Новорічні надії придністровців на краще майбутнє або хоча б на збереження стабільності, «щоб не було гірше», не збулися. Виною тому дії Молдови, яка продовжила гнути свою лінію щодо обмеження придністровського експорту та імпорту.
Ми писали про негативні наслідки, які тягнуть за собою дискримінаційні обмеження щодо придністровських суб’єктів господарювання. Це простоювання підприємств, неможливість їхніх працівників заробити собі на життя, розпад трудових колективів, викликана цим міграція, недонадходження грошей до бюджету. Останній фактор може спричинити складнощі з виконанням державою соціальних зобов’язань перед громадянами з виплати пенсій, допомог і заробітних плат бюджетникам.
У попередньому номері ми почали детально інформувати читачів про використовувані молдовською стороною інструменти тиску на економіку, а значить, і соціальну сферу Придністров’я. І це лише вершина айсберга, її видима частина, оскільки, як казав відомий класик ідеології, з дня смерті якого зовсім недавно виповнилося 100 років, «Економіка – концентроване вираження політики». Прозорі політичні цілі щодо ослаблення і зламу Придністровської державності проглядаються в діях керівництва Молдови. У сьогоднішньому номері – продовження розповіді про набір інструментів тиску на Придністров’я.
Збір за придністровське повітря
У побуті існує поняття «шкідливе виробництво». Особливу увагу керівники таких підприємств приділяють модернізації та технічному переозброєнню технологічного обладнання для того, щоб мінімізувати обсяг викидів в атмосферу шкідливих хімічних речовин. Для досягнення екологічної безпеки виробництва витрачаються значні фінансові кошти, оскільки штрафи за забруднення навколишнього середовища аж ніяк не малі.
У Придністров’ї до підприємств цієї групи належать Молдавський металургійний завод і Рибницький цементно-шиферний комбінат. Зрозуміло, що повітря над Рибницею не чистіше, ніж, наприклад, над Кам’янкою. Незрозуміло інше: чому ці підприємства, не забруднюючи кишинівське повітря, екологічні збори повинні платити ще й у молдовський екологічний фонд.
Виходить, щоб гіпотетично очистити повітря над столицею Молдови, ММЗ повинен платити 30 тис. євро на рік, а РЦК – 150 тисяч. Нонсенс: забруднюють вони придністровське повітря, а платити повинні Кишиневу. Хіба цим підприємствам нікуди подіти гроші? Та ж є! На те ж технічне переозброєння виробництва, придбання нового продуктивнішого технологічного обладнання.
Найприкріше те, що уповноважені органи Молдови можуть використовувати екологічні дозволи як важіль тиску, тому що видаються вони на певний період, а не безстроково. Зокрема, придністровським металургам такий дозвіл виданий тільки до 20 жовтня 2024 року. Що далі, Всевишній?
Втрати, втрати, втрати…
Своєрідними навчаннями перед великим новорічним наступом на придністровський бізнес стали застосовувані Молдовою ще наприкінці літа 2023 року обмеження з експорту до трьох придністровських підприємств, які враз стали головними економічними ньюсмейкерами. Це «Электромаш», «Молдавизолит» із Тирасполя та бендерський «Потенциал».
Зокрема, наприкінці 2023-го столичному «Электромашу» в Кишиневі не задовольнили жодну з 56 поданих підприємством заявок на експорт продукції. Ще 8 відмов припали на інші машинобудівні підприємства республіки. Поставки в європейські країни, Туреччину, Україну, держави Середньої Азії були зірвані. Надходять повідомлення про перших співробітників, які звільнилися з заводу.
Лихоманить і два інших підприємства. З їхнім менеджментом немов у «кішки-мишки» грають: то дають дозвіл на вивезення, то не дають. Заборону при цьому пояснюють нібито подвійним призначенням експортованої продукції. З цієї причини підприємства то припиняють роботу, то знову запускають виробництво. Неритмічність роботи не влаштовує нікого: ні керівництво, ні працівників, ні замовників їхньої продукції.
В останніх можуть не витримати нерви, й вони знайдуть інших постачальників, благо пропозицій на ринку достатньо.
■ З приводу нібито подвійного призначення продукції, що випускається цими виробництвами, офіційний коментар дав глава зовнішньополітичного відомства республіки Віталій Iгнатьєв: «Жоден із трьох придністровських заводів, що зазнали останнім часом експортних обмежень з боку Молдови, не виробляє продукцію подвійного призначення».
Інструментарій тиску на економіку республік зростає й шириться. Починайте загинати пальці. У грудні минулого року Россільгоспнагляд почав обмежувати ввезення фруктів з Молдови. «Під роздачу» несподівано потрапили й придністровські аграрні господарства.
Виникли певні труднощі з імпортом палива. Принаймні, тривожним дзвіночком пролунало повідомлення про відмову у видачі відповідної ліцензії одній із придністровських фірм.
Ліцензування в Молдові не можуть отримати ще два провідних у Придністров’ї виробники алкогольної продукції. Якщо їхнє керівництво погоджується прийняти в себе на підприємствах молдовських фахівців Національного агентства з безпеки харчових продуктів РМ, то останні не приїжджають через наявні розбіжності у власній правовій базі.
Таке становище не дозволяє експортувати міцні спиртні напої. Та й придбання ліцензії для суб’єктів господарювання – це додаткові витрати, які спричиняють збільшення собівартості продукції, що випускається і, як наслідок, зниження її конкурентоспроможності на ринках через підвищення ціни.
За ринковими законами всі витрати на виготовлення продукції повинні включатися в її собівартість, а значить, і в ціну реалізації. Звичайно, можна зменшити власний прибуток, але про який бізнес тоді можна говорити. І навіщо ним займатися, якщо цього самого прибутку немає?
Упродовж останніх п’яти років діють і банківські обмеження, що виливаються в заборону на обслуговування поточних і відкриття нових рахунків придністровських юридичних осіб у комерційних банках Молдови; використання в республіці міжнародних банківських карт; перешкоджання розрахункам придністровських банків з іноземними контрагентами тощо.
Якщо апетити Молдови зростуть
Чого гріха таїти, і придністровський, і молдовський бюджети гостро дефіцитні. Головна різниця способу наповнення полягає в тому, що придністровська сторона, відповідно до власного законодавства, стягує платежі зі своїх платників податків, а молдовська – не тільки зі своїх, а і з придністровських. Молдова безсоромно користується своїм становищем. Нашим же економічним агентам подітися нікуди, доводиться йти на поступки, якщо вони хочуть торгувати з зовнішнім світом і взагалі працювати.
Тим часом Молдова в умовах зниження потенціалу власної економіки, а значить, і платежів у казну, не знайшла нічого кращого, як «урвати» частину коштів від функціонуючих придністровських підприємств для наповнення молдовського бюджету і виконання соціальних зобов’язань перед громадянами. От і виходить, що, збільшуючи прибуткову частину свого бюджету, Молдова автоматично зменшує обсяг нашого.
Політичні сили Молдови увірували у власну безкарність і кожного разу випробовують терпіння Придністров’я. Раз у раз вони підкидають офіційній владі країни все нові й нові пропозиції щодо дискримінації суб’єктів господарювання ПМР. Усе частіше і голосніше на правому березі лунають радикальні заклики до введення для придністровської економіки ПДВ та акцизів. Саме так вони уявляють собі реінтеграцію.
■ Депутат парламенту Молдови від керівної партії «Дія й солідарність» Раду Маріан каже: «Ми почали зі стягування збору за митні процедури, екологічні, та продовжуємо цей процес, стягуючи імпортні мита з економічних агентів лівобережжя Дністра. Це процес реінтеграції, який продовжуватиметься й іншими кроками». Підтакує йому і колишній депутат Олександр Слусар: «Слід іти далі, застосовувати акциз і ПДВ».
Проблема ще й у тому, що в РМ і ПМР різне податкове законодавство. У нашому правовому полі, наприклад, ПДВ взагалі відсутній. І як би не рахували можливі втрати економіки республіки від потенційного введення для придністровських підприємств молдовських акцизів і ПДВ, збиток у будь-якому разі вимірюватиметься сотнями мільйонів доларів.
Від гострої фази до пошуку компромісів
На сьогодні обидві сторони конфлікту жорстко стоять на позначених позиціях, демонструючи тверду готовність відстоювати свої інтереси. Не виключено, що завзяте використання Молдовою зростаючого, як снігова куля, арсеналу економічних санкцій, цілком може призвести до незворотних процесів у відносинах між двома берегами Дністра. До «точки неповернення». Додатковим тригером до того, що Молдова розгорнула проти Придністров’я більш агресивну економічну політику, стало закриття в лютому 2022 року придністровської ділянки українсько-молдовського кордону.
У такій гострій ситуації, що загрожує регіону гуманітарною катастрофою, залишається незрозумілою пасивна позиція посередників, гарантів і спостерігачів переговорного процесу у форматі «5+2». Можливо, настав час іноземним дипломатам згадати, за що їм платять гроші уряди їхніх країн і міжнародні організації? Адже саме тепер міжнародне втручання в негативні процеси, що відбуваються, вкрай необхідне і бажане. Швидше за все, без цього вже ніяк не «відіграти» партію заново.
Нині настав той самий момент істини, коли сторони конфлікту й ті, хто покликаний сприяти пошукові взаємних компромісів, повинні повною мірою використати політичні механізми, вироблені в рамках переговорного процесу між Молдовою та Придністров’ям. Для того, щоб це відбулося, необхідно реанімувати діяльність переговорного формату «5+2» в принципі.
На жаль, він не функціонує вже п’ятий рік. Відтоді, як молдовська сторона відмовилася підписати підсумковий документ, вироблений під час зустрічі політичних представників РМ, ПМР, а також посередників, гарантів і спостерігачів у Братиславі. Нині настав час «розморозити» «заморожений» діалог – усі ми потребуємо політичного тепла.
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото: Марини Сови (санкційний тиск Молдови викликає гостре неприйняття громадян Придністров’я. Повною мірою реалізуючи конституційні норми про свободу проведення мітингів (зборів), члени громадських організацій республіки публічно висловлюють свою громадянську позицію щодо дискримінаційних заходів РМ до економічних агентів Придністров’я. Все це тому, що у придністровців є стійке переконання в несправедливості, що коїться щодо них).