Усе більше віддаляються від нас події Великої Вітчизняної, все менше тих, хто може повідати про ті буремні часи.
В місті залишилося всього троє фронтовиків: Микола Корольов, Марія Iосипчук та Георгій Панов. Iмена ж їхніх побратимів живуть лише в пам’яті людській.
Юрій Iльяшенко – голова Бендерської громадської організації «Рада ветеранів війни, праці та Збройних сил», наш давній друг і шанувальник газети «Гомін» повідомив, що до 80-річчя звільнення Придністров’я від румунсько-німецьких загарбників та 80-річчя Перемоги у ВВВ очолювана ним спілка підготувала так званий «соціальний паспорт». Брошура (100 примірників) містить понад 20 запитань, а відповіді на них складуть історію життя того, хто пройшов шляхами війни, розкажуть про бої, в яких брав участь, які нагороди одержав, де працював у мирний час тощо.
«Усі ці історії записані самими ветеранами ще за їхнього життя. Вони збереглися на окремих аркушах. Ми вирішили ці записи систематизувати, зберегти кожну таку розповідь для наших дітей та онуків, а для цього – перенести з розрізнених, потертих листків паперу до цієї книжечки. Тому я звернувся до керівників навчальних закладів міста з проханням посприяти в роботі», – поділився Юрій Іванович.
Охочих виявилося багато. Першими відгукнулися «Волонтери Перемоги» Бендерського педагогічного коледжу, які в межах акції «Добре серце ветеранам» зголосилися допомогти Раді ветеранів у заповненні книжечок ветеранів Великої Вітчизняної війни.
Карина Дурбайлова разом зі своїми однокурсницями без коливань погодилася на таку, з першого погляду, «нудну» роботу:
«Ми навіть і не думали, що матимемо можливість посприяти ветеранам у рік 80-ї річниці. Я, власне, завжди допомагаю всім, хто не може обійтися без сторонньої підтримки. Зрозуміло, що люди старшого віку не завжди можуть справитися з проблемами самі. Майже половина нашої групи залучилася до волонтерства», – розповіла дівчина.
Глафіра Псковська:
«Мені цікаво дізнаватися щось нове про ветеранів, про їхнє життя. Читаю про них, думаю, якими вони були замолоду, чим захоплювалися, адже колись вони самі бігали, вчилися, кохали… Потім війна, і їхнє щасливе життя закінчилося. На старості залишилися самотніми. Хто ж їх підтримає, як не ми?»
Яна Роганкова:
«Допомогти людині – це блага справа. Мені ще зі шкільної лави хотілося бути корисною безпорадним та одиноким. Ще навчаючись у школі з 5-го по 9-й клас ми з друзями навідувалися до таких людей, прибирали в їхньому помешканні, навіть меблі переставляли, купували продукти в магазині чи ліки в аптеці. Нас ніхто не примушував, ми самі це робили. Вільний від навчання час присвячували таким особам. Я не можу дивитися спокійно, коли комусь важко, вважаю своїм обов’язком допомагати. Нині я студентка, але цю справу продовжую».
Iрина Гончарова:
«Нам цікаво, що ж це за люди, про яких ми тепер пишемо. Читаємо їхні історії, а серце болить. Більшість із них були зовсім одинокими, безпорадними. Зачепила історія про одну дівчину, яка зовсім молодою рятувала поранених на війні, а потім сама дістала важке поранення і померла вже по війні, свою сім’ю так і не створила».
Тетяна Бєлокур:
«Ще маленькою, коли ми з бабусею дивилися фільми про війну, мене страшенно хвилювали долі тих, кого бачила на екрані. Коли підросла, зустріла справжніх ветеранів, які воювали, стали інвалідами. Хтось без ноги залишився, хтось втратив зір… Вони ж за наше майбутнє постраждали, щоб ми жили спокійно на мирній землі».
Юрій Іванович планує в подальшому відцифрувати всю зібрану інформацію й у такий спосіб зберегти її для нащадків:
«Необхідно перевести все в сучасний формат, щоб було надійніше. Так ми збережемо пам’ять про наших ветеранів-земляків, так виховуватимемо молодь, прищеплюватимемо любов до рідного краю».
Післяслово: молоде покоління бендерчан добре виховане. Ті дівчата, які прийшли на допомогу Раді ветеранів, надійні, людяні, з добрим серцем та усталеними принципами люди, справжні патріоти своєї республіки.
Юлія ПОНОМАРЕНКО.
Фото автора.
Юрій Ільяшенко з волонтерами.