Мерцішор – яскрава придністровська традиція

Звичай проводжати зиму і зустрічати весну є в багатьох народів. У нашому краї, де люди різних національностей упродовж століть живуть у добросусідстві та злагоді, чимало народних традицій доповнили одна одну, з’єдналися і переплелися так само міцно, як червоно-білі нитки мерцішорів.


Ці яскраві символи весни – невіддільний атрибут її зустрічі для всіх придністровців, а перша декада березня в ПМР тісно поєднана з міжнародним фестивалем мистецтв «Мерцішор». На всіх сценічних майданчиках відбуваються концерти, лунають самобутні музика та пісні, кружляють молдавський жок і слов’янський хоровод. На виставках представляють свою творчість митці: художники, майстри-умільці народних промислів, рукодільниці.

У великих містах і крихітних селах відкриваються майстерні, де дітей навчають виготовляти головні символи свята – мерцішори. Мета цієї роботи полягає не лише в тому, щоб залучити молодь до різних видів творчості. Набагато важливіше познайомити їх із традиціями предків, які гуртують усіх нас в єдиний придністровський народ.

На Кам’янщині одним із важливих центрів багатогранної діяльності, що сприяє збереженню старовинних звичаїв і впровадженню їх у сучасне життя, є Будинок дитячо-юнацької творчості. Тут хлопчикам і дівчаткам допомагають розкрити й розвинути природну обдарованість.

«У нас працюють різні гуртки: декоративно-прикладної творчості, музичні, вокальні, хореографічні тощо. Міські школярі після уроків поспішають до БДЮТ, щоб освоїти нове рукоділля і самостійно створити щось прекрасне, щоб під керівництвом досвідчених наставників розвинути свій артистичний талант. Для сільських дітей гуртки організовані при школах у Кузьмині, Рашкові, Хрустовій, а для малят – на базі дитячих садків. Важливим аспектом є залучення до творчого процесу і членів сім’ї, які діляться з дітьми своїми уміннями та навиками, підтримують їх на шляху до вдосконалення художнього смаку, – розповіла методист Кам’янського БДЮТ Майя Корнієнко. – Який вид творчості не обрали б діти, ми прагнемо будувати роботу, спираючись на традиції рідного краю. До кожного свята готуємося по-особливому, і талантам усіх гуртківців знаходимо застосування. Одні виступають із концертними номерами, інші беруть участь у виставах, треті готують виставки. До свята весни в республіці проводиться традиційний конкурс «Мерцішор», в якому наш колектив завжди бере активну участь. От і до нинішнього вже підготовлено чимало виробів».

Розмова у нас була недовгою – доки дійшли до майстерні, де дівчатка якраз захоплено виготовляли символи весни. Їхні мерцішори відрізнялися за розміром і формою, оскільки виконані в різній техніці та з різноманітного матеріалу. Звичайно, бутоньєрки з червоних і білих ниток – у пріоритеті.

Варя Киприсян показала дві різнокольорові квітки, зроблені з сучасного матеріалу фоаміран, і розповіла легенду, що надихнула її на творчість:

«У перший березневий день красуня Весна вийшла на узлісся і побачила в чагарниках підсніжник. Вона розчистила довкола сніг і звільнила квітку від колючих гілок. Зима, помітивши це, розлютилася і покликала Завірюху, щоб знищила первоцвіт. Підсніжник схилився, поник під студеним вітром, але Весна прикрила його руками. Рятуючи квітку, вона укололася. З пораненого пальця впала крапля гарячої крові, завдяки теплу, квітка ожила. Відтоді люди носять прикраси-мерцішори, що символізують не тільки прихід весни, а й перемогу добра над злом».

Квіточки з ниток червоного і білого кольору, з клаптиків тканини та блискучих намистин дівчатка змайстрували не лише собі, а й для рідних, друзів, учителів. Юля Островар розповіла, що дарувати їх потрібно з добрими побажаннями, висловленими від чистого серця, тоді вони обов’язково збудуться. Носять мерцішори на грудях – ближче до серця – весь місяць, а 31 березня ці символи переходу від білої зими до весни, що буяє, розвішують на фруктових деревах. Вважається, що людина, яка зробила це, буде удачлива весь рік, а дерево дасть багатий урожай.

«Такі традиції є не тільки в нашій країні, а й у Молдові, Румунії, Болгарії, Сербії», – додала Віка Лужанська.

Крім бутоньєрок, якими прикрашають одяг, у БДЮТ виготовляють і весняні композиції для створення святкового настрою в будинках, робочих кабінетах і шкільних класах. До цієї роботи залучені всі, починаючи від директора Марини Сирєєвої, яка майстерно зв’язала черевички з червоно-білим орнаментом, до шестирічних діточок, які разом із наставницями Оксаною Мельник, Ніною Подопригорою, Надією Борщ виготовили перші в житті мерцішори.

Досвідчені гуртківці з тканини та паперу, стрічок і природних матеріалів майструють справжні шедеври. Ось застигли в химерних позах дві балерини в спідничках із білих і червоних мережив, поруч – паперові ангели. Жучок-сонечко з половинки горіхової шкаралупки квапиться кудись між золотими кульбабами, виконаними в техніці квіллінг. Політ фантазії, прагнення до творчості тут підтримують і заохочують. А на зеленій галявині довкола розквітлого дерева кружляє молдавська хора з червоних і білих фігурок. Це колективна робота гуртківців, виконана під керівництвом Агафії Грабко.

Деревце з бісеру змайструвала сім’я Мойсеєнко. Сестрички Варя і Маша висловили свою любов до рідних людей та отчого краю з його легендами, піснями, традиціями в символічному серці – саме таку форму надали кроні дерева. Виконати таку копітку роботу самостійно дівчаткам було не під силу, але за допомогою наставників і батьків вони успішно справилися.

Кращі композиції, створені в майстернях БДЮТ, прикрашають сцени будинків культури й клубів, де відбуваються фестивальні події. Колектив використовує їх також, облаштовуючи каса маре – затишну кімнату, в якій молдавська сім’я приймає гостей. На тканому килимі та вишитих рушниках розвішують мерцішори – традиційні, у вигляді підсніжників, і сучасні, в яких легко впізнати символи Придністров’я, дружби різних народів, щасливого родинного життя й інших вічних цінностей. Цей куточок у народному стилі колектив БДЮТ під час фестивалю «Мерцішор» оформляє у своєму дворику – і тут із задоволенням фотографуються жителі Кам’янщини й туристи, що відкривають для себе нові грані багатющої культури нашого краю.


Тетяна ГРИЦЮК.

Фото автора.