Друга світова війна – найбільше воєнне зіткнення всіх часів. Жодна інша війна не втягнула в бої таку велику кількість людей, не супроводжувалася такими величезними людськими та матеріальними втратами. З-понад 8 000 рибничан, які пішли на фронт, 3 649 не повернулися.
Чорні дні окупації
На рибницьку землю війна вдерлася 5 серпня 1941 року, коли наші війська змушені були залишити лівобережні райони Молдавії. Німецько-румунські окупанти вирішили встановити тут свої порядки. У період з 1941 по 1944 рр.
Рибницький район входив до складу губернаторства Трансністрія і майже три роки перебував під румунською окупацією. Місто чекало визволення 968 днів і ночей.
Не просто чекало – боролося, як могло.
На зайнятих землях румуни ліквідували всі завоювання радянської влади. Звичайними для загарбників були грабежі населення. Воно і зрозуміло, адже Антонеску відверто заявляв:
«Ця провінція повинна забезпечити нам харчування і максимально покрити витрати на утримання наших військ. Необхідно брати все і без усяких церемоній. За приховування продовольства і найменший опір – розстрілювати на місці, а будинки – спалювати».
Окупанти демонтували та вивозили до Румунії те, що залишилося від обладнання Рибницького цукрозаводу, шкіл, лікарні. Вони вивозили сільськогосподарські машини та інвентар, викрадали худобу. Те, що не могли вивезти, знищували. Загалом збиток, завданий окупантами народному господарству міста і району, склав, як потім підрахували фахівці, 1 трильйон 700 мільйонів радянських рублів.
Рибницька в’язниця
Окупувавши Рибницю і Рибницький район, гітлерівці перетворили цю територію на зону особ-
ливого режиму. Почалися репресії проти активістів радянської влади, військовополонених і євреїв. До в’язниці окупаційна влада кинула заарештованих комуністів, комсомольців, просто людей, які мали активну життєву позицію. За «нового порядку» понад 3 000 людей були в’язнями, частину яких, а точніше 510 осіб, у 1941 році вислали з Рибниці до табору смерті. За три роки у в’язниці розстріляли, закатували, забили до смерті понад 3 000 патріотів. Поміж загиблих було 1 470 жінок та 350 дітей. З вини окупантів 1 194 особи померли з голоду, а 1 297 людей розстріляно.
За секретною угодою між відділом гестапо та румунськими службами було вирішено і долю євреїв Трансністрії – на всій території створили 238 тюрем. У Рибниці, де до війни проживали 3 216 євреїв, створили гетто, розраховане на тривалу експлуатацію в’язнів. Воно проіснувало 936 днів і ночей – від 7 вересня 1941 року до 29 березня 1944 року. З 3 000 ув’язнених було знищено 2 731 людину. Восени 1942 року рибницьке гетто використовували як транзитний табір. Усього через Рибницю перевезли 24 570 євреїв. Здебільшого вони загинули в перший рік гітлерівської окупації міста.
Невидимий фронт
І все-таки не вдалося ворогам залякати кращих синів Молдавії. Навіть у найважчі часи вони вели боротьбу з фашистами.
У період з 1942 по 1944 рік в Рибниці та Рибницькому районі була створена і діяла підпільна партійна організація. Один з її організаторів – Василь Рибалко, який з листопада 1943 року виконував обов’язки секретаря підпільного партійного комітету. У 1941 році, після втечі з німецького концтабору, Василь Іванович, хворий і змучений, опинився в Рибниці, але вже взимку 1942 року замислився про створення організації, яка боролася б з окупантами. Підпільники поширювали зведення Радінформбюро про справжнє становище на фронтах, зривали проведене окупантами вербування до румунського корпусу, перешкоджали евакуації населення і відправленню худоби до Румунії та Німеччини, затримували вивезення окупантами хліба, сільськогосподарської техніки, обладнання…
Підпільники відповідали терором на терор. Так, коли в Рибницю прибув гестапівський офіцер, який мав завдання виявити організаторів підпільного руху, антифашисти його знищили. На залізничній станції Рибниці вони замінували німецький ешелон з боєприпасами: патронами, мінами, снарядами тощо.
Діяльність патріотів дуже нервувала окупантів. Восени 1943 року вони заарештували й кинули до рибницької в’язниці близько 10 підпільників, зокрема Якова Кучерова – учасника Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни. До Великої Вітчизняної війни він працював головою сільради села Хрустова. У роки війни його залишили в тилу ворога для організації підпільної боротьби з фашистськими окупантами. З його ініціативи у травні 1942 року був створений Кам’янський підпільний партійний комітет (понад 100 осіб), який він очолював до осені 1943 року, тобто до часу арешту й ув’язнення. Незадовго до звільнення Червоною Армією Рибниці Яків Кучеров разом з іншими ув’язненими був розстріляний і спалений у в’язниці. Посмертно героя нагородили орденом Вітчизняної війни I ступеня.
Червона Армія наближається
На початку березня 1944 року радянське командування закинуло в тил ворога розвідувальну групу під керівництвом лейтенанта М. Рибака та радистку Н. Козлову. Підпільники забезпечили розвідників транспортом і документами, допомагали збирати розвідувальні дані.
А фронт наближався. Партійний підпільний комітет прийняв рішення про організацію партизанського загону. Коли Червона Армія почала стрімко наближатися до Рибниці, назустріч їй вирушили три партизанські групи. Першою командував Сигізмунд Лясковський, другою – Микола Любанський. Обидві групи вели бої в районі села Гидирим. Третя група, якою керував Василь Ковальчук, попрямувала до Шмаленського лісу. По дорозі вони напали на взвод румунських солдатів і роззброїли їх. Потім вступили в бій з німецько-румунськими окупантами, які відступали, й першими з’єдналися з частинами Червоної Армії. Усю захоплену зброю, усі військові трофеї партизани передали воїнам 41-ї гвардійської дивізії.
Місто було важливою стратегічною точкою: через Дністер тут проходила залізнична і шосейні дороги, його захоплення надавало можливість швидкого прориву в Бессарабію. Саме тому німці прагнули утримати Рибницю за будь-яку ціну, адже її втрата загрожувала серйозними наслідками для всієї німецько-румунської групи військ під Одесою. Тому в середині березня 1944 року, коли стало очевидно, що утримати стрімку Червону Армію на річці Південний Буг не вийде, німці спробували укріпитися в північних районах Придністров’я. Тим часом несподівана поразка німців під Ямполем (на півночі від Кам’янки) 18 березня серйозно погіршила їхнє становище. Саме звідси почався перший ривок радянських частин до Рибниці.
Передчуваючи кінець і намагаючись приховати сліди своїх злочинів, фашисти вчинили в Рибницькій в’язниці криваву розправу. Трагедія сталася в ніч із 19 на 20 березня 1944 року. Усіх, хто боровся проти фашистів – 270 партизан, підпільників – розстріляли, а потім підпалили. Поміж страчених людей були румуни, молдавани, українці, білоруси. Тільки семеро з них вижили в тій трагедії.
Звільнення
Звільняючи один за одним населені пункти Молдавії, бійці 41-ї гвардійської стрілецької дивізії впевнено наступали. Зі спогадів учасника визволення Рибниці та Рибницького району гвардії капітана 41-ї гвардійської стрілецької дивізії Олексія Довбні:
«До Білочів ми підійшли вранці 24 березня 1944 року. Село це розташоване в балці між високими пагорбами, з північно-східного боку – ліс. Це дозволило фашистам добре укріпитися. Воїнам 122-го гвардійського стрілецького полку під командуванням гвардії підполковника М. Климова довелось битися буквально за кожен п’ятачок землі. Тільки під вечір вдалося вибити противника з села. Наш полк продовжував наступ на Великий Молокиш, Єржово, а інші полки – на Плоть і Красненьке.
Дивізія впритул підійшла до Рибниці 25-26 березня, але фашисти, які укріпились на пагорбах на сході та північному сході від міста, чинили відчайдушний опір. Вони виставили в ряд «Тигри», попереду окопалася піхота. Вибити їх звідти було не так просто. Бої тривали кілька днів. Радянські воїни проявляли непохитну стійкість, мужність, вміло долали опір ворога, який все-таки відступив.
Вранці 29 березня знову розгорівся жорстокий бій. Йшла атака за атакою. Багато фашистів було знищено, але й наших чимало полягло. У результаті бою ми трохи просунулися до міста, проте Рибниця ще залишалася в руках ворога.
У ніч з 29 на 30 березня командування 41-ї дивізії під керівництвом генерал-майора К. Цвєткова перегрупувало частини, а вранці 30-го наша артилерія почала посилено проривати ворожу оборону. Попереду бойових підрозділів піхоти стояв суцільний вал вогню. Усе затягнуло димом. З криком «Ура!» піхотинці увірвалися в окопи ворога. Зав’язалася рукопашна сутичка. Фашисти не витримали натиску гвардійців і почали відступати під прикриттям своїх танків.
Зламавши запеклий опір ворога, частини 41-ї гвардійської стрілецької дивізії в другій половині дня 30 березня 1944 року вступили в Рибницю. Вуличного бою майже не було, оскільки противник поспішно відійшов на правий берег Дністра, підірвавши за собою залізничний міст…»
Інерція наступу була настільки потужною, що цього ж дня, 30 березня, радянські війська звільнили села Гидирим, Зозуляни й Попенки. Відтіснивши залишки німецьких сил, які оборонялися, радянські війська стрімко гнали ворога до самого Оргєєва, де, закріпившись, почали готуватися до Яссько-Кишинівської операції, яка мала вирішальне значення не тільки для повного звільнення території всієї нашої країни, а й Балканського півострова.
Звільнене місто було сильно зруйноване. На станції стояли ешелони з добром, награбованим німцями в Україні та Молдавії. Не маючи можливості везти з собою продовольство, фашисти, відступаючи, навмисне отруювали його швидкодійними отрутами. Тому після звільнення міста було зареєстровано більш ніж 60 випадків отруєння людей. Багато постраждалих померли.
Рибниця здобула свободу. Однак війна тривала, й незабаром наші воїни дістали наказ рухатися вперед, на захід. Під час організації переправи повною мірою проявилася подяка радянським солдатам від жителів села Попенки. Для того, щоб понтонери могли навести міст, вони викотили з підвалів винні бочки й спорудили з них легендарний так званий «п’яний міст».
Звільнення Рибниці 30 березня 1944 року стало одним зі значущих фінальних епізодів грандіозної Умансько-Ботошанської операції, в результаті якої Червона Армія вийшла на державний кордон СРСР. У боях за визволення Рибниці та району, за даними Рибницького Музею Бойової Слави, загинули кілька сотень радянських солдатів.
Щоб пам’ятали
На згадку про звільнення Рибниці одну з вулиць міста назвали Гвардійською на честь 41-ї гвардійської дивізії. На вулиці Кірова на честь командувача дивізії генерал-майора К. Цвєткова відкрили сквер. У місті також споруджено Меморіал Слави в пам’ять про загиблих визволителів Рибниці й тих її жителів, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. У кожному населеному пункті встановлено пам’ятники воїнам-визволителям, які тепер поетапно реставрують.
Жителі міста і району, відзначаючи 80-річчя визволення від німецько-румунської окупації, проводять численні заходи пам’яті. Здебільшого для молодого покоління. Щоб пам’ятали…
До 80-річчя визволення міста Рибниці від німецько-фашистських окупантів 21 березня провели науково-практичну конференцію «Весна 1944 року» в межах Центру соціокультурних ініціатив та освіти кафедри соціально-культурної діяльності Рибницької філії ПДУ ім. Т. Г. Шевченка і роботи студентського наукового гуртка «Особливості культурної ідентичності регіону» під керівництвом старшого викладача Тетяни Нікітіної. У конференції взяли участь студенти 1-го курсу.
Для школярів у Музеї Бойової Слави, де відкрито нову виставку «Вони звільняли наше місто і район», проводять екскурсії та лекції, у міській бібліотеці – зустрічі учнів з поетами міста, які написали не один твір про війну. Зокрема, Тамара Базилевська написала «Баладу про хлопчика Вову». Головний герой допоміг вижити пораненим солдатам. За цей вчинок він був живцем спалений у стогу сіна. У місті йому встановлено пам’ятник.
Естафета пам’яті «Дорогами визволення», присвячена 80-й річниці визволення міста від німецько-фашистських загарбників, була відкрита 24 березня. Першим навесні 1944 року радянські солдати звільнили село Строєнці. Глава району передав символ естафети голові села. До пам’ятника солдатам Великої Вітчизняної війни поклали квіти. Пам’ять загиблих вшанували хвилиною мовчання.
Символ естафети 30 березня передадуть главі Рибниці та Рибницького району. Церемонія вшанування пам’яті воїнів-визволителів відбудеться біля пам’ятника командувачу дивізії генерал-майору Костянтину Цвєткову та на Меморіалі Військової Слави. На центральному майдані міста відбудеться святковий концерт.
Галина БЕРЕЗНИЦЬКА.
Фото з сайту rybnitsa.org