Про таких людей, як завідувач току ТОВ «Агропром Люкс 1» Григорій Росич, кажуть: «Він – сама надійність».
«Його характеризують відповідальність, порядність, обов’язковість, старанність, – говорить про Григорія Андрійовича керівник сільгосппідприємства Анатолій Данилов. – Розпочату справу він завжди доведе до кінця. Йому все можна довірити, на нього завжди можна покластися».
З героєм нашої розповіді вдалося поспілкуватися недовго, але й цього часу вистачило, щоб зрозуміти, чому його так поважають: скромний, небагатослівний, але водночас компетентний у всіх питаннях, що стосуються справи, якою займається, і дуже доброзичливий – він ніколи не пройде повз, якщо потрібна допомога.
Біографія Г. Росича багато в чому схожа з біографіями сільських хлопців, які все своє трудове життя присвятили роботі на землі, до якої й він був привчений з раннього дитинства: допомагав батькам у домашньому господарстві, набирався досвіду, беручи приклад із батька та матері, бо хто ще може навчити життєвої мудрості, як не батьки?
У шкільні роки Григорій завжди був у передовиках під час роботи на полях, а з восьмого класу працював причіплювачем, допомагав батькові – колгоспному механізатору. У 1974 році після шкільних випускних іспитів почав трудову діяльність у будівельній пересувній механізованій колоні № 15, яка будувала свинокомплекс у селі Фрунзе.
Через рік будівництво закінчили, колона стала зводити інший об’єкт, але вже в Первомайську. Григорію не дуже хотілося щодня добиратися на роботу до цього селища. Він вступив на курси трактористів, і вже 1975 року почав працювати механізатором в об’єднанні з виробництва кормів.
Перед новим 1976 роком Григорій одружився, а ще через півроку його призвали до лав Радянської армії. Демобілізувавшись, він повернувся на колишню роботу, де йому, як молодому спеціалісту, запропонували на вибір трактор чи комбайн, місце під будівництво будинку і навіть будівельний матеріал. Але дружина наполягла на переїзді в Первомайськ, де керівництво Міжколгоспсаду «Пам’ять Ілліча» давало своїм працівникам квартири.
Так, з 1979 по 2002 роки Г. Росич жив і працював трактористом у Міжколгоспсаді. Усе було добре, але не до душі йому, сільській людині, міське життя. У 2003 році він відновив батьківський будинок у Фрунзе і повернувся в рідне село, де почав працювати у виробничому сільськогосподарському кооперативі «Зоря» механіком на току, яким ось уже 14 років завідує.
Через руки працівників току проходить вся зернова і технічна продукція господарства, і якщо в колишні часи там очищали до 4 тисяч тонн продукції, то нині – до 15 – 18 тисяч тонн.
«Наше завдання – очистити зерно, підсушити його і відправити за призначенням, – пояснює Григорій Андрійович. – Основний штат нашого виробничого підрозділу – чотири людини. Щоправда, в найгарячіші дні збирання врожаю тут працює до 15 осіб. Навіть важко когось виділити – весь колектив надійно справляється з підвищеними навантаженнями. Зерно, звичайно, гарне, коли воно лежить золотою гіркою, але уявіть, скільки буває пилу й дрібних відходів під час його очищення і калібрування. Без респіраторів – не обійтися». Поруч з ним на току працює механізатором і син – Євген Росич (пішов стопами батька).
Григорій Росич за сумлінне ставлення до роботи та професіоналізм не раз відзначався державними та відомчими нагородами. Торік у день працівника сільського господарства і переробної промисловості він був нагороджений орденом «Трудова слава».
Дійсно, успіх забезпечується працею.
Олег ГАВРИЛЕНКО.