Простими словами сім’я – це люди, що проживають разом, мають взаємні права й обов’язки: чоловік і жінка, батьки та діти. Їх об’єднує спільний дім, господарство, спосіб життя. В давнину батьки мали багато дітей – сім Я, сім осіб і це вважалося, що є повна сім’я. Якщо бабуся і дідусь живуть зі своїми дітьми та онуками – це вважається сім’я.
Сім’я, як осередок суспільства, є найважливішим фактором, що впливає на формування особистості, бо саме в рідному середовищі дитина просто й невимушено призвичаюється до життя. В сім’ї вона починає розуміти навколишній світ, з перших кроків засвоює моральні-духовні цінності, соціальні норми поведінки та культурні традиції. У колі сім’ї діти дізнаються про такі людські чесноти, як повага, здатність брати до уваги почуття, думки, потреби й інтереси інших – найрідніших та найближчих людей, які допомагають їй у будь-яких ситуаціях, дарують тепло і любов, тобто усе те, що людина бере з собою в доросле життя.
Родина як міцна фортеця
Родина – це ті люди, що перебувають у родинних стосунках по лінії предків, бабусь і дідусів: тітки, дядьки, їхні діти, племінники, двоюрідні сестри, брати та інша рідня. Вони родичі – близькі й далекі, але це вже родина. Вона сягає корінням у давнину, тому треба вивчати свій рід і знати з якого ти роду-племені. Для цього в родинах складають дерево роду.
Це також осередок, де людина почувається щасливою, потрібною, це її підтримка й опора, розрада і найбільша гордість. У кожній сім’ї панує злагода, любов, взаєморозуміння, де прислухаються одне до одного.
Українськомовне населення Придністров’я
З часів створення республіки придністровці-українці одержують різноманітну інформацію рідною мовою, зокрема з першої республіканської газети «Гомін». На її сторінках завжди було місце для віршів і нарисів придністровських авторів. Однією з них є Галина Васютинська. З її творчістю наші читачі добре знайомі, адже поезія «Рідна мова» у 2006 р. стала програмним твором для всіх українськомовних навчальних закладів:
Мова, рідна ти моя, виразна, квітуча,
Ти, як пісня солов’я, щира і співуча.
Висловити може все, що спаде на думку.
Мова – вище над усе у людських стосунках.
Започаткованість добра
Відкриємо ще одну грань творчості Галини Миколаївни, й присвячена вона злободенній нині темі сім’ї та сімейних цінностей. Сама ж письменниця виховувалася в атмосфері взаємоповаги та доброти. Її творчість ґрунтується на спогадах про дитинство й описах реального життя. У ній відчувається, що велику роль у житті майбутньої поетеси, в її вихованні відіграли батьки. Насамперед, що надзвичайно важливо для формування дитини, – батько.
«Микола Миколайович – раціоналізатор і винахідник – мав розумну голову, золоті руки та нахил до всього прекрасного. Мати, Ганна Матвіївна, працювала з юності сестрою милосердя, окрім ін’єкцій, допомагала пацієнтам порадою та добрим словом. Сімейні цінності – це все, що нас об’єднувало, все, що ми готові були відстоювати, оберігати та захищати», – згадує поетеса. Про це вона просто й доступно пише у віршах «Мамина спадщина», «Руки» та «Згадки дитинства».
Що таке цінності для дітей
Виявляється, це те, що має певну матеріальну або духовну вартість для людини. Наприклад, засвоєння ремесла, успадкованого від батька. Про це читаємо у вірші «Буду як тато». В поезії «Рукавички» автору взагалі вдалося передати юним читачам буквально технологію народного промислу: вирощування овець, виготовлення пряжі та м’яких і теплих рукавичок.
«Навіщо в житті керуватися цінностями?» – може виникнути запитання. Відповідь пов’язана зі світобаченням, шляхом до мети, умінням відрізняти важливе від другорядного, оцінювати наслідки своїх дій. Втілення в життя духовних цінностей сприяє зростанню особистості. Про це йдеться у віршах «Нащадкам» і «Ти прийшов, маленький…».
Найціннішим все ж таки для людини є її життя. Воно дається тільки раз і кожному – своє. Довге чи коротке, неповторне, яскраве і звичне, радісне чи сумне і гірке, як полин, воно триває тільки від народження до смерті, його не можна прожити двічі. Тому потрібно радіти кожному дню, не завдавати шкоди собі та іншим людям. Ці поради дає Галина Васютинська в поезіях «Твій шлях» і «Козацька вдача».
До духовних цінностей належать естетичні й екологічні, а також самовдосконалення та самореалізація особистості. Про набуття практичних навичок повсякденного життя автор з добрим гумором розповідає у вірші «Маленька помічниця».
Моральні цінності (чесність, вірність, благочинність та інші риси порядної людини) втілюються в дотриманні та розвитку родинних традицій. Про це читаємо в поезіях «Різдво», «Великдень», «Сирітка» тощо.
Хай живе тут народів сім’я
У народі кажуть, що добра – це щаслива людина, і доброта обов’язково повертається до того, хто її віддає. Дуже приємно, що в наш нелегкий час є особистості, завжди готові прийти на допомогу іншим.
Галина Васютинська у віршах «Добра риса» та «Добро» зазначає, що «Започаткованість добра шукати у дитинстві треба», а коли виростеш, станеш сильним, то зможеш всім допомагати «…і не цурайся добрих діл, адже від них зростають крила».
Щодня нас оточують сотні людей, а найближчі та найрідніші, звичайно ж, батьки, які завжди приголублять, допоможуть, підтримають. Досвід і мудрі прислів’я та приказки про родину переконують, що злагода і гармонія в стосунках важливіші будь-якого багатства: «Лад у родині – мир у країні». Про дружбу і згуртованість народу Придністров’я йдеться в державному гімні, деякі рядки якого процитуємо:
Ми славимо край Придністров’я,
Де люди пишаються тим,
Що дружбою, ладом, любов’ю
Навіки поєднані з ним.
Ми славимо рідні долини,
Красоти Дністра берегів.
І нам не забути билини
Про подвиги наших батьків.
Прославимо всіх поіменно,
Полеглих за наш отчий дім.
Де пам’ять героїв священна,
Вітчизні співаємо гімн.
Найсильнішими сторонами поетеси Галини Васютинської є загострене відчуття прекрасного, майже дитячі спостережливість і допитливість та особливе вміння малювати й переносити побачені враження на папір – чи то в малюнках, чи то в поезії. Такі риси її характеру (душевність, лагідність, щира емоційність, надзвичайна скромність і працьовитість) не могли не вплинути на творчість Галини Миколаївни. Її вірші читаються легко, без напруги, від них віє оптимізмом і душевним теплом. Вона не перевантажує свої твори ні новими, «авангардними» словами, ні рідковживаними. Поетеса нічого не вигадує, не фантазує, вона просто уважним оком художника дивиться на світ і описує те, що відбувається навколо.
Сила її поетичного обдарування – в спокійному світосприйнятті, вона ніби запрошує читачів прогулятися до царства природи, щоб відчути її гармонію і повірити в красу і вічність життя на Землі.
Провідною ж думкою майже в кожній поезії Галини Миколаївни бринить тема добра, миру та злагоди, будь-то в рідному сонячному краї «…з добрими та щирими людьми», чи в сім’ї, де бережуть тепло і доброзичливість душі.
Мамина спадщина
Ненька мені в спадщину лишила
Доброзичливість, душі тепло,
Сірі очі та волосся біле, –
Вже його снігами замело.
До старих – увагу і пошану,
До малечі – ласку і любов:
Підійматись до роботи рано,
Не лінитись, щоб заграла кров.
Не гнівитись дуже на недолю,
І на зло добром відповідать.
Треба наполегливість і волю
Для мети високої зібрать.
Не завжди людині світить сонце.
Набіжать хмарки і дощ крутий.
Але незабаром у віконце
Знов засяє промінь золотий.
Виправдаю сподівання мами,
З рівної дороги не зверну.
У душі я збережу з роками
Юності далекої весну.
Руки
Руки дитини рожеві, пухкенькі.
Ніжні долоні, як в ляльки, маленькі.
Гладять неквапливо мамине личко
Щиро, з теплом рученята-сестрички.
Наче і сонце яскравіше світить.
Хто ще в житті нас так гарно привітить?
Руки у тата великі, робочі,
Руки – до всякої справи охочі.
І виноградну лозу обрізають,
І обережно дитину гойдають.
Вправні вони у дворі і на полі,
Іншої і не шукаючи долі.
Руки бабусі у зморшках глибоких.
Всі вузлуваті, – важкі були роки.
Шкіра від праці у них потемніла,
Гладять онука, як теплії крила.
Любо і звично до них пригорнутись.
Світ може казкою вмить обернутись.
Згадки дитинства
Я в дитинство іншим часом поринаю, –
Все навколишнє розтане хоч на мить.
Наче дзвоник в сяйві сонячнім лунає,
Шлях минулий допоможе він розкрить.
Тато справно виплітав мені віночки
Серед пахощів солодких весняних,
Надівав їх на голівку крихти-дочки,
Назбиравши квітів гарних, польових.
Вчив терпляче назвам всіх комах, травинок,
Що знаходили в перелісках, полях.
В вихідний лишали з татом ми будинок –
Нас чекав цікавий, невідомий шлях.
На прогулянку завжди йшли, як на свято:
Дивне, світле, неповторне почуття!
Хоч природа там проста і небагата,
Але все ж на нас чекали відкриття:
І зайці нелякані, й пташки співучі,
І мелодія джерельної води,
Колоски на ниві теплі і пахучі,
Джміль пухнастий, наче контрабас гудить.
З неохотою вертались ми додому,
Серце виповнили враження нові.
Майже і не відчували спрагу, втому,
Ми несли матусі квіти польові.
Буду як тато
На світі існує професій багато,
Мені ж до вподоби професія тата.
Майструє він з дерева вікна і двері,
Спочатку розмітку веде на папері,
Щоб точно і щільно усе підігнати.
Він може і стріху зробити для хати.
Оздобить краєчок складним візерунком
Працюючи спершу над гарним малюнком.
І ладний стілець може тато зробити,
І скриньку, і ложку, візок і корито.
Я стежу за вправними рухами тата,
Рубанком працює татусь мій завзято,
І стружка духмяна, як кучері, в’ється.
Мій тато все зробить, за що не візьметься,
Я теж йому з радістю допомагаю:
Хатинку для песика спритно збиваю.
Рукавички
Запитав Петрусь в Марічки:
Звідки в тебе рукавички?
З візерунком і пухнасті,
Де таке придбала щастя?
– Я пасла овечок в полі,
На квітучому роздоллі.
Щоб їм в спеку легше стало,
Вівці вовну нам віддали.
Ми з матусею цю вовну,
Що настригли, – миску повну,
Розібрали і помили,
І під сонечком сушили.
Потім ниточок напряли,
Рукавички виплітали.
Правда, гарні? Подивися.
То ж і сам надінь, погрійся!
Нащадкам
Ми старіємо з роками,
Вже давно не діти.
Що нащадкам на майбутнє
Гарного лишити?
Нам в житті дало підтримку
Родове коріння,
Спонукало нас до праці,
Добрих справ творіння.
Прикрощі, невдачі, сльози –
Не нести до хати.
І на зло таким же чином
Не відповідати.
А якщо ти людям легко
Звик допомагати,
Задоволення і радість
Зможеш ти дістати.
* * *
Ти прийшов, маленький, у великий Світ,
Що дає людині щастя і привіт.
Не завжди, як в пісні, легко лине час.
Перешкоди різні будуть раз-у-раз.
В далечінь проводить батьківський поріг.
В’ється рушниками марево доріг.
Радо привітайся до зустрічних ти,
Праці не цурайся, чемним будь завжди.
З щирим серцем бідних всюди підтримай,
І за це подяки зовсім не чекай.
До пташок, звіряток душу відчини,
Щоб тепло людини знали і вони.
Твій шлях
Довгий шлях під назвою «Життя»…
Змалку ти його розпочинаєш.
Про свої пригоди, майбуття
Ти, малий, не відаєш, не знаєш.
Перші кроки, усмішки батьків
І – великий світ перед очима.
Ти б у простір неба підлетів,
Наче білі крила за плечима.
Всі думки здійснити прагнеш ти,
Станеш добре вчитись, більше знати.
І, дай Бог, побільше доброти
Для людей, що будеш зустрічати.
Допоможе у житті вона
І серця, і двері відчиняти.
Ясне світло рідного вікна
Буде на шляху обороняти.
Не гнівися на своє життя,
Скільки б доля іспитів не слала,
Щоб гірке досади почуття,
У кінці шляху не допікало.
Козацька вдача
Козак – завжди козак, і вдома й на кордоні.
Він щиро душу віддає синочку й доні.
Із гідністю козак приймає нагороди,
Які вінчають славні бойові походи.
Виконує сумлінно працю повсякденну.
Він вдачу має доброзичливу, пісенну.
Надійний, у хвилину скрутну допоможе.
Завжди Батьківщину захистити зможе.
Маленька помічниця
Після обіду посуд я помила,
Хіба що кілька тарілок розбила…
Як хліба крихти з столу витирала,
То ваза з квітами чомусь упала.
І на маленькі дріб’язки розбилась,
Бо я її впіймати забарилась.
Коли у чайник воду наливала,
То сплячу кицьку трохи обілляла.
Та з переляку кинулась у двері,
Перевернувши кашу для вечері.
Щоб від матусі менше перепало,
З підлоги кашу в горщик я зібрала.
Найкращий ґудзик я знайшла для тата, –
Відрізала від хатнього халата.
І до костюму стала пришивати:
Червоний з білим. От зрадіє тато!
Позамітала віником підлогу.
Вгодити рідним, мабуть, мала змогу…
Різдво
Лиш засяє зіронька вечірня,
Вся сім’я вечеряти сідає
Коливом з пшеничного насіння,
І Різдво Ісуса прославляє.
Діточки у теплих кожушинках
По сніжку до рідних поспішають із вечерею.
Марфа ДМИТРЕНКО.
Фото з особистого архіву.