До редакції газети надійшов лист від випускниці Мокринської середньої школи Варвари Бурдейної. Вона пише про лікаря-невролога Рибницької центральної районної лікарні Лідію Коблас, трудовий стаж якої становить 60 років.
Багато років тому Лідія Костянтинівна вилікувала від смертельної недуги дідуся Варі. «Одного разу в наш дім постукало лихо, – пише вона. – Тяжко захворіла близька і дорога мені людина. Дідуся госпіталізували до неврологічного відділення. Лікарі прогнозували, що шансів на одужання практично немає. Однак це було до зустрічі з Лідією Костянтинівною. Вона професійно провела огляд хворого, зробила необхідні призначення і, заспокоївши рідних, сказала:
«Все налагодиться, головне вірити та чекати». Ці слова запали мені в душу. Минув час, і дідусь повернувся додому здоровим. Неймовірне, можна сказати, справжнє чудо відбулося завдяки лікареві!».
Тоді Варвара Бурдейна твердо вирішила: теж буду медиком.
«Перш ніж вступати до медичного вузу, треба все дуже ретельно обміркувати, – ніби прочитавши її думки, попередила Лідія Костянтинівна. – У професії лікаря головним є почуття відповідальності, тому що в наших руках часом перебуває доля, а то й життя людей. Іще потрібні вміння швидко знаходити вихід із критичної ситуації, стресостійкість та чесність. Якщо ж людина не має таких якостей і моральних чеснот, то їй буде важко в медицині».
«Найбільше задоволення, яке приносить мені робота, – це те, що я допомагаю людям, – ділиться лікар-невролог. – Коли найбільш безнадійні хворі одужують, у самої на очах з’являються сльози щастя. Маючи стаж лікаря 60 років, я залишаюся сентиментальною. За цей час довелося побачити багато чого гіркого та сумного, пройти через біль і страждання, але радісні та найзворушливіші моменти запам’ятовуються на все життя».
Лікар розповіла, як нещодавно до тяжко хворої бабусі в день весілля прийшла онука-наречена. Бабуся замінила їй маму, але такого знаменного дня за станом здоров’я не змогла бути поруч. У такі моменти почуваєшся, як у кіно. У професії медика важливо також знайти індивідуальний підхід до кожного пацієнта. Люди різні й вимагають до себе особливого ставлення, зокрема нездорові. Найважче ж повідомляти рідним, що їхньої близької та коханої людини вже немає. Щоразу це відбувається так, ніби сам втратив когось рідного.
«Мої головні обов’язки – стежити за станом здоров’я та умовами життя пацієнтів, вчасно організовувати огляди та диспансеризацію, забезпечувати їх медпрепаратами, за потреби – госпіталізувати. Та найбільш позитивним, приємним і радісним у нашій роботі є результат професійної діяльності. Часто до нас потрапляють дуже важкі пацієнти, після аварій, із травмами, проте нам вдається їм допомогти. Їхнє одужання та повне відновлення – це найкращі моменти в роботі лікаря», – вважає спеціаліст.
Сім’я Коблас – це династія медиків. Син Лідії Костянтинівни пішов стопами батька і матері. Його дружина – лікар-терапевт, онук теж нещодавно закінчив інтернатуру в російському місті Орел. Професія лікаря завжди була, є і буде потрібною.
«Я не перестаю дивуватися енергії цієї чудової жінки. Попри поважний вік, вона продовжує рятувати людей, – пише Варвара. – Велике спасибі за Вашу благородну працю, дякую за сотні врятованих життів. Здоров’я Вам, ентузіазму, терпіння та миру. Ваша робота необхідна людям».
Редакція приєднується до цих побажань і також вітає Лідію Костянтинівну з гарним весняним святом – Міжнародним жіночим днем 8 Березня.
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото: vk.com