«Стати кінооператором не легше, ніж стати лікарем», – зазначив президент Гільдії операторів Спілки кінематографістів Росії Iлля Дьомін. Доповнимо: а оператором документального кіно, можливо, навіть складніше. Тому що документальне кіно це не вигадані історії, а реальне життя. І в кадрі також – не професійні актори, а справжні учасники дійсних подій. Це сценаристи та режисери можуть написати на папері все, на що в них фантазії вистачить. Оператор-документаліст повинен усе максимально візуалізувати, правдиво донести до глядача.
У Придністров’ї професія оператора документального кіно не є найпоширенішою. Однак нам пощастило, ми знайшли такого. Причому дуже талановитого. Це Володимир Кіпер – оператор-постановник і монтажер студії документальних фільмів Інтелектуально-виробничого центру «Тріо».
Володимир Митрофанович прийшов у професію в неспокійному 92-му. Тоді в Тирасполі утворилася Асоціація кабельного та ефірного телебачення («АСКЕТ»). Їй були потрібні оператори, які можуть і вміють знімати події, що згодом стануть історичними. Наш герой вирішив спробувати: не боги ж горщики випалюють. І одразу потрапив на «передову» – почав працювати над проривом інформаційної блокади ПМР. Відзняті ним матеріали розходилися телеканалами багатьох республік колишнього СРСР.У наші дні ці відеоматеріали є основою створення кінолітопису незалежного Придністров’я. У самого ж Володимира Кіпера і сьогодні кожен день максимально насичений, він завжди в епіцентрі подій, що відбуваються. Наш кореспондент зустрівся з відомим придністровським оператором і поспілкувався з ним.
ФІЛЬМОГРАФІЯ Володимира КІПЕРА
У послужному списку понад 20 кінострічок «Жінки Придністров’я» (2001); «Через культуру до миру та злагоди» (до 10-річчя МАРКИС, 2002 р.); «Шлях до виконкому», (відзначений дипломом Київського міжнародного фестивалю «Кінолітопис» та удостоєний Державної премії ПМР у галузі культури та мистецтва, 2004 р.); «Ополчення» (2005 р., удостоєний Державної премії ПМР у галузі культури та мистецтва); «Солдат війну не обирає» (2005 р., відзначений дипломом Севастопольського кінофестивалю «Перемогли разом»); «Народ розстріляний, але не переможений» та «Командарм» (про легендарного генерала Олександра Лебедя, обидва – 2018 р.); відеоесе про творчість сучасних художників Придністров’я (2019 р.).
– Володимире Митрофановичу, що для Вас найцікавіше в такій копіткій роботі, що най-важливіше?
– Найцікавіше – це її оцінка глядачем. Коли після прем’єри підходять люди та дякують за роботу, це дорогого коштує. Говорять «дякую» за емоції, які вони пережили під час перегляду, за те, що поринули, ніби повернулися в ті давні події, які «не канули в Лету», а залишилися в кінолітописі Придністров’я. За цими стрічками наші нащадки пізнають справжню дійсність, правду.
– Яке майбутнє у професії оператора, чи є воно?
– Нині відбувається безперервне вдосконалення відеообладнання та відеотехнологій. Вони все більше захоплюють усі галузі людської діяльності. Без соціальних мереж навіть представники старшого покоління вже не мислять свого існування. Сучасні телефони дали можливість кожному охочому стати й режисером, і оператором. Тож у найближчому майбутньому актуальність і популярність цієї професії тільки зростатиме.
Більшість робіт, знятих Володимиром Кіпером, зберігається в Державній архівній службі як до-
кументальні свідчення подій, що вже увійшли до анналів історії.
– Останнє традиційне запитання – над чим Ви тепер працюєте? Які маєте плани на найближче майбутнє?
– Нині продовжую працювати оператором-постановником і відеомонтажером Інтелектуально-виробничого центру «Тріо». Єдиною командою ми створюємо кінострічки, що розповідають про людські долі. Інакше кажучи, фіксуємо й увічнюємо історичні факти, пов’язані з життям республіки та її талановитими людьми.
Iгор ШЕВЧЕНКО.
Фото з особистого архіву В. Кіпера.