Наприкінці січня в багатьох країнах щороку проводять церемонії в пам’ять про жертви Голокосту – одного з найжахливіших злодіянь в історії людства. Ці події нагадують нам про необхідність збереження пам’яті про минуле.
Трагедію єврейського народу під час Другої світової війни називають вселенською. Скільки було тих, хто міг би радіти життю, скільки ненароджених дітей, скільки понівечених доль. І пронизливі запитання, що донині ятрять душу, які, як і раніше, залишаються без відповідей: за що і як це могли допустити? Людиноненависницька м’ясорубка не оминула і наш край. На території Придністров’я фашисти жорстоко стратили десятки тисяч людей єврейської національності, як місцевих, так і з півдня України.
У роки Великої Вітчизняної війни за час окупації в Дубоссарах загинуло 18 тисяч євреїв, у Рибниці – 1 300 осіб, у Кам’янці – понад 500, у Тирасполі, за різними даними, стратили від 1,5 до 3 тисяч осіб. Одна з найстрашніших подій сталася в 1941 р., коли (після перепису всього єврейського населення) людей зігнали в район Суклейського кар’єру, де вчинили масовий розстріл.
Ці жахливі цифри не дають спокою людям і сьогодні. Заповіт невинно вбитих усім нам: пам’ятайте, щоб не допустити повторення!
Мітинги-реквієми, приурочені до міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту, відбулися в багатьох містах республіки. У Тирасполі біля монумента, спорудженого на згадку про 6 мільйонів жертв тих страшних подій, зібралися десятки небайдужих громадян. Це колишні в’язні фашизму та родичі тих, хто мучився і страждав у концентраційних таборах. Вони прийшли з живими квітами та фотографіями близьких. Дехто з них поділився спогадами та переживаннями.
В’язень фашизму Тетяна Поято потрапила до табору 1943 року, ще зовсім малою дитиною. За словами літньої жінки, вона опинилася в місці, звідки полонених переправляли прямо до табору смерті Освенцим, один із найбільших нацистських концтаборів. Завдяки щасливому випадку, через півроку її разом із сестрами відправили до Латвії, де їм довелося працювати, та головне – вдалося вижити. До Тирасполя Тетяна Поято переїхала в 60-х роках минулого століття. Вона з болем у серці зберігає крупинки спогадів про ті трагічні дні та вважає своїм обов’язком покласти букет квітів у пам’ять про тих, хто так і не зміг вибратися з фашистського пекла.
Герш Голигорський цього дня прийшов згадати рідних, які загинули під час Великої Вітчизняної війни на придністровській землі. Член сім’ї постраждалих від Голокосту Наум Каменкер розповів, що його двоюрідна сестра, інші родичі та друзі опинилися в концтаборі під Одесою. Живими залишилися далеко не всі.
«У дні пам’яті я приношу з собою фотографії близьких, яких вже немає поряд, а вдома запалюю свічки. Це дуже важливо. Для правильного виховання наступних поколінь нам необхідно продовжувати говорити про жахи Голокосту», – поділився думкою Наум Каменкер.
На мітингу вшанування пам’яті жертв Голокосту Голова Уряду Олександр Розенберг зазначив: «Голокост – це акт жорстокості. Пам’ять про жертви цих злочинів важлива для того, щоб наші нащадки не припустилися таких помилок. У Придністров’ї проживає понад 70 національностей і народностей. Усі вони навчилися жити в мирі та злагоді. Ми всі рівні, а людське життя – безцінне».
Президент Вадим Красносельський у своєму зверненні до 79-ї річниці з дня звільнення Червоною Армією концентраційного табору Аушвіц-Біркенау наголосив:
«У сучасному світі не повинно бути місця расової, національної, релігійної нетерпимості, не можна ділити людей на правильних і неправильних. Будь-які прояви націоналізму, релігійних переслідувань, ксенофобії мають бути припинені та викорінені. Голокост повинен назавжди залишитися в історії, а його безневинні жертви – в нашій пам’яті та в наших серцях».
Пам’ятні заходи за участю Президента, депутатів Верховної Ради, представників державних адміністрацій та громадських рухів відбулися також у Бендерах, Дубоссарах, Рибниці та Кам’янці.
Олександра ТИМКО.
Фото автора.