Обласканий південним сонцем Італії та хвилями Адріатичного моря, семирічний Роберто Гуардиглі, спритний і кмітливий хлопчина, нарешті добився свого – він уже давно просив батька дозволити йому самостійно посіяти хлібні зерна в землю. Маріо, посміхаючись, спочатку відповідав: «Куди тобі – малий ще!» Та одного дня не витримав: «Гаразд. Бог з тобою. Залазь. Але сій так, як я тебе вчив». І син, ледве переводячи важелі міні-трактора, оснащеного двигуном потужністю 25 кінських сил, посіяв перше у своєму житті насіння пшениці.
Минуло понад півстоліття, а Роберто пам’ятає той день і ті свої незрівнянні ні з чим почуття: «Я тоді почувався найбільш важливою людиною у світі». Відтоді італійський хлібороб плекає хлібну ниву, пам’ятаючи настанови батька, який один із перших почав у їхніх краях застосовувати механізоване збирання пшениці німецькими агрегатами. Батьки мали й чудовий персиковий сад, тож Роберто – потомствений аграрій.
«Мої батьки, Маріо та Іоланда, все життя були землеробами. Я завжди з ними працював. Коли мені виповнилося 17 років, за підтримки батька створив свою сільськогосподарську фірму. Постійно наслідую його досвід, вникаю у виробництво, осягаю премудрості аграрних наук, хоча спеціальних навчальних закладів не закінчував», – каже італієць, який уже десять років вирощує хліб на придністровській землі.
Батьківщина Роберто – місто Форлі – у Північній Італії, за 19 км від Адріатичного порту Червіа, буквально «під коліном» чобітка-півострова. Форлі – побратим Калінінграда. Його населення – близько 110 тисяч жителів. Крім сільського господарства, в області Емілія-Реманья розвинене машинобудування, хімічна, харчова, взуттєва, деревообробна, меблева, паперова та швейна промисловість, а також виробництво майоліки.
«Дружина, дві дочки та син живуть в Італії, – розповідає Гуардиглі. – Онуків поки що немає. У нас не виходять заміж так рано, як у вас, коли бабусями стають навіть не в 40, а в 36 років. Для звання «дідуся» я ще занадто молодий». Він любить своїх дітей і пишається ними. Син Тиціано, як і Роберто свого часу, успадкував і розвинув бізнес батька в Італії. Дочка Клаудія – доктор ветеринарії, а донька Олександра – доктор індустріальних наук. З повагою говорячи про свого батька, він обожнює свою матір Іоланду: «На зріст маленька, але по-справжньому велика жінка, виростила трьох дітей, прожила гідно 98 років».
У Роберто в Італії було дві фірми – сільськогосподарська і транспортна. Після 2000 року в Італії почався період рецесії, складний і важкий, проте можна було жити та працювати. Його бізнес там розвивався за трьома напрямками: вирощування цукрових буряків, послуги оренди сільгосптехніки, вантажоперевезення. 2005 року в Євросоюзі вирішили, що в Італії має закритися цукрова промисловість, і завод, куди підприємець збував буряк, закрили.
Так він, можна сказати, залишився без роботи, тому що вирощування цукрових буряків становило 80 % його бізнесу. Площі, зайняті буряком, досягали 700 га. Роберто спробував культивувати інші культури, наприклад, картоплю, однак це виявилося нерентабельним. Транспортний бізнес теж почав пробуксовувати, оскільки ціни сильно збили вантажоперевізники зі Східної Європи, які могли платити водіям набагато нижчі зарплати. Отже, невеликі італійські транспортні компанії стали просто неконкурентоспроможними.
«Одного прекрасного вечора до мене прийшов мій партнер по бізнесу Луїджі Валдиночі, у якого є угіддя в Румунії, й запитав, чи готовий я надавати послуги сільськогосподарською технікою в інших країнах, і розповів про Придністров’я. Для того, щоб дати відповідь, я вирішив поїхати й подивитися ті місця, де треба було працювати. Так я опинився в Дубоссарах.
Заняття сільським господарством – справа мого життя. Тому, коли я побачив велику ділянку необроблюваної землі, то відразу досвідченим оком аграрія оцінив, які це землі та що на них можна вирощувати. В Італії гумус ґрунтів становить 0,2 %, а в Придністров’ї – 2 – 4 %. Однак ми отримуємо 70 ц/га пшениці, 600 ц/га силосу, 100 – 110 ц/га кукурудзи. Допомагає нам більш сприятливий клімат для росту сільгоспкультур».
Аналіз погодних умов Придністров’я дозволив Роберто зробити висновок, що потрібно вирощувати скороспілі сорти пшениці, оскільки для дозрівання хлібного колоса тут, у порівнянні з Італією, клімат відводить набагато менше часу. Тому, відмовившись від сортів київської селекції, він засіяв у зерновому клині тверді сорти одеської селекції – «Гарантія», «Селевіта» та «Епоха» з короткими термінами дозрівання. Ці сорти мають високий вміст клейковини, а це, безсумнівно, позитивно позначиться на економіці підприємства.
Підприємець домовився з селекціонерами про вирощування цих сортів на насіння на дубоссарських землях. На думку бізнесмена, це мало б дати більший прибуток. Досвід насінництва він набув ще в Італії. У провінції Емілія-Романья ціею справою займаються багато людей, а благодатні умови цьому сприяють. Роберто займався вирощуванням насіння соняшнику. «Для того, щоб бути насіннєзнавцем, треба бути особливо відповідальним і «вмикати мозок», тобто бути допитливим», – зазначає він.
Із самого початку його роботи в Придністров’ї італійський бізнесмен вирішив створити сільськогосподарську фірму із закінченим виробничим циклом. Здивувався, що тут ситуація абсолютно аналогічна тій, яка була в Італії 40 років тому. Але для того, щоб втілити свої ідеї в життя, йому потрібно було з’їсти не один пуд солі. «У Дубоссарському районі я досить швидко підібрав собі команду, але не все і не завжди вдавалося одразу. Був період чиновницького свавілля, однак я добивався справедливості й, нарешті, мене почули. Справедливість перемогла завдяки нинішньому керівництву ПМР».
Співвласниками сільгоспбізнесу, яким керує Роберто Гуардиглі – директор ТОВ «Лендер Агроприм», стали троє італійців: сам Гуардиглі, його друг Луїджі Валдиночі, а також Валеріо Пічині. «Лендер Агроприм» орендує загалом 9,3 тис. га землі (55 % земель сільськогосподарського призначення Дубоссарського району). На більшій їх частині щорічно вирощують пшеницю, соняшник, льон, ячмінь і кукурудзу.
Кадри спочатку обережно підбирали. «Перший працівник, – згадує він, – сам звернувся до мене. Прийшов на базу і попросив прийняти на роботу. Я трохи побоювався, але узяв. Валера досі у нас трудиться на тому самому тракторі. Люди, переважно, стараються. Минулого місяця виникли черги з охочих влаштуватися на роботу, у нас середня зарплата тракториста становить 450 доларів. Планується перероблення вирощеного врожаю, з’явиться багато нових робочих місць».
Не може Роберто терпіти недбалості в технологічному процесі. «Якось, – каже він, – я приїхав на поле і побачив, що два трактористи працюють не напружуючись. Підійшов та кажу: «Потрібно рівніше, акуратніше». Трактористи у відповідь: «Це неможливо». Тоді я сам сів за кермо, зробив коло і показав, що це можливо. І вони почали працювати краще. Ще раз я згадав батька і подякував йому за ту практичну аграрну академію, в якій він був викладачем і ректором».
Спочатку інвестиції італійців у бізнес Придністров’я склали близько 6 млн євро, з яких 4 млн євро – вартість закупленої в Європі техніки та 2 млн євро – закупівля палива й виплата зарплат. Перший урожай виправдав очікування. «З урахуванням усіх складових, – каже італієць, – окупити інвестиції вдалося лише за підсумками 2016 року».
Господарство, кероване Роберто Гуардиглі, зробило вагомий внесок у дубоссарський урожай минулого року. Обмолочено 38 % усіх площ району, засіяних пшеницею, і отримано понад 10 тисяч тонн зерна. А це 40 % дубоссарського хліба. Наш герой – новатор, підприємець, чий практичний розум виділяє з усього різноманіття нових ідей ті, які можуть підвищити ефективність бізнесу. Він впроваджує нові тверді сорти озимої пшениці, які використовуються для виробництва круп і макаронних виробів. Першим у республіці посіяв олійну культуру сафлор, яка виснажує землю, менше, ніж соняшник. Він захоплюється вирощуванням бобових, які необхідні для збереження родючості ґрунту. Торік вирощував квасолю, цього року – сочевицю, нут, горох. Агрофірма створила 135 робочих місць.
Урожай зернових і здебільшого технічних культур реалізується через молдовський порт Джурджулєшти та українські порти в Одесі та Рені. Ячмінь, пшениця і соняшник, вирощені у Придністров’ї, зазвичай експортуються в арабські країни чи в Індію. «В Одесі є представники компаній-імпортерів із країн, з якими ми укладаємо контракти на постачання», – відповідає Гуардиглі на запитання про те, як вони знаходять ринки збуту.
Попри складне економічне становище республіки, підприємець далі інвестує значні кошти в сільськогосподарський бізнес. Його підприємство працює стабільно, роблячи свій внесок у продовольчу безпеку нашої держави. 2017 року була введена в дію перша черга елеватора. У розвиток господарства вкладено близько 38 млн рублів ПМР. Побудовано зерносховище, розраховане на 32 тисячі тонн зерна.
У чому секрет успіху італійця? Сам він стверджує: в праці, в постійних думках про роботу. На стіні в офісі підприємця висить план-карта полів, поцяткована цифрами. Роберто знає її напам’ять. Для кожного поля сам склав комп’ютерні програми виконання всіх технологічних операцій. Гуардиглі сам собі й директор, і бухгалтер, і інженер, і агроном. Він тримає руку на пульсі всіх робіт у господарстві, конкретно вникає в усі дрібниці, хоч є у нього й агрономи, й інженери, які відповідають за ці напрями діяльності. Виховує бізнесмен і кадри, відбираючи на відповідальні посади перспективних працівників. Так, довгий час працював трактористом у господарстві Роман Текла, який має інженерну освіту, адже треба було годувати сім’ю. Побачив Роберто його ділові та людські риси, оцінив – й тепер Текла очолює інженерну службу господарства. І керівник задоволений своїм вибором.
Наші землі італійцеві подобаються. Тільки одне його не влаштовує: «У Дубоссарах мало дощу. От у наших сусідів у Григоріополі та Рибниці, коли йде дощ, то там 20, 25, 30 мм опадів, у нас усього 3 – 4 міліметри». Щоб не залежати від примх природи, фірма витратила близько мільйона євро на техніку для зрошення своїх полів. Понад тисячу гектарів стали зрошуваними.
«Настав час реалізувати задумане – створити підприємство закінченого циклу», – вважає Гуардиглі. Вже й приміщення відповідне примітив. Планує купити напівзруйнований багатоповерховий будинок на околиці Дубоссар. Загальна сума інвестиційного проекту, за його підрахунками, складе майже 2,5 млн євро. «Але можна почати з 400 – 500 тисяч євро, – зауважує підприємець, – і розмістити в цій будівлі лінію з калібрування, розфасовування та пакування бобових: нуту, сочевиці, гороху. Ці продукти, які мають попит, значно підвищуються в ціні, якщо їх реалізовувати в упакованому вигляді. Для створення економічно ефективних виробництв є всі умови: недорогий газ, відносно дешева робоча сила. Наше майбутнє – за міні-заводами».
У планах підприємця, попри бюрократичні складнощі, – вирощування овочів та їх перероблення на власній лінії для виробництва консервів. Він уже обпікся на тому, що, виготовивши томати, намагався все реалізувати на внутрішньому ринку. Те, що зумів, продав на ярмарках і ринках. Метався, шукаючи можливості перероблювання, але значна частина врожаю так і загинула, не знайшовши покупця. Гірка наука не пропала даром, він зробив висновки: «Європа повинна побачити овочеві консерви європейського стандарту, вироблені ТОВ «Лендер Агроприм». Запланований міні-завод та вирощування овочів створять ті робочі місця, яких потребує республіка.
Досвід створення виробництв закінченого циклу в бізнесмена є. Ще 10 років тому, їдучи з Італії, він почав створювати підприємство, що виробляє електроенергію. І передав його своєму синові. «Нині, – розповідає Гуардиглі, – компанія сина отримала вигідне замовлення на постачання електроенергії, для виробництва якої використовується біогаз, вироблений із силосу вирощуваної кукурудзи та інших компонентів. За 1 кіловат електроенергії фірма Тиціано отримує 0,28 євро. Не без задоволення показував Роберто обладнання міні-електростанції, очолюваної сином. Адже це і його дітище.
«У Придністров’ї, – зауважує італієць, – люди сильні та горді, у них є бажання працювати добре. Важливо, що ми сміємося над одними й тими самими речами. Почуття гумору – необхідна для мене умова спілкування з людьми. Мені подобається й те, що тут я почуваюся в безпеці, навіть у полі вночі. Люди ставляться доброзичливо».
В Італії кажуть: «Який калач ти даєш людині, такий самий тобі й повернеться». Тобто, як ти ставишся до людини, так і вона ставиться до тебе. Це один із постулатів, на якому будує свої стосунки з людьми та суспільством підприємець. Роберто по можливості допомагає своїм співробітникам: комусь відремонтувати будинок, комусь – машину. Інвестує кошти в упорядкування та ремонт житлового фонду села Красний Виноградар. Він – власник Сертифіката якості добрих справ, врученого йому працівниками культури Дубоссарського району «За чуйність, здатність співпереживати, вміння і бажання підтримати тих, кому це потрібно, за гаряче серце, великодушність, чуйність і доброту». Має численні подяки. Усе це свідчить про те, що бізнесмен не байдужий до оточення і Придністров’я, яке стало його справжнім другим рідним домом.
«У кожного італійця завжди має бути домашнє вогнище – такий наш національний менталітет. Будинок – це перше, що я шукав у Дубоссарах, – згадує Гуардиглі. – І, зрештою, знайшов його в мікрорайоні Великий Фонтан. Мені там подобається. Єдина проблема – це бродячі собаки, які не дають спокійно спати ночами. У мене є будинок в Італії, розташований у відокремленому місці. Мені більше подобається жити у своєму будинку, а не у квартирі. У нас кажуть: щоб жити щасливо, треба принести в хату хоч трохи рідної землі. Жменю італійської землі я привіз у свій дубоссарський дім».
Не так давно Роберто Гуардиглі набув громадянства ПМР. А за підсумками Республіканського художньо-публіцистичного конкурсу «Людина року – 2017» він став лауреатом у номінації «Підприємець року». На урочистому підсумковому заході конкурсу в Палаці Республіки статуетку, медаль і диплом лауреата підприємцю вручив Президент ПМР Вадим Красносельський.
Розмовляли ми й про умови успіху. «Щоб бути успішним у будь-якому бізнесі, – вважає італієць, – треба любити ту роботу, якою займаєшся. Кожну хвилину присвячувати їй. Якщо ти любиш – це неважко. Якщо ти робиш роботу тільки заради грошей – це мука. За такої умови успіху в тебе не буде».
Роберто в душі романтик. Він довіряє своїм почуттям. Серед безлічі людей по очах визначає свого недоброзичливця. А людину відчуває серцем, і воно, це внутрішнє відчуття, його дуже рідко підводить в оцінці людини. «Ось наш спільний знайомий Федот Цибульський, – каже він, – відразу викликав симпатію, й життя переконало в тому, що це достойна людина». Гуардиглі каже, що не вірить у прикмети, але одразу ж додав, що його батько ніколи не починав нову справу в п’ятницю. І з посмішкою зауважує: «Я навіть збирання врожаю не почну в п’ятницю. А у вас, знаю, подібний день – понеділок». Цій безжурній людині властивий тонкий гумор.
Ось такий він, цей доброзичливий і незвичайний італієць, який не побоявся інвестувати значні кошти в розвиток сільського господарства Придністров’я, людина, народжена плекати землю і з любов’ю працювати на ній.
Олег НАСТАСЕНКО.