Тридцять три місяці Слободзейська земля не могла дихати вільно – її топтав ворог. Вона здригалася від знущань німецько-румунських загарбників, слободзейці ж протиставили наругам фашистів незламну волю. У квітні 1944-го жорстокі бої розгорнулися на всій території району.
Радінформбюро 11 квітня 1944 року повідомляло:
«На Тираспольському напрямі наші війська з боями просувалися вперед і оволоділи районним центром Молдавської РСР Слободзея Молдавська, а також зайняли понад 100 інших населених пунктів, зокрема великі: Кассель, Плоське, Слов’яносербка, Гребеники, Костянтинівка, Володимирівка, Ближній Хутір, Суклея, Карагаш, Слобозея Руська, Чобручі, Глине, Коротне, Незавертайлівка та залізничну станцію Новосавицька. Наші війська підійшли до міста Тирасполь і зав’язали бої на його околицях».
Противник більшу частину вогневих засобів зосередив у Ближньому Хуторі, підступи до якого прикривав фланговим і перехресним вогнем. 11 квітня о 21:00 підрозділи 790-го стрілецького полку під командуванням Героя Радянського Союзу майора Iвана Єрмолаєва підійшли до східної околиці села та почали обминати його з південного сходу. На той час 767-й та 795-й стрілецькі полки успішно вели бої в центральній частині населеного пункту. Внаслідок стрімкого наступу радянських воїнів противник у паніці почав безладний відхід до Тирасполя. Продовжуючи переслідування, до 10-ї години ранку 12 квітня частини дивізії опанували селами Тернівка та Паркани.
Іще вранці 11 квітня після удару артилерії 55-й гвардійський стрілецький полк 20-ї дивізії досяг північної околиці Слободзеї та зав’язав вуличні бої з розрізненими деморалізованими групами супротивника. З повітря гвардійців підтримувала 10-та повітряна дивізія. Бій тривав недовго, вже до 8:00 полк зламав ворожий опір і вийшов на західні околиці Слободзеї.
195-а Новомосковська Червонопрапорна стрілецька дивізія під командуванням Iвана Холодова одержала бойове завдання наступати до Дністра і вийти на межу прибережних сіл Слободзея Руська, Чобручі (лівобережні). У ніч на 11 квітня 564-й, 604-й та 573-й полки цієї дивізії піднялися в атаку. На світанку їхні передові підрозділи увірвалися в село Слободзея Руська, першими у всій армії досягнувши берега Дністра. Сотні жителів вибігли зустрічати радянських воїнів. На вітрі замайоріли червоні прапори, що невідомо звідки взялися. Бійці буквально загубилися в натовпі щасливих людей, які вважали своїм неодмінним обов’язком запросити солдатів і офіцерів до своїх осель, посадити за святково накритий стіл.
Про ті події 2004 р. мені розповідав мешканець Тирасполя Олександр Гришковцев:
«О 4-й годині ранку 195-а дивізія увійшла до Слободзеї. Першими, кого зустріли, були декілька жінок. «Де Дністер?» – запитали ми. Завдання ж було навести переправу та рухатися далі. Вони вказали напрямок руху. Так я вперше доторкнувся води річки, з якою потім було багато пов’язано… Зустрічали нас у Слободзеї радісно. Мешканці виставили біля школи півтонну діжку червоного вина та відкрили верхнє дно. Солдати черпали з неї казанками».
Однак втрачати дорогоцінного часу не можна було: дивізія мала б негайно переправитися через Дністер. Жителі Слободзеї Руської горіли бажанням допомогти бійцям. Вони тягли до Дністра колоди, дошки, очерет – усе, що могло триматися на воді.
Підрозділи 604-го полку, використовуючи поспіхом збиті плоти та надувні човни, 11 квітня о 14:00 розпочали форсування Дністра. Передові частини 604-го і 573-го полків, легко подолавши слабку вогневу протидію противника під час переправи, без втрат висадилися на ворожий бе-рег і, не зволікаючи, продовжили просування в південно-західному напрямку. Головну свою справу 195-та стрілецька дивізія виконала – звільнила східну частину Слободзеї, Чобручі та захопила на правому березі плацдарм глибиною 9–11 км і шириною 12 км.
На півдні району 394-та Криворізька Червонопрапорна дивізія у складі 34-го стрілецького корпусу 46-ї армії в ніч на 11 квітня звільнила Незавертайлівку і вийшла на лівий берег Дністра.
Одночасно з 394-ю дивізією село звільняла і 236-та Дніпропетровська стрілецька дивізія. Загиблих солдатів змінили 1 800 нових бійців, яких незавертайлівці послали бити ворога. У селі організували медсанбат, який розмістився в початковій школі.
Коротнянців 11 квітня звільнила 353-я Новоросійська (згодом Дніпродзержинська) Червонопрапорна стрілецька дивізія, якою командував генерал-майор Федір Колчук. Особливо відзначився під час звільнення села командир 1147-го полку полковник Дмитро Татарников. У боях він був смертельно поранений, нагороджений орденом Червоної Зірки посмертно.
Iван Николенко, мешканець Коротного, до якого зайшли розвідники, непомітно привів їх до причалу. Звідти було видно, як до Дністра їхав пароконний віз, що тільки-но доставив до понтонного мосту вибухівку в бочках. Троє німців орудували біля запального пристрою. Пролунав вибух. Німці скочили на коней і поскакали в плавні. Течія річки забирала міст…
Іван Николенко прибіг додому, зібрав метрів 20 ланцюгів, запросив на допомогу селян Володимира Бєлокура та Давида Тимофєєва. За вісімсот метрів нижче за течією вони кинулися в холодну воду, наздогнали міст і закріпили ланцюг, другий кінець якого витягли на берег. Незабаром до мосту настигли сапери, тросами та мотузками повернули його на місце. Через три години солдати третього батальйону 1149-го полку вже пройшли ним і зав’язали бій на правому березі Дністра.
Весна 1944 р. стала щасливим часом, коли карагашці повною мірою відчули солодке слово «свобода». Повністю територію села звільнила від німецько-румунської окупації 10-та гвардійська повітряно-десантна Криворізька Червонопрапорна дивізія.
Перед 82-м стрілецьким корпусом генерал-майора Кузнецова стояло завдання прорвати оборону ворога по річці Кучурган на ділянці «Марківка – Юргівка», наступати на Володимирівку, опанувати Суклею, Карагаш, Слободзею Молдавську. У журналі бойових дій військ 37-ї армії за квітень 1944 записано: «82-й стрілецький корпус, знищуючи частини прикриття противника, до кінця 10 квітня вів бій біля села Карагаш…».
Гітлерівці мали намір зупинити наші частини на його східній околиці. Позаду них був Дністер, подітися їм було нікуди. Тому вони й чинили відчайдушний опір: за кожен провулок і хату зав’язувався бій. До темряви Карагаш був повністю очищений від загарбників. Батальйони вийшли на лівий берег річки. Полонених було багато, причому самі карагашці допомагали знаходити фашистів, що поховалися.
У боях за визволення району та під час утримання Кіцканського плацдарму гинули тисячі воїнів, понад 6 тисяч поховано в братських могилах на території Слободзейщини.
У 70-ті роки в Слободзейський район часто приїжджали ветерани Великої Вітчизняної війни, щоб зустрітися з бойовими товаришами, згадати минуле, вшанувати пам’ять загиблих однополчан. Воїнів-визволителів, які особливо відзначилися, які показали зразки мужності, відваги та геройства, вдячні слободзейці удостоювали звання «Почесний громадянин» селища або села.
У с. Кіцкани, наприклад, таким званням ушанували командира першого батальйону гвардії капітана Володимира Шишковця, а в Слободзеї – колишнього командира 127-го гвардійського Червонопрапорного артилерійського полку 59-ї гвардійської стрілецької Червонопрапорної дивізії Миколу Павленка.
Напередодні 80-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні розгорнулася велика робота щодо збереження пам’яті про воїнів-визволителів та військово-патріотичного виховання молоді. Яскравим прикладом є подія 5 квітня поточного року: на території Кіцканського плацдарму закладений «Сад пам’яті» в межах міжнародної акції.
Старту робіт з озеленення передував невеликий мітинг на площі меморіального комплексу. Звертаючись до присутніх, глава держадміністрації району Василь Тищенко зазначив, що цього року ухвалена спеціальна муніципальна програма зі збереження пам’ятних місць та військових поховань. До неї увійшли вісім об’єктів – Арка Перемоги у Слободзеї, де проводяться всі пам’ятні заходи районного масштабу; Меморіал Слави в с. Глине; братські могили в селах Володимирівка, Карагаш, Незавертайлівка; пам’ятний знак «Танкова переправа» в Суклеї. У селищі Красне завершили капітальний ремонт меморіалу. Триватимуть аналогічні роботи з реконструкції пам’ятного місця в Кіцканах – братської могили з похованням загиблих 1944 року.
У районі упорядкування пам’ятних місць здійснюється безперервно, за найменшої потреби. За минулі п’ять років капітально відремонтовані Меморіали Слави в Слободзеї, Чобручах, Тернівці, Коротному, Новій Андріяшівці, меморіальний комплекс «Кіцканський плацдарм».
Світла пам’ять про воїнів-визволителів – естафета, яку слободзейці дбайливо зберігають та передають нащадкам.
Олег ГАВРИЛЕНКО.
Фото з архіву газети «Слободзейские вести».