Придністров’я відзначає 80-ту річницю визволення від фашистської окупації. Навесні 1944-го Червона Армія під час масштабного наступу досягла Дністра і змусила гітлерівців та їхніх союзників відступити на захід. Більша частина території ПМР була звільнена від німецько-румунських загарбників у результаті Умансько- Ботошанської та Одеської операцій.
«Період фашистської окупації Придністров’я – це страшна сторінка в нашій історії. Кам’янка понад два роки відчувала на собі тягар людиноненависницької ідеології, що втілилася в щоденне насильство, терор, нещадну експлуатацію людей, – зазначив Президент Вадим Красносельський у зверненні, присвяченому 80-річчю визволення міста. – Окупаційна влада вершила беззаконня, несла смерть, винищувала людей за національною ознакою. У цих злочинів немає терміну давності.
24 березня 1944 року прийшла весна визволення. Сили Червоної Армії звільнили Придністров’я від оков німецько-румунської окупації. Мужність і героїзм червоноармійців живуть у пам’яті вдячних нащадків. Вічна пам’ять загиблим воїнам! Вічна слава визволителям!»
Війна
Вона бушувала над світом. У неї була втягнута більшість країн Європи, а інші держави усвідомлювали неминучість своєї участі у битві. Проте напад гітлерівців та їх сателітів на СРСР став несподіванкою для мільйонів радянських людей. Під особливо важким ударом (що було обумовлене його раптовістю) опинилися прикордонні території.
Жителі нашого краю готувалися відзначити першу річницю створення Молдавської РСР, але до світанку 22 червня 1941 року над столицею молодої республіки з’явилися бойові літаки з пізнавальними знаками військово-повітряних сил фашистської Німеччини та Румунії. Вони вдарили по залізничному вузлу, по казармах 95-ї Молдавської стрілецької дивізії, житлових кварталах. Були здійснені нальоти на мости через Дністер, на переправи та багато важливих об’єктів інших населених пунктів. Почалася Велика Вітчизняна війна.
Гітлерівське командування розраховувало знищити всі радянські прикордонні комендатури за півгодини. За цей же час планувалося захопити мости, навести переправи та відкрити дорогу головним силам, але всупереч п’ятикратній ворожій перевазі бійці Молдавського прикордонного округу відбивали багаторазові атаки протягом 11 діб.
У небі билися льотчики. Уродженець села Костянтинівка Кам’янського району Семен Хархалуп 30 червня вів повітряний бій із десятьма фашистськими винищувачами недалеко від рідної хати – і героїчно загинув на очах у земляків.
Природною перешкодою на шляху вермахту вглиб країни був Дністер, на лівому березі якого розташовувалися Тираспольський і Рибницький укріплені райони (УР), які були частиною оборонної системи з умовною назвою «лінія Сталіна». Вони нараховували майже 800 довготривалих вогневих точок, оснащених кулеметами й артилерією. Це були справжні підземні фортеці з гарнізонами, озброєнням, запасами боєприпасів і продовольства. Потужні бетонні каземати витримували будь-які удари, зокрема з повітря, були добре замасковані в рельєфі місцевості та займали панівні висоти.
Втім, ці укріпрайони мали слабке місце. Розраховані вони були лише на фронтальну оборону. Їхньою уразливістю з тилу противник і скористався. Після форсування Дністра в районі Ямполя німці вийшли у фланг Рибницького УР. Вони вступили у Кам’янський район 23 липня. Через три дні захопили Кам’янку і продовжили наступ уздовж Дністра. Командування радянського угруповання вирішило відступати, й уже 9-го серпня вся територія Придністров’я була окупована фашистами.
Запеклі бої за кожен населений пункт допомогли виграти час для мобілізації військовозобов’язаних віком від 23 до 36 років. Багато патріотів устигли записатися до Червоної Армії добровольцями. Також удалося провести часткову евакуацію населення і матеріальних цінностей.
Окупація
Захоплена фашистськими військами територія Придністров’я була включена до так званого губернаторства Трансністрія, яке, на відміну від Бессарабії, формально не входило до складу Румунії. Країна-сателіт отримала від Гітлера лише мандат на здійснення «тимчасової адміністрації й економічної експлуатації» цієї частини радянської території. По суті ж румунська влада була націлена на повне розграбування краю. Для місцевих жителів була введена примусова праця. Головним чином – сільськогосподарська, щоб забезпечувати продовольством фашистські війська і тили.
«Всі жителі: чоловіки, жінки й діти, здібні до роботи та включені в організації суспільної праці, зобов’язані працювати на підставі встановлених владою норм і планів», – свідчив черговий наказ губернатора Трансністрії.
Населення працювало практично безплатно, а годувалося з присадибних ділянок. Нажите до війни майно продавали за безцінь.
Була сформована «патронажна рада», яка вимагала від жителів краю «подарунків» для солдатів фашистської армії. Після першої ж зими окупаційна влада почала збирати з кожної сім’ї для потреб фронту теплі речі: повстяні чоботи, фуфайки, светри, по парі шерстяних панчіх і рукавиць.
Численні накази німецько-румунської адміністрації оповіщали жителів міст і сіл про обов’язки та заборони, невиконання яких загрожувало стратою чи ув’язненням у трудовий табір або тюрму. Одним із першочергових завдань окупаційної влади була «фільтрація» населення: винищування чи ув’язнення в табори смерті найбільш активної його частини – комуністів і комсомольців, депутатів Рад і профспілкових лідерів. Більшість із нас розуміє Голокост як масове знищення євреїв. Проте фашисти проводили політику переслідування відносно різних етнічних і соціальних груп. Нещадно винищували поляків і циганів, представників інших національностей, безнадійно хворих, інвалідів і непрацездатних, військовополонених і людей, оголошених «підозрілими».
За роки окупації лише на Кам’янщині розстріляли 519 мирних жителів. Понад тисячу – замучили, втопили, вбили. Більш як 70 рашківчан загарбники відправили у фашистське рабство. З Катеринівки 200 українських і російських сімей було депортовано жандармськими частинами в процесі етнічних чисток.
Нескорені
Ще до окупації, побачивши швидке просування ворога, у краї почали готуватися до підпільної боротьби. На Кам’янщині для цього залишили кращих комуністів й активістів. У перші ж місяці окупації вони почали організовувати підпільні групи в усіх населених пунктах. Для керівництва цією розгалуженою структурою був створений Кам’янський підпільний партійний комітет, до якого увійшли Мартьян Скрицький, Андрій Самоній, Василь Ткаченко та Михайло Поповський, а головою вибрали Якова Кучерова.
У перші місяці війни було вельми складно. Загарбники прагнули залякати жителів окупованої території, змусити їх підкоритися. Для протистояння їм підпільники насамперед взялися до роз’яснювальної роботи поміж населення. Вони таємно слухали повідомлення Радінформбюро, а потім розповідали землякам про стан справ на фронті, вселяли в них віру в перемогу Червоної Армії над ворогом, викривали фашистську пропаганду.
Щоб донести своє слово до широких мас, потрібні були листівки – і підпільний комітет організував їх випуск. Перші прокламації писали від руки, а з часом, відшукавши у напівзруйнованій будівлі районної газети залишки шрифту і деталі друкарського верстата, патріоти організували власну друкарню. За 32 місяці німецько-румунської окупації підпільний комітет випустив півсотні листівок загальним накладом 24 000 примірників. У їх поширенні взяли участь понад 50 активістів. Завдяки їм, правду про події на фронтах дізнавалися не тільки жителі Кам’янщини, а й Рибниці, Тирасполя, Крижополя, Жмеринки, Ямполя, Одеси та інших населених пунктів Молдавії та України.
«Товариші! Трьохмільйонна непереможна німецька армія на Кавказі розгромлена. Ворог у паніці відступає. Не давайте ворогові хліб, худобу, одяг, знищуйте мости та зв’язок…», – йшлося в одній із прокламацій.
Заклики до саботажу роботи на загарбників знаходили відгук у народі. Селяни й робітники виводили з ладу техніку та устаткування, затягували їх ремонт, не виходили на роботу, псували сировину та готову продукцію, ухилялися від сплати грошових і натуральних податків. Тактика саботажу мінялася залежно від ситуації на фронті. У початковий період окупації патріоти прагнули зривати всі економічні плани фашистів, щоб якомога менше продукції було відправлено на передову. Коли Червона Армія почала перемагати, з’явилася необхідність в укриті матеріальних цінностей від вивозу до Румунії та Німеччини. Вдалося зберегти частину худоби, посівного фонду, техніку – і відразу ж після звільнення району організувати весняну сівбу, в короткі терміни відновити колгоспи та діяльність деяких підприємств, хоча збиток, заподіяний окупантами народному господарству району, перевищив 740 млн рублів.
У серпні 1943-го підпільники прийняли рішення про створення двох партизанських загонів, командирами яких стали Михайло Поповський і Євдоким Мазур. Партизани проводили диверсії та бойові операції. Вони систематично руйнували залізничне полотно й лінії зв’язку, пускали під укіс військові ешелони та вагони з вантажами, нападали на румунські обози. За час боїв із фашистами було знищено майже 40 ворожих автомашин із пальним, боєприпасами та 280 гітлерівських солдатів та офіцерів.
Ще в серпні 1941 року окупанти видали наказ про введення страти за здійснення актів саботажу і напад на військовослужбовців фашистських армій. У нашому краю з’явилися в’язниці, де тримали підпільників, партизанів, патріотів. Намагаючись ліквідувати опір, фашисти влаштовували облави й обшуки, хапали всіх, хто здавався підозрілим. В одну з осінніх ночей 1943-го їм удалося заарештувати понад 10 підпільників, зокрема – керівника комітету Я. Кучерова. У Рибницькій в’язниці їх жорстоко катували, але патріоти не видали своїх товаришів.
Навесні 1944-го, коли фронт наближався до берегів Дністра, окупанти вирішили розправитися з в’язнями. Уночі з 19 на 20 березня вони розстріляли 270 військовополонених, партизанів і підпільників, схоплених на території Молдавії та України, а також румунських комуністів. Замкнувши двері камер, карателі підпалили в’язницю, щоб приховати сліди кривавого злочину.
Звільнення
Знову бої гриміли на березі Дністра. Про це було відомо не тільки зі зведень Радінформбюро. Червона Армія наступала, однак висилала вперед розвідку, щоб знати реальну ситуацію в окрузі. Один із таких дозорів вступив у контакт із кам’янськими патріотами, й тоді підпільний комітет прийняв рішення взяти під охорону зерно та продовольство, підготовлені загарбниками до відправляння у фашистський тил.
Місцевий партизанський загін, озброєний двома трофейними кулеметами, рушницями та гранатами, 17 березня попрямував на підводах у Кам’янку. Разом із підпільниками він тримав оборону на залізничній станції до підходу партизанського загону «Радянська Молдавія».
Довгий і складний шлях через Рівненську, Тернопільську та Вінницьку області України подолав цей кавалерійський загін під командуванням Якова Мухіна. Ведучи розвідку і здійснюючи диверсії в тилу ворога, за півтора місяця рейду партизани підійшли до кордону МРСР. На територію Кам’янського району вони вступили 18 березня. У селах Окниця та Кузьмин їх зустрічали як довгожданих визволителів. У цей час авангард 5-ї гвардійської танкової армії легендарного маршала бронетанкових військ Павла Ротмістрова вже був на березі Дністра в районі Ямполя: готувався до форсування річки, а також до наступу уздовж неї на Тирасполь.
Партизанський загін «Радянська Молдавія» увійшов до Кам’янки 20 березня. Близько 100 вершників разом із місцевими патріотами вели жорстокі бої на станції вузькоколійної залізниці. Вони протрималися до 23 березня, коли на підмогу прибули два танки Т-34 та дві самохідні артилерійські установки. Цій ударній групі вдалося вибити гітлерівців із Кам’янки. Подальша дорога партизанів під прикриттям танків лежала на Подоймицю та Подойму, Рашків і Катеринівку. Кам’янський район був повністю звільнений від німецько-румунських загарбників 24 березня 1944 року.
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.