Щедра наша земля придністровська на людей, наділених хистом до різних прадавніх ремесел. Поміж них і ті, хто захоплюється плетінням з лози – старовинним заняттям, яке нині переживає новий розквіт.
Саме з таким майстром ми познайомилися в селі Гиска, що неподалік Бендер. Для спілкування з Олександром Федченком їхати довелося чи не найдовшою сільською вулицею, якій, здавалося, нема кінця і краю. Нарешті зупинилися біля охайної садиби, захищеної від проїжджої частини акуратною загорожею з воротами, що відрізнялися від інших якоюсь особливою індивідуальністю, притаманною хазяйновитим людям. Це й підтвердило нашу думку про те, що тут живе справжній господар, і ми прибули за адресою.
Аж ось і він сам, усміхнений, доброзичливий, вийшов нас зустріти. Слідом за ним ми попрямували до його майстерні. Власне, як каже Олександр, це й не майстерня, а пристосована для роботи одна з кімнат літньої кухні.
«У мене майстерні як такої нема, бо моє заняття не поставлене на потік, як кажуть, і не потребує великих площ для розміщення готових виробів. Працюю сам, без сторонньої допомоги, бо у моїй справі важливо мати схильність до ручної праці, вміти зосередитися, користуватися інструментами: садовими ножицями, шилом, щипчиками, пристосуванням для розщеплення лози», – розповів господар.
Хобі чи сенс життя
Для багатьох людей ремесло лозоплетіння починається з хобі. Однак за умови завзятості та великого бажання плетіння кошиків, ваз, якихось дрібних речей, необхідних у побуті, цей вид діяльності можна перетворити у власний бізнес, який приноситиме не лише задоволення, а ще й прибуток.
Олександр Михайлович не вважає себе індивідуальним підприємцем, хоча подав документи на оформлення необхідних дозволів. Він побував і на нараді, яку глава Бендерської держадміністрації Руслан Iванченко проводив з усіма майстрами народних промислів міста, що працюють у царині відродження старовинних ремесел. Учасники говорили про необхідність створення таких умов, які дозволять згідно з законодавством реалізувати свої вироби у спеціальних торгових точках.
«Можливо, згодом зароблятиму на життя, реалізуючи свої роботи, а нині лише готуюся до цього переходу. Коли він станеться – невідомо. Тому на цьому етапі можна вважати таке заняття моїм хобі», – розмірковує чоловік.
Роботи майстра з Гиски відзначаються особливим шармом: він не любить виставляти на продаж речі «як у всіх», йому це нецікаво. Новий виріб – своя, окрема історія, свій підхід і задум. Спочатку на папері з’являється ескіз, і спеціаліст розмірковує, якими видами технік скористатися в тому чи іншому випадку.
Для створення кожного предмета Олександр використовує вербову лозу, а для оздоблення – гілочки шовковиці та горіха. Роботи його акуратні, ніде жодного вузлика не видно.
«Верби у нас не так багато росте. Вона потребує вологи, а в наших краях дуже часто посушливі місяці випадають, і їй ніде розмножуватися. Для заготівлі матеріалу мені доводиться годинами подорожувати, долаючи кілометри та обстежуючи береги водойм і річок. Для плетіння потрібні молоді пагони – не старші за два роки, у період, коли дерево вже скинуло листя, але до того, як почнеться рух соку. Потім відбувається найцікавіше: вербові лозини слід поварити кілька годин у воді, очистити від кори, вимочити та братися безпосередньо за плетіння. Технік існує багато, я використовую їх у своїх роботах», – пояснює Олександр.
Дещо з біографії
Лозоплетіння Олександр Михайлович відкрив для себе вже у свідомому віці. Корінний житель Гиски, тут народився і виріс, тут навчався у школі, а згодом закінчив училище № 100 в Тирасполі, здобув спеціальність «наладчик швейного виробництва». У Бендерській художній школі він пізнавав ази мистецтва живопису, однак понад усе полюбив малювати акварелі, й навіть тепер здатен виконати портрети олівцем.
Хлопець проявив себе здібним фахівцем, працюючи на «Одемі» в Тирасполі, трудився й на Бендерській швейній фабриці, звідки його призвали в армію. Після строкової служби в Івано-Франківську повернувся додому, де «дослужував» у 14-й армії під командуванням генерала Лебедя.
Обставини примусили спеціаліста легкої промисловості перевчитися на автослюсаря-моториста. Він улаштувався на роботу в автопарк, а після одруження в 1994 році за прикладом батька взявся за плетіння з лози. Хоч батько майстрував прості кошики для господарства «на коліні» (найпростіший спосіб лозоплетіння), вони швидко «розліталися» сусідам і знайомим. Їх використовували для збирання винограду, картоплі та різних овочів, що дозрівали на городі. Саме для домашніх потреб татові кошики й годилися.
Батькова спадщина
«Любов до ручного ремесла передалася мені від батька. Я з цікавістю приглядався до його навичок. Однак простими речами не захоплювався, тому що хотів додати щось своє, цікаве, оригінальне, таке, щоб більше ні в кого не було. Кожен мій виріб – це часточка моєї душі, яку я впродовж усього часу «спілкування» з лозою вкладаю в живе дерево. Тепер, маючи вже певний досвід, роблю меблі на замовлення. Хоча вони дуже гарні, охочих їх придбати не так вже й багато», – ділиться майстер.
Дійсно, його крісла, столики, стільці, посуд – усе викликає неабияке захоплення та здивування. «Який майстер, така й робота», – стверджує народна мудрість. І це про нього – Олександра Федченка. «Майстер народної творчості, майстер лозоплетіння», – такий диплом з визнанням його заслуг висить у рамочці на видному місці в кімнаті.
Післяслово: Олександр працює у позавідомчій охороні, тож знає, куди та як використати вільний від чергування час. Було й так, коли він намагався влаштовувати майстер-класи для молоді, але охочих навчатися цього ремесла нині не спостерігає. Ті кілька хлопців, які відгукнулися на запрошення, швидко пішли геть. Кажуть, що важко, та й грошей багато не заробити.
Михайло ТРЕМБIТА.
Фото автора.