Картини В’ячеслава Iгнатенка, заслуженого діяча мистецтв РМ, члена Спілки художників Молдови та Міжнародної асоціації художників, порадували шанувальників живопису. Урочисте відкриття персональної виставки митця відбулося в столичній картинній галереї.
Тридцять років майстер жив і творив у рідній Білорусі, та в 1983-му доля привела його до Кишинева, який став для нього другою батьківщиною.
Не залишило байдужим відомого митця і Придністров’я. Свої враження і почуття він розкрив через художні твори, і тематичну добірку полотен назвав іменем улюбленого села «Рашків».
У залах Тираспольської картинної галереї розмістили понад 70 робіт, що передають глядачам неповторну красу Кам’янщини. Можливо, саме тому живописний Рашків – дивовижне місце сплетіння молдавської, російської, української, єврейської, польської, вірменської культур, відіграє особливу роль у житті майстра пензля. Переконатися в цьому могли всі присутні: друзі, знайомі, представники білоруської громади, учні дитячої художньої школи ім. О. Фойницького, які зачаровано розглядали мальовничі твори, розміщені в трьох залах. Сприймати настрій чудових художніх полотен допомагала ніжна класична музика у виконанні квартету скрипалів, що надавало певної магії моменту.
В’ячеслав Михайлович поділився власною думкою: «Як можна не закохатися? Адже кожен метр рашківської землі має свою неповторну красу та привабливість. Тут досі діє найстаріший у республіці костел, збереглися руїни синагоги та давньої Покровської церкви. Саме село розкинулося на скелястих берегах Дністра, де річка вигадливо вигинається. Тому і називають його «маленькою Швейцарією».
Над селом гордо височить стрімка «Червона» скеля, яка на заході сонця стає багряно-червоною. Все тут дихає історією, яку хочеться зберегти назавжди в блакитних куполах старовинної Троїцької церкви, в хатах, що потопають у барвистих яскравих палісадниках. Та головним магнітом для мене, звичайно, став Дністер. У цих місцях він широкий, повноводний і такий різний. Пізньої осені, взимку вода темно-зелена, щільна. Літнім вечором – помаранчева, бо відбиває ніжні фарби неба. Травневого ранку водна гладінь стає прозоро-блакитною або ніжно-рожевою. Але й у далеких від Рашкова місцях я готовий оспівувати дністровські води. На «прибережні» пленери виїжджаю будь-якої пори року, в різні куточки Молдови. Дністер став мені таким рідним, як і Дніпро».
Василь Рудяга – тираспольський художник, член Спілки художників Придністров’я, поділився враженнями від побаченого: «Знаю В’ячеслава вже не один десяток літ, бував у нього в художній майстерні, відвідував виставки, які він влаштовував у Кишиневі. Не очікував, що в нього такий розмах, різноманіття колориту, яскравих та соковитих пейзажів. Приємно, що він небайдужий до краси нашого краю».
В’ячеслав Михайлович, розповів, що його батько був шкільним учителем малювання, привчив сина до олівця змалечку: «Я малюю, скільки себе пам’ятаю, з задоволенням «увічнював» своє рідне село Передєлка на Гомельщині за допомогою набору олівців «Спартак» та акварельних фарб «Ленінград». Та й як тут було не взятися за пензлі та фарби, коли довкола така краса! Школа, в якій навчався, містилася в будівлі старовинного маєтку, до неї вела чудова липова алея. Усюди – сосни, берези. Село наше стоїть на високому березі Дніпра. Такі горизонти з нього відкриваються – аж дух захоплює. Мабуть тому для мене на все життя особливою потребою стали водні простори. Тож, приїхавши до Молдавії, в першу чергу відчув необхідність побувати на Дністрі».
Довідково: В’ячеслав Ігнатенко народився на Гомельщині 1954 року. Закінчив Білоруський державний театрально-мистецький інститут. У його творчому доробку вже 64 персональні виставки в різних куточках світу, а також Перша премія за графічні роботи на конкурсі в Торонто (Канада) 1994 року та медаль Франциска Скорини у 2015 році.
Багато полотен художника прикрашають музеї та приватні колекції Молдови, Білорусі, Німеччини, США, Китаю та інших країн.
Виставка в Тирасполі діятиме до 11 лютого.
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото автора.