Придністровський народ завжди пам’ятатиме трагічні події початку 1990-х років, коли Молдова розв’язала збройну агресію проти нашої республіки. Документальні стрічки кінохроніки допомагають не забути тих, хто ціною власного життя захистив мирне населення.
Режисер, сценарист, кандидат економічних наук Наталія Голуб упродовж багатьох років робить свій внесок у збереження історичної пам’яті. За її словами, першою роботою авторського колективу під її керівництвом став фільм «Не в силе Бог, а в правде». Ось що вона розповіла про історію його створення:
«У 1997 році до мене звернувся з проханням Микола Бучацький (на той час очолював Тираспольську міську Раду народних депутатів). Він просив зняти стрічку про події 1992 року. Її появу ми присвятили п’ятиріччю Бендерської трагедії. Для придністровців фільм цікавий тим, що в ньому зроблений політичний аналіз тих подій. У фільмі представлена інформація про перших загиблих придністровців. У ході запеклих боїв під Дубоссарами навесні 1992 року загинули четверо тираспольчан: майор Василь Воронков, прапорщик Леонід Толстенко, сержант Сергій Титовський та прапорщик Сергій Шинков. Ці герої поховані на столичному Меморіалі Слави. Розповідаємо і про саму Бендерську трагедію, коли під час боїв у місті загинули 489 людей, поміж них 132 мирні жителі, включаючи п’ятьох дітей».
Наталія Олександрівна згадує, що з 1998-го по 2005 рік придністровські документалісти зняли цикл із шести фільмів-мартирологів «Те, кого помним, живут». У перших двох автори розповідають про загиблих тираспольчан. Нагадаємо, що в боях за незалежність республіки їх загинуло 118. Інші стрічки вийшли на екран під назвами «Мост», «Взрыв», «Путь к исполкому», «Ополчение». Ще однією особливістю цих фільмів є те, що в них лунають авторські пісні поета Олега Юзифовича та композитора Бориса Парменова. Зокрема в пісні «Хлопець узяв автомат» бард висловив те, що відчував тоді кожен мешканець Придністров’я. Цю серію фільмів керівництво республіки у 2005 році відзначило Державною премією в галузі культури та мистецтва. Режисерами їх разом із Наталією Голуб були Анатолій Ястреб та Володимир Немировський.
За словами кінодокументалістів, у створених ними фільмах безпосередньо від представників Республіканської гвардії, Територіально-рятувального загону, Народного ополчення, ЧКВ можна дізнатися про внесок цих організацій у спільну справу захисту придністровської держави.
Пріоритетом для авторів була деталізація подій 1992 року. Наталія Голуб поділилася інформа-
цією відносно висвітлення подій у Дубоссарах:
«З 19 травня 1992 року місто перебувало під інтенсивним обстрілом, внаслідок якого щодня гинули люди. Запеклі бої розгорнулися на водосховищі Дубоссарської ГЕС. За словами очевидців, 20 травня на березі водойми через інтенсивний обстріл навіть неможливо було допомогти пораненим. Після переговорів із правоохоронними органами сусідньої держави з місця бою вдалося вивезти придністровських захисників, але, на жаль, не вдалося врятувати життя наших героїв: Олександра Кральова, Сергія Кротова, Григорія Брагарчука, Олександра Погребниченка, Олександра Волошенка, Олексія Мітітела, Ігоря Яценка, Юрія Бойцова, Сергія Дігоріна, Дорела Паїрелі, Федора Чернавського, Анатолія Зиманова. Загинули як дубоссарці, так і представники інших формувань із міст і районів республіки, які прибули на допомогу жителям міста навесні 1992 року».
Режисер зазначила, що під час роботи особливо близько до серця вона сприйняла історії захисників республіки. До того ж особисто знала тираспольчанина Ярослава Власова, який загинув 3 травня 1992 року біля селища Маяк Григоріопольського району. Похований він на столичному Меморіалі Слави. Під час спілкування з удовами захисників її найбільше вразило, що вони досі вважають своїх чоловіків «живими» й ніби відчувають їхню підтримку.
У стрічці «Мост» описуються події, які розгорнулися в битві за Бендери біля мосту, який був єдиною транспортною ниткою, що сполучає місто з територією ПМР. Тому захоплення Бендер поліцією та збройними формуваннями Молдови було неможливе без узяття під контроль цієї стратегічно важливої переправи. Режисер поділилася інформацією про долю військово-службовця Республіканської гвардії Олега Воронченка:
«Він служив у прикордонних військах СРСР на межі з Румунією разом зі своєю німецькою вівчаркою Лордом. Повернувся Олег у Тирасполь, влаштувався працювати на столичний завод ім. Кірова. Загинув він 19 червня 1992 року, коли захищав міст через Дністер. Лорда в цей трагічний момент поруч не було. Собака дуже сумував за ним, і рідні Олега Воронченка навіть узяли його на кладовище, щоб він попрощався зі своїм господарем».
Багато сил, енергії та емоцій довелося вкласти творчому колективу під час створення документальної стрічки «Взрыв».
«У ній ми інформуємо про вибух, що стався в Парканах опівночі з 21 на 22 червня 1992 року в розташуванні Першого окремого саперного батальйону. Внаслідок цієї трагедії загинуло 26 військовослужбовців. Їхні прізвища вигравірувані на пам’ятнику, спорудженому на місці трагедії – в парку техніки військової частини. Сльози на очі навертаються, коли бачиш у документальній стрічці рідних офіцерів і солдат, які прибули на місце вибуху», – розповіла автор про зміст картини.
Однією з останніх робіт, присвячених захисникам республіки, є фільм «Народ – расстрелянный, но непокоренный». У 2020 році він став фіналістом ІХ щорічного відкритого творчого конкурсу Національна премія «Страна».
За словами автора, стрічка «… інформує про становлення республіки, про те, якою ціною була завойована наша свобода і право на самовизначення. Особливо зворушує історія братів Скреб-
никових, майстрів з велосипедного спорту. У 1992 році обидва юнаки добровільно влилися в ряди захисників Придністров’я і загинули від куль снайперів».
Наталія Голуб упевнена, що своїми документальними роботами намагається зберегти історичну пам’ять про важливі події в життєдіяльності Придністров’я, зокрема і для наших нащадків.
Володимир ДАНИЛОВ.
Фото russian.rt.com