У сучасному світі, де добрі вчинки часом губляться в сонмі новин про конфлікти та проблеми, надзвичайно важливо розповідати історії про справжніх героїв. Нещодавно троє кадетів знову нагадали нам про значущість добрих вчинків, про те, що небайдужість здатна вберегти тендітне нове життя.
Наприкінці березня у стрічках новин промайнула тривожна звістка: на Бендерському автовокзалі вихованці Республіканського кадетського корпусу МВС, одинадцятикласники Артемій, Євген і восьмикласниця Людмила втрутилися в небезпечну ситуацію, що несподівано розгорнулася.
Того злощасного дня вони за хороше навчання та відмінні показові виступи одержали записки про звільнення. Збиралися поїхати додому та відвідати рідних у Рибниці. Під час очікування автобусу кадети стали свідками непристойної сцени. У них на очах жінка та чоловік з немовлям на руках дуже голосно з’ясовували стосунки. Справа дійшла і до рукоприкладства. У розмові згадувалися гроші та розтрата коштів на таблетки сумнівного характеру.
Першою на суперечку звернула увагу Людмила. Вона поспішила заспокоїти чоловіка і жінку: зробила зауваження, щоб ті поводилися пристойно.
«У всіх трапляються сімейні сварки. Я все розумію. Можливо, я б навіть не почала втручатися, але в епіцентрі цієї негарної ситуації опинилася дитина. Саме їй загрожувала небезпека через недбайливе ставлення батьків. Коли жінка почала бити чоловіка, то рукою зачіпала й немовля. Воно ж при цьому не подавало й голосу, жодних звуків. Мене це насторожило», – розповіла Людмила.
Зрозумівши, що треба діяти й негайно, вона покликала Артемія та Женю. Вони теж спробували втихомирити пару, що розбушувалася. Артемій згадує:
«Незважаючи на те, що на руках у чоловіка була дитина, жінка не припиняла агресію. Тому ми вирішили, що треба спробувати розібратися в ситуації, з’ясувати причину конфлікту. Потім ми помітили третю дійову особу, ще одного чоловіка. Важко сказати, ким він їм доводиться, але просив нас заспокоїти жінку і стверджував, що вона п’яна».
Жінка доводила протилежне, що батько дитини – наркозалежний, спускає всі гроші сім’ї на зілля. Скандалісти завели розмови про те, щоб залишити дитину. Лунали навіть такі жорстокі фрази: «…Якщо тобі він не потрібен, то мені теж!».
Побачивши, що дорослі поклали немовля на лаву і намірилися йти геть, майбутні стражі порядку злякалися, що немовля насправді покинуть. Тож Женя зателефонував до міліції. Почувши, що до бендерського автовокзалу виїхав черговий наряд, трійця поспішила повернутися за дитиною. Вони почали переконувати кадетів, що самі в усьому розберуться. Боячись втручання правоохоронних органів, порушники громадського порядку повернулися за дитиною і вже мали намір йти.
Кадети вирішили, що не можна їх просто так відпускати, адже вони трохи згодом можуть залишити дитину і десь в іншому місці. Тому Женя та Люда пішли за ними, а Артемій залишився чекати міліцію.
Прибулі співробітники правоохоронних органів забрали фігурантів пригоди для розгляду в УВС. Пізніше матір із дитиною доставили до лікарні, де немовляті надали необхідну медичну допомогу. Щодо дорослих проводиться дослідча перевірка. Це дозволить надалі контролювати ситуацію в неблагополучній сім’ї, а в разі потреби – вживати відповідних заходів.
У всій цій історії дивує і захоплює те, як відважно і розсудливо повелися вихованці кадетського корпусу. Не побоялися рознімати дорослих, що б’ються, і сприяли порятунку немовляти з небезпечної для його життя і здоров’я ситуації.
Познайомившись зі справжніми героями ближче, ми дізналися, що Артемій та Женя навчаються у випускному класі РКК. Євген професійно займається самбо. Він є дворазовим чемпіоном республіки з цього виду боротьби. Артемій захоплюється легкою атлетикою. Надалі юнаки планують продовжити навчання в Тираспольському юридичному інституті МВС.
Людмила в кадетському корпусі новачок, навчається тут перший рік. Восьмий клас закінчує «ударницею». Поряд із навчанням вона починає осягати ази академічного веслування. У майбутньому дівчина хотіла б взяти участь у перегонах на човнах класу «Дракон».
На запитання, чому обрала РКК, вона відповіла:
«Моя мрія – піти стопами дідуся, який був оперативним працівником, служив у рибницькій міліції. Сім’я підтримала мене в цьому рішенні. Розповівши рідним про ситуацію, що трапилася, я почула від них «Ми тобою пишаємося!».
Хто знає, чим могла б закінчитися ця екстремальна історія, якби поруч не опинилися небайдужі кадети. Вони щиро закликають:
«Не варто заплющувати очі на подібні ситуації. Не будьте байдужі до людей, оточуючих вас!».
Марина СОВА.
Фото автора.