І тихо ступає життя у полин.
І лине Чорнобильський дзвін…
26 квітня 1986 року… Була весна – квітуча, напоєна запахами землі та нового життя. Ніхто не здогадувався, що ця весна чорними літерами буде вписана в історію нашого народу і людства, що про невелике місто Чорнобиль дізнається весь світ.
З кожним роком все далі відходять у минуле події, пов’язані з аварією на Чорнобильській АЕС – найбільшою у світі техногенною та екологічною катастрофою. Утім, до цієї теми ще неодноразово будуть звертатися політики, вчені, медики.
Чорнобильська катастрофа поставила наше суспільство перед необхідністю знати правду про самого себе і будувати всі ланки життя на засадах людської моральності. Отож і причетність літератури до цієї теми слід, мабуть, оцінювати з такого погляду: якою мірою мова про Чорнобиль допомагає їй, літературі, опановувати мову правди і людської моралі, утверджуватися в них.
Знаємо випадки, коли література першою сигналізувала про якісь тривожні явища або коли вона тривалий час несла на своїх плечах головний тягар інформування суспільства про якісь проблеми та осмислення їх. У своїй сукупності всі твори становлять нехай і неповну, але доволі широку картину подій, дають спектр громадянських і моральних емоцій та оцінок, інтелектуальних інтерпретацій. Масштабність Чорнобильської трагедії народила цілу «вічну» тему нашої літератури, що дозволяє осмислити катастрофу, розкрити правду про події, перейнятися людським болем, людськими стражданнями. Чорнобильська катастрофа, що сколихнула увесь світ, дуже швидко знайшла своє відображення в різних літературних жанрах: повістях і віршах, поемах і піснях різними мовами світу.
Вражають своєю правдивістю та достовірністю твори Юрія Щербака «Чорнобиль» та Лідії Віриної «Тієї вогняної ночі», що вийшли після тих подій. Порушеній темі присвячена поема І. Драча «Чорнобильська мадонна», поетичний твір Б. Олійника «Дорога на Чорнобиль», поема «Сім» тощо.
Кожен із письменників з болем зізнається, що куточок землі, який зазнав радіації, став неживим. Книги допоможуть нашому поколінню більше дізнатися про трагічну подію та тих, хто її ліквідовував. Прочитавши ці твори, ми зможемо глибше осмислити її.
Марія ЯНОВСЬКА
ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ
Весна в розмаї. Двадцять шосте квітня.
Тривожна ніч. Здригнулася земля.
Невинно вишні чарували цвітом,
А вибух все навколо спопеляв.
Дзвінок в пожежній. Швидко мчать машини.
В четвертім вибух і прорвало дах.
Відважні хлопці мужньо, безупинно
У пекло йшли, забувши біль і страх.
Вогненний стовп у небі – гриб кривавий.
Смертельні хмари сколихнули світ.
Вкриває дим будинки, сквери, трави.
Біда навколо… То горить графіт.
Смертельні ізотопи в хмарах диму
Розносить вітер на поля, міста.
Уран і стронцій (ізотоп незримий),
Посіють на усій планеті жах.
Вогонь потрібно погасити хутко,
Бо поруч три реактори стоять.
Водневий вибух може бути швидко.
У Прип’яті прокинулись, не сплять.
Прийшли на допомогу всі охочі,
Не відчуваючи, не знаючи біди.
Вогонь гасили довго: дні і ночі.
На все життя залишились сліди.
До лиха не були вони готові:
Студенти, водії та шахтарі,
Робітники і льотчики, й військові,
Медсестри, санітари, лікарі.
Лопатами граніт радіаційний
Скидали хлопці… Мужній наш солдат!
Німий потенціал інформаційний,
Бо в Києві – колони і парад.
Ще довго полум’я в Чорнобилі гасили.
Мов бомба атомна зірвалась в мирні дні.
Забрав Чорнобиль і здоров’я, й сили,
І наслідки трагедії сумні.
На все життя хвороб невиліковних…
Захворюваність – рак і діабет…
Забруднені навколишні водойми,
Поля заражені, ліси – це не секрет.
Я вдячна людям тим, що врятували
Усю планету в найскрутніший час.
Ми перед ними всі заборгували.
Скажу сьогодні просто, без прикрас.
* зі збірки поезій «Стежина до щастя»
Ліна КОСТЕНКО
ЧОРНОБИЛЬ-2
Ліси хриплять застуджено, як бронхи.
У Зоні тиша. Тиша гробова.
Лиш мілітарним привидом епохи
«Чорнобиль-2» над лісом проплива.
Фантом, кістяк, антена дальніх стежень,
він прихопив ті сосни під пахви.
Там спить їжак. Їжак узимку лежень.
І ніч іде з ліхтариком сови.
Там мох скубе косулька ще не вбита.
У пнях живуть древлянські ще боги.
Там все друкує ратички й копита
і вишиває хрестиком сніги.
Але, ліси розсунувши плечима,
фантом іде, куди його не ждуть.
І тільки села мертвими очима
його у далеч тоскно проведуть.
Йому не треба кленів і акацій,
ні голосів, ні мальви на тину.
Вже навіть ржавим залишком локацій
він може думать тільки про війну.
Не ясні зорі і не тихі води.
На всі ліси нікого і ніде.
А він стоїть. Він цар Антиприроди.
І на вітрах антенами гуде.
* * *
…Я живу, бо ще мені живеться.
Я живу, дав Бог мені снаги.
Із твого невидимого серця
кров калини капле у сніги.
Дмитро ПАВЛИЧКО
НА ЧОРНОБИЛЬ ЖУРАВЛІ ЛЕТІЛИ
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні.
Як сніжниця, попелище біле
Розвівалось в рідній стороні.
Там згоріли гнізда і гніздечка,
Поржавіла хвоя і трава,
Журавлина крихітна вервечка
Напиналась, наче тятива.
Не було ні стогону, ні крику,
Тільки пошум виморених крил.
Журавлі несли печаль велику,
Наче тінь невидимих могил.
Не спинились птиці на кордоні,
Де сягає атомна яса,
І дивився батько з-під долоні,
І ридала мати в небеса.
На Чорнобиль журавлі летіли,
З вирію вертались навесні…
Борис ОЛІЙНИК
СІМ (уривки з поеми)
Віктору Кібенку, Миколі Ващуку, Василю Ігнатенку, Миколі Титенку, Володимиру Тищурі, Володимиру Правику (Мов з козацького реєстру, чи не правда?). І всі шестеро – пожежники, тільки сьомий, Володимир Шевченко, – кінорежисер…
…Вклонись йому, світе!
Можливо, своїми грудьми,
Коли уже ядерний шнур засичав під тобою,
Він ще раз тебе –
після круппівського градобою –
Від смерті вберіг непоправною смертю семи.
Коли він таких колисає для людства синів –
Йому не було і не буде вовік недороду!
Вклоніться, великі народи, моєму народу:
Він навіть у пеклі душею до вас ясенів!
* * *
Те світло не зна ні кордонів, ані заборон.
Воно проникає під кітель, і шкіру, і попіл
І важко іде в споночілий від горя Чорнобиль,
Як віск, прошиваючи у саркофазі бетон.
* * *
Встають і відходять в легенду
Пророки завітів нових.
І ризи у них із брезенту,
І каски, як німби, у них.
* * *
Кульгавих реакторів,
ще не доношених вченим, –
Нездарних калік, що поквапно пішли в серіал,
Вони прогризають наскрізно бетон і метал
Ножем променевим і вирок підписують генам.
Анна БАГРЯНА
МАЛИНОВИЙ ДЗВІН
Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,
За скоєний гріх розіп’ята живцем,
Прип’ята до неба, щоб випити вічність,
Щоб вмити від бруду змарніле лице?
Регочуть іони малиновим* дзвоном,
Вбиваючи блиск нерозкритих очей,
Ридає вночі божевільна мадонна,
Приймаючи з лона холодних дітей
В бездонність ночей.
Малиновий дзвін, малинове лихо,
Як тихо ступає життя у полин
І лине горіти туманам на втіху,
Малинове лихо, малиновий дзвін,
Чорнобильський дзвін.
*Малиновий колір символізує підвищений фон радіації.
Ніна ГНАТЮК
НЕ ВІЙ, ВІТРЕ, З УКРАЇНИ
…Не вій, вітре, з України на чужії доли.
Вже не будемо щасливі, веселі ніколи.
Не вій, вітре, з України, не плоди отруту.
Маємо ми всенародну, всепланетну смуту.
Не вій, вітре, з України, не тривож могили.
Саркофагом із бетону ми рану накрили.
За здоров’я, що спливає, як дніпрові води…
…Не вій, вітре, з України, – збережи народи.
Немає сумніву, що з’являтимуться нові й нові твори про Чорнобиль у всіх літературних жанрах. Вони поглиблять сукупну художню картину народного випробування. Важливо, щоб вони вели до мужнього і чесного розуміння нашої тяжкої, апокаліптичної доби. Сприяли б тому оновленню, оздоровленню суспільної свідомості й практики, за яких повторення таких трагедій стало б неможливим. Переконливо навертали нас до «нового мислення» і до старих, вічних принципів людської моральності.
Нехай пам’ять про страшні квітневі дні 1986 року не зникає зі свідомості людства. Адже подібна загроза існує і донині. Бо – «Хто ж це накоїв? – стиснуло горло, Сиво мовчало груддя… Вдарив у скроню каменем ворон: – Люди!» (Б. Олійник).
І вислів англійського вченого Френсіса Бекона «Знання – це сила, наука – чудовисько», хай буде поборене іншим: «Розум – це здатність використовувати сили навколишнього світу без руйнування цього світу». Пам’ятаймо уроки трагедії та робімо висновки! Не втрачаймо людської гідності!
Ми живемо на технологічному вулкані. Тож даймо собі відповіді на запитання: чи не повториться трагедія в іншому місці? Чи стали ми більше шанувати рідну землю? І нехай ніколи не згасає наша надія на краще.
Сучасним школярам у недалекому майбутньому належить стати активними учасниками державотворчого процесу, і від школи залежить, наскільки будуть підготовлені випускники до самостійної діяльності та прийняття рішень у принципово нових життєвих реаліях. Тому, згідно з рішенням глави державної адміністрації Рибницького району та міста Рибниці «Про проведення заходів, присвячених 38-й річниці аварії на Чорнобильській АЕС та з метою громадянсько-патріотичного виховання учнів 22–26 квітня відбулися заходи, присвячені 38-й річниці аварії на Чорнобилькій АЕС. У школах проведено класні години на теми: «Доля людства в наших руках» і «Бережіть нашу землю».
Любава СКРИНСЬКА.
Фото: sun9-61.userapi.com.