Юлій Феч – ім’я, яке стало символом вірності ідеалам та якісної журналістики. Відображаючи історію рідного міста в текстах і фотографіях, він не просто розповідав про події, а «оживляв» їх, перетворюючи кожну публікацію та зображення на часточку культурної спадщини.
Життя кожної людини – це історія, сповнена важливими подіями та унікальними моментами. Заглиблюючись у біографію цієї неординарної людини, відкриваєш перед собою цілий світ, складений з його устремлінь, досягнень та професійного і життєвого досвіду.
Юлій народився 21 лютого 1934 р. у Тирасполі. Журналістикою він зацікавився ще у школі, залюбки працював у складі редколегії стінгазети. Творчі здібності продовжував розвивати, навчаючись малювати у видатного радянського художника та педагога Олександра Фойницького, з яким товаришували його дідусь Микола Федорович та бабуся Ванда Люцианівна.
Заочно закінчив історичний факультет Кишинівського університету. З кінця 1950-х років його публікації друкувалися в газеті «Окуловский коммунар». Однак сам він згадував, що його першою опублікованою заміткою був матеріал про батька в газеті «Юный ленинец».
Згодом Юлій Феч став одним із тих, хто стояв біля витоків придністровської журналістики. Редактор «Бастующего Тирасполя», з виходу перших номерів республіканських видань – співробітник «Приднестровья», згодом – «Адевэрул Нистрян». Крім того, він раніше випускав багатотиражки «Консервщик», «Мичуринец» на Ближньому Хуторі, публікувався в «Днестровской правде».
Слово Феча довго не сходило з друкованих сторінок. Його син Микола наголошує:
«Він любив писати. Бабуся з іронією називала його «газетник, газетяр». Батька ці слова зовсім не зачіпали. На той час газета була на передовій інформаційного простору. Працювати у виданні було почесно, престижно. Журналіст мав досить великий вплив».
Разом із цим Юлій Миколайович пробував себе і на телебаченні. Він брав участь у становленні телебачення Молдавії. У період 50-х – 60-х років працював у редакції новин ТБ МРСР власним кореспондентом по Каушанському району. Створені ним телерепортажі стосувалися переважно змін, що відбувалися в Радянській Молдавії, життя людей праці та цікавих і героїчних історій ветеранів Великої Вітчизняної війни.
У 1961 році вже досвідченому журналісту запропонували посаду редактора програми «Теленовости» на республіканському радіо і телебаченні. Упродовж п’яти років він щодня курсував між Тирасполем і Кишиневом. Крім того, активно трудився над створенням кіностудії при Палаці піонерів у Тирасполі, тим самим надавав нового вектора професійної діяльності, вносив неоціненну лепту в розвиток культурного життя міста.
Юлій Миколайович повів за собою і фотолюбителів. Випускники республіканської спільноти фотохудожників, яку він очолював, активно взаємодіяли з газетою «Днестровская правда» та іншими виданнями. Одним із знакових став знятий під його керівництвом фільм, поміщений 1967 року в «капсулу часу», яку вилучили в листопаді 2017 року.
Юлій Феч стояв біля джерел організації кафедри журналістики ПДУ ім. Т. Г. Шевченка, очолював її з 1993 по 1996 рік. Брав активну участь у створенні фундаментальної «Історії ПМР». Він є автором і співавтором близько двох десятків видань, зокрема книги про тираспольських підпільників «На смерть ради жизни». Понад шістдесят років життя він присвятив улюбленій справі – журналістиці.
У лютому 1999 року за вагомі здобутки в галузі журналістики Юлій Феч був удостоєний звання «Заслужений журналіст». Його також нагородили орденом Пошани та нагрудним знаком «За оборону Приднестровья».
Серце Юлія Миколайовича перестало битися 5 серпня 2016 року. Він пішов із життя у віці 83 років.
«Я хотів би, щоб його запам’ятали, як людину вірну і віддану рідним місцям. У батькові був особливий дух братерства між народами. Він був абсолютним придністровцем. Усе, що можна вкласти в це поняття, було в ньому самому. Він увібрав культури різних народів. У родинному колі виголошував тости молдавською, знав і любив українські пісні», – підбив підсумок син і продовжувач журналістської династії Микола Феч.
Марина СОВА.