня 1918 року в сім’ї козака. З дитячих років хлопчик оволодівав пензлем і фарбами, перетворюючи стіни будинку і шкільні зошити в полотна, на яких розгорталася його фантазія. За своє мистецтво частенько був покараний батьками та вчителями, але вогонь творчості в його серці від цього не згасав.
Хобі Іванка набуло нового витка, коли педагог початкових класів помітила його унікальний талант. Пропозиція навчатися в Одеській художній школі відкривала перед підлітком широкі горизонти й можливості. Однак доля розпорядилася по-своєму: Івана, що здобував ази образотворчого мистецтва в Одесі, несподівано забрав додому батько. Слова, якими він прокоментував свій вчинок, стали ключем до розуміння внутрішнього конфлікту хлопчика: «Мій син – селянин і повинен вирощувати хліб». Ця кардинальна зміна на життєвому шляху юнака позначилася й на його творчості.
У 1934-му Іван закінчив 7 класів Тернівської школи й з 13 років почав працювати в колгоспі ім. Г. І. Котовського, до якого сім’я Федорових вступила першою на початку колективізації. У 1940-му юнака призвали на службу. Саме тоді на тлі випробувань формувався характер майбутнього героя. Він – учасник трьох воєн: із Фінляндією, Великої Вітчизняної та війни з імперіалістичною Японією. Дослужився до звання офіцера і завершив свій військовий шлях у 1945-му в Маньчжурії. Іван Федоров пішов у відставку в чині капітана в 1962 році.
Поміж його бойових нагород є орден «Червоної Зірки», медалі «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією», «За оборону Радянського Заполяр’я», ювілейні медалі, присвячені 30-річчю та 40-річчю Радянської Армії та Флоту.
Іван Федоров пройшов через усі труднощі воєнних років, відзначився подвигами, мужністю та високою духовною стійкістю. Його служіння Батьківщині було прикладом відваги, яку несуть у собі справжні герої. Ми й до сьогодні пам’ятаємо і шануємо його подвиги.
Після повернення додому він працював у колгоспі ім. Г. І. Котовського. У 1990–1992 роках став розвідником народного ополчення, був членом ОРТК, очолював Раду ветеранів Тернівки.
До речі, заповітна дитяча мрія стати художником здійснилася через багато років, коли Іван Михайлович у зрілому віці заочно закінчив Московський інститут живопису і малюнка імені
Н. К. Крупської.
Завдяки багатогранній обдарованості, ветеран залишив слід і в літературі. Він написав близько трьох десятків книг, які мають пізнавальну та історичну цінність, зокрема: «Возвращение с того света», «Долгая дорога домой», «По дорогам войны», «Правда», «Терновка – поселение древнее», «Кто мы», «Блуждающие во мраке». Багато років І. Федоров був журналістом МРСР і ПМР, членом Міжнародного співтовариства письменницьких спілок у Москві (Тираспольське відділення).
Шанувати таких видатних особистостей, як Іван Федоров, важливо не тільки з поваги до їхніх подвигів, а й для того, щоб черпати силу і мудрість з їхнього життєвого досвіду. Пам’ять про видатних людей єднає нас із минулим і направляє в майбутнє.
Поліна РЕШЕТНИКОВА.
Фото: stihi.ru