До Міжнародного дня дитячої книги бібліотекарі Кам’янки організували для юних городян зустрічі з літераторами Придністров’я. З Тирасполя, Слободзейського та Григоріопольського районів у північне місто приїхали Наталія Самоній, Ганна Штро, Олена Гешко, Тетяна Бурлака, Олена Знагован і Анастасія Спориш. Вони побували в політехнічному технікумі та найбільшій школі району – СШ № 2. Читали вірші та прозу, розповідали про свій шлях на літературному терені, презентували нові книги.
Для дітей і молоді живі зустрічі з літераторами стали новим, унікальним досвідом. Вони дізналися про те, як відбувається творчий процес, як «народжуються» книги та їхні герої. Кожен твір – оповідання чи вірш – це осмислення зустрічей і подій, що відбуваються, враження автора та його внутрішні переживання, роздуми про сенс життя й призначення людини.
«У Спілки письменників Придністров’я з центральною дитячою бібліотекою Кам’янки склалися давні дружні зв’язки. Співробітниці цієї культурно-просвітницької установи – щиро захоплені своєю справою люди. Вони прагнуть прищепити молодому поколінню любов до читання, проводять різні за тематикою та формами заходи, які відкривають юнацтву цікавий книжковий світ.
Часто запрошують на зустрічі з читачами авторів, налагоджуючи тим самим взаємозв’язок між літераторами й аудиторією, – розповіла член Спілки письменників Придністров’я Н. Самоній. – Завдяки такій співпраці, багато придністровських поетів уже побували в кам’янських школах (не лише в загальноосвітніх, а і в Дитячій школі мистецтв); виступали в Олександрівській виховній установі, де вже 30 років триває копітка робота з підлітками, які переступили закон, задля їх повернення до нормального життя.
Цікавим досвідом для нас, поетів, стала участь у фестивалі художнього слова «Алея слави», який уже два роки збирає в пам’ятні дати у старовинному парку Вітгенштейна представників різних поколінь, які декламують ліричні твори громадсько-патріотичного спрямування про Велику Вітчизняну, про захист Придністров’я, про наших героїв – відомих і безіменних».
Нині поети та письменники основну увагу приділили ключовим темам. Перша – родинні цінності, яким у Придністров’ї присвячений 2024 рік. Друга – 80-річчя звільнення краю від фашистської окупації. Теми багатогранні, їх осмисленню присвячені громадянська і філософська лірика, вірші для дітей і прозаїчні мініатюри. В авторському прочитанні кожен твір звучав по-особливому та знаходив відгук у серцях слухачів, а значить – у книг, які літератори подарували бібліотекам, з’являться зацікавлені читачі.
Берегині українського слова
Саме так можна охарактеризувати двох поетес, які нині відвідали Кам’янку. Анастасія Спориш і Олена Гешко народилися в Україні. До Придністров’я їх привели кохання та родинні узи – одну раніше, іншу дещо пізніше. Суть не в датах, а в тому, що наш край і в цьому випадку підтвердив свою багатовікову гостинну репутацію: зачарував і закохав у себе, допоміг знайти не тільки особисте щастя, а й реалізуватися професійно і творчо.
Анастасія Василівна й Олена Василівна – вчителі української мови та літератури. Перша працює у Маякській середній школі (Григоріопольський район), друга – в Тираспольській гуманітарно-математичній гімназії. Стаж кожної вимірюється не роками, а десятиліттями, підтверджуючи, що педагогіка для них – покликання, завдяки якому виросло вже декілька поколінь дітей, що знають і люблять українське слово.
«Одним із найважливіших напрямів викладання літератури в школі є вивчення літератури рідного краю. Знайомство з нею починається з фольклору, в якому представлені традиції різних народів, що відвіку живуть на лівобережжі Дністра. Творчість поетів і прозаїків Придністров’я вивчається на уроках російської, української, молдавської літератури, на факультативних заняттях і виховних заходах. Адже саме твори наших земляків краще за все можуть ознайомити школярів з історією, побутом, культурою, традиціями придністровського народу, з особливостями художнього мислення та світосприймання сучасної людини.
У межах шкільної програми ми долучаємося до творчості багатьох українськомовних літераторів краю, вивчаємо і вірш Анастасії Спориш «Моя перша вчителька». Можна уявити здивування учнів, коли на звичайний урок до них завітала автор!» – розповіла вчитель української мови та літератури Кам’янської СШ № 2 Лариса Панаїда.
Гості розповіли школярам про себе, про те, що їх надихає. Вони проникливо читали вірші, власним прикладом показуючи важливість мистецтва художньої декламації. З непідробним інтересом і увагою учні слухали щирі та зворушливі твори, сповнені любові до людей, природи, рідних місць. Ці вірші, написані живою й у той же час літературною українською, показали дітям глибину і силу рідної мови.
Анастасія Спориш і Олена Гешко – прекрасні співбесідниці, тому спілкування було невимушеним і теплим, що нікого не залишило байдужим. На згадку про творчу зустріч учні попросили у поетес автографи й одержали їх на барвистих листівках із віршами.
У народі існує думка, що талановита людина талановита в усьому. Це, звичайно, перебільшення, проте літератори виявилися різнобічно обдарованими, багатогранними особами.
А. Спориш знають у ПМР як співачку і керівника народного етнофольклорного колективу «Діброва». У його репертуарі представлені українські пісні від старовинних до найсучасніших. Основна увага, звичайно ж, приділена фольклору, тим обрядам, які створив народ упродовж своєї історії. Багато творів на слова українських класиків: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Сосюри, а також Дмитра Павличка, Василя Симоненка, Андрія Малишка й інших яскравих і самобутніх поетів. Організувала Анастасія Василівна і шкільний колектив «Струмочок». Учні з задоволенням співають в ансамблі українські пісні та сподіваються стати настільки ж знаменитими, як і «Діброва».
Захоплення О. Гешко – рукоділля. В’язати та вишивати Олену навчила бабуся, а нині яскраві нитки, що сплітаються в узори, немов єднають її з малою Батьківщиною, з батьками, що живуть у Чернівецькій області.
Олена Василівна за допомогою народної вишивки робить оригінальним повсякденний одяг, створює авторські прикраси з бісеру, в’яже красиві речі для рідних і для затишку в будинку. Звичайно ж, передає свою майстерність дітям.
У столичному Палаці дитячо-юнацької творчості майстриня працює з гуртківцями, які в’яжуть м’які іграшки. Творчий погляд наставниці на світ допомагає їм виготовляти цікаві панно та композиції. Дівчатка не просто рукодільничають, а залучаються до народних традицій, по-новому осмислюють їх, роблять частиною мистецтва ХХІ століття.
Анастасія Спориш
З її життям і творчістю постійні читачі нашої газети знайомі, а новачкам розповім, що народилася Анастасія Василівна на Тернопільщині, у великій і дружній сім’ї. З учасниками творчої зустрічі поділилася спогадами про батьків, які цілком присвятили себе нелегкій землеробській праці. До неї привчали двох донечок і двох синів. За роботою співали, відпочиваючи – теж, але вже не мимохідь, а на голоси та під гармонію, на якій грав батько. Ось де починалися витоки величезної любові до музики та високої виконавської майстерності Анастасії Спориш.
Гордістю сім’ї був дід – ветеран Великої Вітчизняної. Піхотинець Юрій Велеган дійшов до Берліна. За фронтові подвиги був нагороджений орденом Червоного Прапора, орденами Слави ІІ і ІІІ ступенів. Його бойовому шляху, спогадам про війну присвячені проникливі вірші внучки А. Спориш. З одним із творів, у якому автор намагається осмислити війну та закликає цінувати мир, познайомилися і кам’янчани.
Зацікавила молодь і творча дорога Анастасії Василівни. Читачі дізналися, що перший вірш народився ще тоді, коли вона була школяркою. У студентські роки (а вчилася вона спочатку в педагогічному училищі, а потім і в Одеському педінституті) присвячувала віршовані рядки однокурсницям. Потім закружляло жінку родинне життя, улюблена робота…
Вірші повернулися до неї після важкої втрати, допомогли пережити несподівану загибель старшого сина. Весь біль, усі переживання вилилися на папір.
Було багато віршованих і прозаїчних роздумів про долю, спогадів про дитинство та юність – і з часом її творчість знов наповнили яскраві фарби та колишня дзвінкість. У віршах і оповіданнях автора є місце для всього: для любові та для сміху, для оспівування краси та для філософських осмислень. Натхнення авторові дарує саме життя, підтвердженням цьому став вірш, присвячений Кам’янці. Він народився після відпочинку подружжя Спориш у санаторії «Днестр» і знайомства з курортним містом та його пам’ятками.
Олена Гешко
Пише прозу і поезію українською мовою з дитинства. Підштовхнула Олену до творчості участь у роботі редколегії, що випускала шкільну стінгазету. Хотілося, щоб вірші до свят були самобутніми, відповідали моменту. Потім була співпраця з чернівецькою газетою «Молодий буковинець». Творчість студентських років друкувалася на сторінках «Університетського вісника».
Відтоді промайнули десятиліття. На сьогодні Олена Гешко має чотири власні книги та публікації в альманахах і колективних збірках. Її творчий досвід збагачується участю в різних літературних конкурсах і перемогами на міжнародному літературному фестивалі «Сузір’я духовності» (Київ).
На творчих зустрічах (а в Кам’янці член СПП спілкувалася не лише з юнацтвом, а і з відпочивальниками санаторію) про себе розповіла коротко: «Донька, мати, дружина. Письменниця, вчителька, літредактор, перекладач, рукодільниця. Просто люблю життя. Щаслива».
Цими словами сказане найголовніше, а подробиці – у віршах, присвячених матусі та дітям, любові в найрізноманітніших її проявах, красі природи та людським взаєминам.
Є в Олени Василівни збірка нарисів. Це короткі розповіді про сучасників, їхнє буття, повсякденні турботи й радості. Всі дійові особи живуть у нашому часі, вони – всюди, поміж нас. Автор упевнена: «Цікаве завжди поруч. Цікаві люди (звичайнісінькі, що нас оточують) та їхнє життя, цікаві їхні стосунки та почуття».
Олена Гешко веде інтернет-канал, де можна познайомитися з авторськими збірками та книгами придністровців, із творчими роботами дітей. Тут раді всім, кого цікавлять сучасна література та мистецтво: www.youtube.com/@suncity.olena_heshko
Анастасія СПОРИШ
Давно закінчились бої,
В гаях співають солов’ї,
То чути їх в садах весняних,
Від цвіту яблуні духмяних.
Під час війни також співали.
Бійці в окопах теж кохали!
І у перервах між боями
Заслухувались солов’ями.
Їм так хотілося любити,
До Перемоги всім дожити!
Та кулі обривали їх життя.
Здіймались душі в небуття.
Тепер з небес летять птахами:
То пролітають журавлями,
То горлицями в вікна б’ються,
То ніжно ластівками в’ються.
Давайте, люди, дружно жити,
Трудитись, мріяти, любити!
Хай будуть лиш спортивними бої,
Щоби в гаях не змовкли солов’ї.
Кам’янка – перлина Придністров’я
Між горами скелястими
Прослалось славне місто,
Що водами хвилястими
Обвите, мов намистом.
Чудове місто Кам’янка –
Перлина Придністров’я.
Є тут Шевченку пам’ятник
Й меморіал героям.
Між парками і скверами
Стоять будинки в ряд.
Виблискуючи перлами,
Плететься виноград.
Лавки рядами рівними
У Вітгенштейна парку
Запрошують закоханих
До бесіди і жартів.
Пташиний спів розноситься
По місту і околиці,
І купол церкви світиться
Успіння Богородиці.
Неподалік від берега
Видніє санаторій.
Чекає всіх бажаючих
Поправити здоров’я.
А вечорами музика
Понад Дністром лунає,
Щодня гостям і мешканцям –
Всім настрій підіймає!
А коли гість іздалеку
Хоч раз тут побуває,
То славне місто Кам’янку
Навік запам’ятає!
Олена ГЕШКО
Мамині пісні
Горнятко кави звичне на столі.
Ранковий подих нової весни.
Хоч твої дітки всі вже не малі,
Та лиш про них всі думи твої й сни.
За кожного із них болить душа,
За кожного – молитва на щодень.
Вже літо шурхотить у споришах,
А ти співаєш їм усе пісень.
Твої пісні, як і раніш, для них,
Для твоїх діток,
для твоїх пташат.
Співаєш і веселих, і сумних,
А осінь тихо бродить в комишах…
І не за горами уже й зима –
Промчав твій вік,
як ніби й не було…
Глянь у вікно: і знову їх нема, –
Забули діти стежку у село…
Назустріч літу
Із травня вийти тихо поміж снів,
Заколихати срібний місяць в росах,
Зацілувати літо уві сні,
Ромашки ніжні заплести у косах.
І знову повернуть за край землі,
Неначе всі шляхи уже відомі…
Матусин хлібчик завжди на столі
Чека тебе в старенькім ріднім домі.
Весна прийшла у вихорі цвітінь,
Залоскотала млосно серце й душу.
У круговерті днів у далечінь
Свої надії спрямувати мушу.
Десь там далеко поміж будніх зір
Тремтить струна для літа молодого.
У те, що краще – завтра, щиро вір,
Бо без надій нема в житті нічого.
Тетяна ГРИЦЮК.
Фото автора.