Їхні імена добре знають не лише в нашій республіці, а й далеко за морями-океанами. Митці, твори яких глядачі впізнають з першого погляду, зібралися разом у Придністровському державному художньому музеї в Бендерах, щоб представити свої напрацювання широкій громадськості.
Нинішня творча зустріч із глядачами – це своєрідний звіт напередодні XV з’їзду Спілки художників. Уявіть собі, яке захоплення в публіки викликала поява кожного з них на порозі культурної установи.
«О, дивись, це ж Василь Рудяга! Ми тільки-но бачили його картини. Вони такі неповторні, правда? Мені дуже подобаються. Давай підійдемо, привітаємось», – узяла за руку свою подружку одна з дівчаток, яка захоплено оглядала заслуженого сивочолого чоловіка. Мабуть, уперше бачила його так близько.
Не меншу увагу привертав до себе Павло Китаєв – як завжди стрункий, з окладистою сивою бородою, ще один із когорти добре знаних митців, якого вітали колеги. Заслужений художник Придністров’я, кавалер ордена «Трудова слава», творчість якого охоплює широкий спектр інтересів. У його доробку – живопис, графіка, твори монументально-декоративного мистецтва, плакати та ескізи монет. Павло Іванович лише встигав кланятися та мружив очі від задоволення, спокійно приймаючи поздоровлення з подією, яка, без сумніву, мала неабияке значення для нього.
■ Художник поділився, як він сам сказав, своїм «відкриттям»: «Ми з колегами по цеху у 2014 році відкрили для себе село Строєнці. Я й не очікував, що там така краса. Мабуть ніхто з нас не обійшов увагою Башту вітрів, виноградні тераси, водяний млин, альтанку графині та ще багато інших казкових місць. А зовсім недавно, якихось три роки тому, подорожуючи Придністров’ям, я потрапив до села Ташлик і закохався в нього. Обожнюю молдавські села, їхню неповторну народну архітектуру, адже в кожному будинку – своя родзинка. Ось цей будиночок, наприклад, (показує на картину) приваблює всіх художників, які сюди навідуються. Чим він такий цікавий? Ну, по-перше, розкішним зовнішнім виглядом, а, по-друге, тим, що тут у 1969 році кіностудія «Молдова-фільм» знімала справжнісінький мюзикл «Весілля в палаці», і будиночок потрапив в історію. Він гарно зберігся. Взагалі, кожен метр нашої землі гідний пензля. Можна нікуди не йти, а тільки повертатися навколо себе і писати, й писати».
Один за одним з’являлися народні художники Сергій Панов, Валерій Куліченко, заслужені – Євген Iовіца, Микола Пономаренко, скульптор Григорій Султан. Художники, удостоєні звання «Людина року» – Олег Болтнєв і Ольга Горбаченко та багато інших творців.
До них у ту ж хвилину підходили журналісти, телевізійники, брали інтерв’ю, розпитували про творчі плани та здобутки останніх років. Подивитися було на що: милували око різноманіття, цікаві сюжети, несподівана подача, різні техніки виконання – графіка, скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво, загалом понад 120 творів.
Залишилися на віки в художніх полотнах села Кам’янщини, Рибницького та Григоріопольського районів. Художники самі чесно признаються, що сільський антураж більш притягує до себе. Однак, і міста республіки цілком заслужено потрапили в поле зору наших митців. Наприклад, Тирасполь. Різні його куточки зобразили Сергій Панов, Василь Рудяга й інші живописці. Старше покоління тираспольчан ще не забуло, як виглядало їхнє місто, і слідкувало за перетвореннями, що були такими необхідними для надання сучасного вигляду нашій столиці. Однак, якби не картини, створені придністровськими митцями, наступні покоління навіть і уявити не могли б, що собою уявляло місто на Дністрі в роки не такі давні. За допомогою пензля, художники передали всю атмосферу минулих часів, зберегли для нащадків настрій міських вулиць і провулків, залишили на пам’ять навіть зразки громадського транспорту минулого, старі будиночки, від яких уже й сліду не залишилося, кінотеатри, кафе тощо.
Серед представлених робіт – пейзажі корінного тираспольчанина Сергія Панова. Він зобразив рідне місто в усій його красі. Втім, у нього є гарні краєвиди інших придністровських міст, а також Москви, Сухумі, Одеси, Парижа, де йому пощастило колись побувати. Картини художника допомагають відчути високу естетичну основу, філософську глибину погляду, де краса землі нерозривно переплетена з людським життям.
■ На виставку Сергій представив сім робіт: «Яким самостійним не вважав би себе художник, яким творцем-одиночкою не був би, зрештою він все одно потребує оцінки своєї праці. Художникові, як і акторові, потрібні оплески, інакше вся його робота виявиться марною. І саме виставки допомагають відчути, що нам вдалося, а над чим треба ще багато працювати», – мудро визнав митець.
■ З проникливими словами звернулася до присутніх Світлана Іванишина, міністр просвіти: «Після огляду всіх робіт, дійшла висновку, наскільки багатогранною та багатонаціональною є наша культура, наші люди. З такою любов’ю виписані картини майстрів живопису, з таким натхненням, ніби вони пропустили крізь свою душу кожен штрих, кожен мазок, вдихнули життя в прості буденні речі.
Видно, як самовдосконалюються художники старшого покоління, як у них навчаються молоді та ще недосвідчені колеги. Придністровське мистецтво – це особливий вид мистецтва, воно розвивається і не припиняє свого розвитку».
Заслужений художник Придністров’я Василь Рудяга, якого ми вже згадували на початку, без будь-якого вихваляння показав свої твори.
■ Перша картина, до якої ми підійшли, – портрет ветерана війни Володимира Громова: «Мені було легко працювати над цим портретом, бо людина цікава, заслужена, врівноважена. Тут ще мої роботи «Тирасполь, дощ» та «Медовий Спас». Ви бачили, як там діти медом ласують. Чомусь саме так захотілося передати настрій цього свята. Загалом, я намагаюся висловлювати свої почуття в картинах. Важливо, щоб кожна з них йшла від душі, від серця, щоб ти її писав, як мене вчив педагог, – як останню».
Василь Іванович працює в стилі експресивного реалізму. Його роботи вирізняються серед інших особливим шармом. У цьому можна переконатися, відвідавши виставку.
Зустрічатися з Олесею Івановою – справжнє задоволення. Вона викладач Бендерського вищого художнього коледжу ім. В. Постойкіна, дружина, мати двох дітей, пише давно і багато, однак усього два роки тому її прийняли до Спілки художників. Працює самовіддано, надзвичайно творча особистість, у неї все ще попереду. На виставку запропонувала чотири роботи: «Тиха мелодія світу», «Зимовий натюрморт із фруктами», «Пором у районі Тирасполя», «Свято».
Рамки газетної публікації обмежують можливість докладніше розповісти про кожного з тих, хто гідно представив свій творчий доробок. Повірте, тут можна насолоджуватися грою фарб, сюжетними лініями, сміливими та незвичайними технічними рішеннями, які застосовують художники, та з задоволенням ще не раз повернутися до вже добре знайомих творів старих живописців, бо вони живуть поза часом.
Христина ЖУРАВЕЛЬ.
Фото автора (будиночок у с. Ташлик).