Олександр Вертинський є одним із найвідоміших виконавців першої половини минулого століття, легенда, чия творчість житиме вічно. Його пісні та вірші досі залишаються популярними.
Олександр народився 21 березня 1889 року в Києві. Він був другою дитиною Миколи Вертинського та Євгенії Скалацької. Сестра Надія була старшою за нього на п’ять років. Відомо, що батько майбутнього артиста працював приватним повіреним та журналістом.
Коли хлопчикові було три роки, померла мати. Минуло ще кілька років, і не стало батька. Дітей взяли на виховання родички матері. На жаль, їх розлучили, й вони опинилися в різних місцях.
У Київській гімназії № 1 Сашко вчився неохоче, а тому успішність була поганою. Тоді нікчемного учня перевели до іншої гімназії. Тітка піклувалася про нього, примушувала до ночі сидіти над підручниками, а за низькі оцінки карала. У відповідь на таке ставлення він читав книжки, але не зі шкільної програми, погані ж оцінки почав виправляти. Попри це, його вигнали з гімназії, а згодом – і з дому. Так майбутній співак опинився на вулиці. Він ночував де доведеться, продавав листівки, працював вантажником і навіть бухгалтером, але ніде надовго не затримувався.
Ще гімназистом Олександр захоплювався театром, намагався не пропускати нових постановок, сам грав в аматорських спектаклях і навіть одного разу влаштувався статистом у Київський Соловецький театр.
У 1910-х він вирушив до Москви, де спочатку грав епізодичні ролі в постановках гуртків і невеликих студій, а невдовзі навіть сам поставив п’єсу О. Блока «Балаганчик». Водночас почав грати в кіно. Однією з перших його робіт стала роль ангела в німому фільмі I. Толстого «Чем люди живы» за однойменним оповіданням Л. Толстого.
Коли почалася Перша світова війна, О. Вертинський пішов на фронт. Він служив у санітарному поїзді. В одному з журналів минулих років було написано, що він зробив тоді близько 35 тисяч перев’язок. У 1915 році артист був поранений і повернувся до Москви. Він вирішив продовжити акторську кар’єру.
Для Мамонтовського театру Олександр підготував авторський номер – «Песенки Пьеро». У гримі та вбранні головного героя він читав свої вірші під музику, яку теж складав сам. З часом він став дуже популярним у колі театралів і не тільки, оскільки почав гастролювати з концертами по всій країні.
Після Жовтневої революції артист ненадовго повернувся до Києва, звідти переїхав спочатку до Харкова, а потім до Севастополя. У 1920-му на останньому з кораблів Вертинський емігрував із Криму до Туреччини. Того ж року виїхав до Франції, де написав свої найвідоміші твори: «Танго «Магнолия», «Мадам, уже падают листья», «В синем и далеком океане».
На початку 30-х років розпочалися його гастролі в Бендерах. Критики згадують, як співак стояв на березі Дністра і з сумом дивився в інший бік річки – туди, де була омріяна ним Росія. Саме тут, на набережній, уславлений шансоньє написав ностальгічну пісню «В степи молдаванской».
Він побував у Бендерах принаймні тричі. Співав в Аудиторії, будівля якої збереглася й досі. Нині тут розміщується Бендерський художній коледж. У 30-ті ж роки минулого століття це було найулюбленішим місцем відпочинку городян. У 2009 році в місті заклали й відкрили пам’ятний камінь на честь Олександра Миколайовича.
Восени 1943-го сім’я Вертинських оселилася в Москві. Продовжувалася Велика Вітчизняна війна, й артист виступав на фронті, морально підтримуючи радянських воїнів. Репертуар таких концертів погоджувало Міністерство культури, тому з-понад 100 власних пісень співак мав право виконувати тільки близько 30. Здебільшого виступав у невеликих віддалених містах, але іноді йому вдавалося виїжджати на гастролі в Москву.
■ «Я був більше, ніж поетом, більше, ніж актором. Я пройшов нелегкою дорогою новаторства, створюючи власний жанр», – говорив він.
21 травня 1957 року Олександра Вертинського не стало. Він помер після концерту в ленінградському готелі «Астория». Поховали його у Москві.
Акторську славу Вертинського продовжили його доньки – Маріанна та Анастасія, зірки радянського екрану.
Володимир ДАНИЛОВ.
Фото: www.kino-teatr.ru.