На майданчику Державної служби управління документацією та архівами відбулася присвячена 80-річчю звільнення Придністров’я від фашистської окупації республіканська конференція.
Заступник начальника головного архівного відомства ПМР Микола Димченко виступив з доповіддю, в якій докладно поінформував про життя Тирасполя та його мешканців у роки Великої Вітчизняної війни. За його словами, уже в перший день війни (22 червня 1941 року) розпочалася мобілізація до Червоної Армії та формування винищувальних батальйонів у містах, зокрема й у Тирасполі.
Микола Вікторович поділився інформацією про ситуацію на нашій території у перші місяці війни:
■ «Радянські війська залишили Тирасполь 8 серпня. Після найважчих, завзятих боїв до 13 серпня всю територію Придністров’я зайняли ворожі війська – розпочався період окупації нашого краю. Румунська влада на захопленій території між Дністром та Південним Бугом створила губернаторство «Трансністрія», столицею якого з 10 серпня по 16 жовтня 1941 року був Тирасполь (з 17 жовтня 1941 року центр губернаторства перенесли до Одеси). У місті створили табір для радянських військовополонених. Загалом за час окупації в Тирасполі загинуло понад 4 000 людей».
Члени підпільного руху на окупованій румунами території активно намагалися чинити опір ворогу. Однією з найактивніших була група П. Кустова. Підпільники всіма способами допомагали військовополоненим, організували низку диверсій, встановили зв’язок із групами опору з міст і сіл Придністров’я та навіть готували замах на румунського генерала Антонеску.
Микола Димченко зазначив, що в ніч на 12 квітня 1944 року війська 37-ї армії 3-го Українського фронту під командуванням генерала Михайла Шарохіна вийшли на ближні підступи до Тирасполя. До третьої години ночі радянські війська вибили німецьких окупантів із центральної та західної частин міста, внаслідок чого 228-а, 92-а та 118-а стрілецькі дивізії увійшли до Тирасполя.
Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії ПДУ імені Т. Г. Шевченка В’ячеслав Содоль поінформував учасників конференції про підтримку радянських солдат і офіцерів з боку православної церкви. На початку окупації на територію лівобережних районів Молдавії були завезені священики з Румунії, які по-різному намагалися «втихомирити» місцеве населення. Вони прагнули зробити так, щоб підкорений фашистами народ підтримував окупаційну політику загарбників.
Доповідач розповів про реакцію церковних служителів на намагання фашистського керівництва залучити їх на бік завойовників:
■ «Гітлер докладав максимум зусиль, щоб знищити всі слов’янські народи. Він покладав надії на те, що священнослужителі його підтримають. Уже в перший день війни глава Російської церкви митрополит Сергій звернувся до духовенства та православних вірян з особливим посланням, в якому закликав протистояти загарбникам. Заклики керівництва Російської церкви до боротьби з ворогом усіма можливими силами були з ентузіазмом сприйняті місцевими священнослужителями. Багато їх брали активну участь у місцевій протиповітряній обороні, переховували від фашистів поранених червоноармійців, допомагали їм пробиратися до своїх частин».
Наприклад, священик Успенської церкви с. Бутушани (нині с. Бутучани) Рибницького району Михайло Пашинський під час проходження фронту через територію Придністров’я нагодував та напоїв не менше 50 радянських воїнів. Потім він узяв шефство над військовим госпіталем, що розгорнувся в цьому селі, та спільно з організованими ним жінками протягом двох місяців постачав до нього необхідні продукти. Поміж своїх парафіян батюшка зібрав 10 000 рублів і вніс вклад у Рибницький Держбанк на ім’я Головної Ставки на користь інвалідів війни – червоноармійців та їхніх командирів.
Коли гітлерівців вигнали з території Радянського Союзу, ієрархи Російської православної церкви закликали всіх вірян до відновлення поруйнованого війною господарства. Ними були зібрані сотні мільйонів рублів до радянського Фонду миру в повоєнні роки.
Під час проведення конференції члени військово-історичного клубу «Звездный» організували виставку військової уніформи та зброї 1941–1945 років.
Володимир ДАНИЛОВ.
Фото автора. На фото Микола-Димченко.