І мене в сім’ї великій…

Здавна у нас склалася добра традиція: збиратися біля пам’ятника Тарасові Шевченку в Тирасполі з нагоди визначних дат. Особливо в перші березневі дні, коли відзначається день народження Кобзаря.


Усі ж бо знають, що український поет, художник, прозаїк, драматург Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року, а отже нині ми мали нагоду святкувати його ювілей –
210-ту річницю.

Не забули пом’янути поета «незлим тихим словом» представники українських громад Тирасполя, Бендер, Григоріополя, які зібралися того весняного сонячного дня з ініціативи столичного товариства української культури «Червона калина».

Володимир Боднар, очільник республіканської організації «Укрпросвіта» ім. Т. Шевченка привітав присутніх учнів, учителів, зазначивши, що українці Придністров’я завжди пам’ятають і шанують Великого Кобзаря.

«Тому пам’ятник, що височить поряд з будівлею ПДУ ім. Т. Г. Шевченка, завжди є місцем тяжіння для кожної людини, яка любить, знає і поважає українське слово. Саме сюди несуть вони квіти, низько вклоняючись вірному синові українського народу», – сказав Володимир Лукич.

Про те, як вшановують пам’ять «батька» Тараса у Придністров’ї, нагадала Аліса Коханова, голова ТУК «Червона калина»:

«Ми зібралися біля пам’ятника Шевченкові, встановленого тут ще наприкінці 60-х років минулого століття, поряд з університетом його імені. В нашому місті одна з найдовших міських вулиць – вулиця Шевченка. У Кам’янці у 2008 році встановили погруддя Кобзареві, створене житомирським скульптором Василем Фещенком, заслуженим художником України.
В Рибницькому районі нашої республіки є село Шевченко, а вже вулиці його імені – точно в кожному населеному пункті Придністров’я. Ми маємо й купюру номіналом у 50 рублів із зображенням Кобзаря».

 

«Для мене Шевченко з самого дитинства сприймається як якась святиня. – розповіла Анастасія Спориш, учителька української мови с. Маяк Григоріопольського району. – В кожній хаті українського села портрет Шевченка – вишитий чи намальований – прикрашений вишитим рушником, висів на видному місці. У моєї бабусі теж такий портрет був. Ми з малих років знали його вірші, співали пісні на його твори: «Садок вишневий коло хати», «Така її доля, о, Боже мій, милий», «Реве та стогне Дніпр широкий» та інші».

Присутня на заході вчителька української мови Бендерської української гімназії імені І. П. Котляревського Олександра Скрупченко поділилася своїми думками щодо творчості Тараса Шевченка:

 «Поезія, всі твори Кобзаря написані доступно, легко вчаться напам’ять. Переконана, що в кожної людини, дорослої чи малої, де б вона не проживала – в Україні, Придністров’ї чи далеко за океаном, у душі живе свій Шевченко. Кожен бачить його по-своєму, сприймає з особливим, притаманним саме йому, почуттям. Ці твори назавжди залишаються в пам’яті людській».

 

«Наші учні знають яким важким було дитинство малого Тараса, як рано він став сиротою і поневірявся, як пан Енгельгардт, у якого він був кріпаком, вивіз його, 14-річного, до Петербурга, де хлопчик вчився малювати. Геніальна дитина, він став Генієм своєї країни України», – розповіла Валентина Прокопенко, учителька української мови столичної СШ № 2.

Валентина Боднар, директор Бендерської української гімназії імені І. П. Котляревського, нагадала присутнім, що у світі налічується 1 384 пам’ятники Тарасові Шевченку, а перший з них встановили в 1881 році в місті Форт-Шевченко. У 1975-му один із кратерів на Меркурії був названий на честь Великого Кобзаря.

У день ювілею святкового настрою події додали вихованці Ольги Шаповал – учительки української мови СШ № 8, які декламували поезії Кобзаря та співали пісні, а присутні прикрасили підніжжя пам’ятника яскравими весняними квітами.


Уляна БОНДАРЧУК.

Фото автора.