Словом «прірва» можна охарактеризувати нинішній рівень взаємин між Молдовою та Придністров’ям. За кілька днів виповниться 30 років від початку офіційних переговорів між сторонами збройного конфлікту в Придністров’ї. Проте за цей час…
Нічого не змінилося…
Три десятки років тому довелося висвітлювати першу повоєнну зустріч між президентами Iгорем Смирновим і Мірчею Снєгуром. Вона відбулася в приміському ресторані «Фоишор» і дала старт переговорному процесу між Молдовою та Придністров’ям. Минув 21 місяць відтоді, як молдавські комбатанти та придністровські захисники здали «калаші» до збройових кімнат військових підрозділів і повернулися до мирного життя. Треба віддати належне придністровським лідерам того часу, які мали неабияку громадянську мужність. Хто тоді не жив, тому не зрозуміти якою наелектризованою була ситуація в суспільстві. Після сотень втрачених людських життів, зруйнованих об’єктів інфраструктури, особливо в Бендерах і Дубоссарах, ніхто не хотів забувати й прощати геноциду, вчиненого молдовськими агресорами, ніхто й не думав домовлятися з ними про мирне, добросусідське співіснування. Однак багатовікова історія конфліктів свідчить: будь-яка війна закінчується за столом переговорів. Тож 30 років тому вони розпочалися.
За три десятки років взаємини між берегами Дністра знали й відносно спокійні періоди, і моменти, коли ми були на волосині від того, щоб знову дивитись одне на одного крізь приціл автоматів. Тоді ж, у квітні 94-го, з’явилася тендітна надія на те, що «все буде добре». Кого ж не обнадіють, не надихнуть слова з підписаної за підсумками зустрічі лідерів ПМР та РМ заяви: «Сторони висловлюють принципову прихильність загальновизнаним принципам і нормам розв’язання спірних питань мирними засобами на основі взаєморозуміння та взаємної згоди».
З вини молдовської сторони ці слова знецінилися, так і залишилися на папері, не втілившись у добросусідські відносини.
Економічний зашморг як засіб досягнення політичної капітуляції
Нинішній рівень взаємодії сторін можна охарактеризувати словами «як було, як було, а так ще не було». З нового, ювілейного, року початку переговорного процесу Молдова вийшла на черговий виток економічної війни з Придністров’ям. Свідчення – статистичні дані про зовнішню торгівлю республіки. У першому весняному місяці обсяг експорту придністровської продукції зменшився на 17 %. Якщо ж порівнювати перші квартали 2023 та 2024 років, то цей показник зменшився на 7 %. І це не просто відсотки, вони виливаються в десятки, сотні мільйонів рублів економічних втрат, у недонадходження коштів до республіканського та місцевого бюджетів, до Єдиного державного фонду соціального страхування, з якого виплачуються пенсії. Тому не може не турбувати той факт, що в березні план доходів республіканського бюджету виконаний на 85 %.
Складно й уявити, однак у березні поточного року ми імпортували товарів наполовину менше, ніж це було в березні 23-го. Це досить тривожний симптом, оскільки у структурі імпортних поставок не тільки готові споживчі товари.
Це ще й сировина, комплектуючі, обладнання для суб’єктів господарювання республіки, трудові колективи яких з усього цього повинні виробити продукцію і продати її на зовнішніх ринках, оскільки місцевий дуже малоємний.
Придністровська економіка має яскраво виражений експортно-орієнтований характер.
Так повелося ще з часів радянської планової економіки, коли великі промислові підприємства Придністров’я фактично були збиральними цехами Радянського Союзу.
Якщо ж знизилися обсяги імпортних поставок до республіки, значить, автоматично знизиться й експорт. А це чергові втрати не тільки для економічних агентів республіки та їх трудових колективів, а й для державної скарбниці. І «перші ластівки» розвитку ситуації щодо зайнятості за негативним сценарієм вже злетіли – через санкції Молдови простоюють тираспольські «Молдавізоліт» та «Електромаш» і Бендерський «Потенціал»; через відсутність замовлень від європейських фірм, різко знизили обсяги виробництва підприємства легкої промисловості.
Ситуація з обмеженням Молдовою експорту продукції вищезгаданих підприємств перебуває поза межами розуміння. Нібито вони випускають продукцію «подвійного призначення», яку можна використовувати у військових цілях. Таке враження, що раніше вони не ту саму номенклатуру виробів виготовляли, як і тепер. Проте раніше дозволи на її експорт видавалися, а тепер – ні.
Пояснюючи причини відмови керівництву того ж таки «Електромаша», уповноважені органи РМ заявляють, що його продукція «загрожує національній безпеці Молдови». Понад 50 років електромашівські електродвигуни не загрожували безпеці жодної країни, а тепер раптом почали загрожувати. В адміністрації «Електромаша» чорнило в принтері майже закінчилося, скільки листів-прохань вони написали до Кишинева.
Чи ж співвідносяться слова з першого переговорного документа про те, що «Сторони висловлюють принципову прихильність загальновизнаним принципам і нормам розв’язання спірних питань мирними засобами на основі взаєморозуміння та взаємної згоди» з закриттям Молдовою банківських рахунків наших експортно-орієнтованих підприємств? На тлі нинішніх блокадних заходів відповідь очевидна. А чи адекватна мотивація ухвалення такого рішення офіційною владою Кишинева – нібито фінансування Придністров’ям тероризму? Ну, де Придністров’я і де «міжнародний тероризм»? Однак молдовські політики та державні чиновники навіть не утруднюють себе пошуком здорового глузду та логічності аргументації.
Молдова поквапилась і у власних інтересах використала війну в Україні. «Червоне світло» запалене для адресованих до республіки медикаментів, медичного обладнання, запроваджено додаткові мита на імпорт, що фактично призвело до подвійного оподаткування. Перелік можна продовжувати, причому він відкритий.
А от це вже серйозно…
Найсумніше полягає в тому, що офіційний Кишинів настільки повірив у власну невразливість, що починає робити спроби руйнування міжнародно визнаного переговорного формату «5+2».
А інакше як сприймати слова віце-прем’єра Республіки Молдова Олега Серебряна, які він сказав в ефірі одного з молдовських телеканалів:
«Мита – це сигнал, що Кишинів усе вирішуватиме сам. До цього були переговори. Ми приходили до згоди з усіх питань із Тирасполем. Останнім часом ми ухвалюємо рішення самостійно. Тирасполь поставлений перед правилами, які має виконувати».
Молдовська сторона вважає, що на сьогодні для неї склалися такі сприятливі зовнішні обставини, що Придністров’ю нікуди не дітися, тож можна диктувати придністровцям свою волю.
Через 30 років молода генерація політичних керівників, яка прийшла до влади в Молдові, намагається дезавуювати принципи Заяви керівників Молдови та Придністров’я від 28 квітня 1994 р., де йдеться про розв’язання спірних питань мирними засобами на основі взаєморозуміння і взаємної згоди, зламати діючі впродовж усього часу переговорні механізми.
Такі дії можуть завести відносини між берегами Дністра у безвихідь. Чи знову відкинути їх до часів 92-го?
Олександр ЗАВЕЛЯ.