Минуло майже 35 років від 15 лютого 1989 року, коли завершилося виведення радянських військ з Афганістану. За цей час чимало написано і знято про афганську війну, але все це не замінить справжнього живого спілкування з безпосередніми учасниками тих подій. Одним із них є тираспольчанин Юрій Фурса.
Дитинство його промайнуло в селі Червоний Чабан на Херсонщині. Ріс він енергійним, жвавим підлітком. За традицією радянського часу школярі допомагали колгоспникам під час збирання врожаю. Юрій надзвичайно старанно ставився до цієї справи, йому навіть пропонували стати студентом Сільськогосподарського інституту, але він відмовився. По закінченні десяти класів місцевої школи поступив у технічне училище № 1 (м. Миколаїв), де навчався на машиніста холодильних установок. У студентські роки проявив себе як талановитий спортсмен, отримавши перший дорослий розряд з волейболу.
Незабаром його чекав призов до армії. Тоді на порядку денному був Афганістан. Люди знали, що в цій країні перебував обмежений контингент радянських військ, які боролися з моджахедами. От як Юрій пригадує свої армійські будні:
■ «На початку травня 1981 року я опинився в навчальному підрозділі Ашхабада. Військове керівництво надало мені звання сержанта. Належна фізична підготовка сприяла вдалій службі, зокрема за роки навчання у школі та училищі я відвідував секції з різних спортивних дисциплін. 98 % особового складу відправляли служити в Афганістан. Я не став виключенням. У складі 56-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади, дислокованої в місті Гардез, виконував військові завдання з квітня 1982-го по липень 1983 року. Навколо цього населеного пункту всюди гори, якщо температура повітря вдень становила +15 °С, то вночі стільки ж, але зі знаком мінус».
Воїн-інтернаціоналіст розповів, що підрозділи бригади перешкоджали проникненню караванів із території Пакистану, які доставляли зброю, наркотики та гроші для моджахедів.
■ «Невеликі опергрупи по 15 – 20 осіб упродовж 3-4 діб здійснювали нічні переходи, щоб влаштувати засідку на караванній стежці. Інколи десантників до необхідного району перевозили гелікоптери, а звідти вони вже самі виходили на потрібну позицію. Знищивши обоз моджахедів, бійці знову викликали «вертушки», проте ті не завжди могли виручити та допомогти. До важливих завдань входило також супроводження колон зі зброєю, технікою, продовольством, контроль дороги Кабул – Хост», – продовжив розповідь ветеран бойових дій в Афганістані.
Юрій Спиридонович із сумом зазначив, що не всі воїни з його бригади повернулися на Батьківщину. Лише в 1982 році втрати досягли 183 осіб. Після демобілізації в липні 1983-го молодий чоловік вирішив продовжити здобуття освіти, вступив до Одеського технологічного інституту холодильної промисловості, де навчався на інженера-механіка. Однокурсником Юрія був тираспольчанин Iгор Воронов, він запросив його 1984 року відвідати місто на Дністрі. Саме тут Юрій познайомився з Iгорем Кирланом, який також виконував свій інтернаціональний обов’язок у пісках Афганістану в складі 56-ї окремої гвардійської десантно-штурмової бригади. Відтоді бойові побратими підтримують дружні стосунки.
По закінченні вишу Юрій Фурса в 1989 році за розподілом опинився в Тирасполі. Він досі пам’ятає свої враження від міста і перше місце роботи:
■ «Розвинена промисловість, мальовнича природа, гостинні та дружелюбні жителі, чисті вулиці. Влаштувався працювати майстром на підприємство «Торгмонтаж», яке обслуговувало холодильне обладнання в їдальнях підприємств».
У Тирасполі молодий чоловік познайомився з дівчиною Світланою, з якою одружився і виховав двох синів – Олександра й Антона.
Незабаром (у 1996 році) Юрій Спиридонович відкрив власне підприємство «Автообувь», яке впродовж багатьох років імпортує шини відомих світових виробників на територію Придністров’я.
Юрій Фурса зазначив, що держава соціально підтримує воїнів-інтернаціоналістів, зокрема вони мають пільги на оплату комунальних послуг. На сьогодні афганці (нарівні з іншими категоріями військовослужбовців) щомісяця отримують так звані «бойові» надбавки до пенсії (529 рублів). Згідно з законодавством, мають право один раз на три роки ввезти на територію Придністров’я автомобіль для особистого користування без сплати митних зборів.
Щороку Юрій разом з іншими воїнами-афганцями залучається до пам’ятних заходів, які відбуваються в республіці 15 лютого. Він звернув увагу на важливість збереження історичної пам’яті.
■ «Для мене особисто важливими є дати 15 лютого, 25 грудня – день, коли радянські війська ввійшли в Афганістан, та 9 травня – День Перемоги. Мій батько – Спиридон Сергійович, пройшов усю Велику Вітчизняну війну, дістав три поранення, нагороджений орденом Червоної Зірки та іншими бойовими нагородами», – розповів воїн-інтернаціоналіст.
На думку Ю. Фурси, найголовніший урок, який він засвоїв в Афганістані, – це вміння оперативно приймати рішення. Від цього часом залежало життя бойових товаришів.
Володимир ДАНИЛОВ.
Фото автора.