«Шевченко», «Шевченовка», «Шевченковка»… Стільки різних найменувань населеного пункту, що на півночі Рибницького району, ми почули, поки шукали дорогу, яка вивела б нас до нього.
Стежка, якою ми з колегами добиралися до села, ледве проглядалася крізь зарості густої зеленої трави. Вона петляла поміж буєраків, пагорбів, крутих схилів, порослих кущами верби, дикої груші, яскраво-жовтими ароматними квітами адонісу.
Нарешті дісталися села Мокра, до селищної Ради якої входить і розшукуване нами Шевченкове. Тут нас зустрів місцевий краєзнавець Василь Діордиця, відома в Мокрянській сільраді людина. Він-то й став нашим гідом на деякий час.
Дорогою до об’єкта нашої мети Василь Михайлович розповів, що історія села Шевченко розпочалася з села Мокра, де першими його поселенцями були козаки – вихідці з Запорозької Січі, а датою заснування вважається 1705 рік, коли там звели перший дерев’яний храм.
Село розросталося і до 1800 року стало досить багатолюдним. Запорожців це не влаштовувало, не було того простору, до якого вони звикли. Тож козаки вирішили заснувати своє невелике поселення неподалік і назвали його Запорожець. Ніхто достеменно не знає, однак датою заснування цього населеного пункту вважаються 1845–1850 роки. Поступово до українських козаків почали заїжджати та селитися поряд молдавани, поляки, росіяни, солдати, які через поранення списувалися з армійської служби, та осідали в місцях, що їм приглянулися.
На ту пору великими землевласниками в тих місцях вважалися поміщики – брати Войтенки, а також Міцинський та Гойла, яким належало близько 80 % кращих угідь. Решта площ була власністю дрібних землевласників і селян, які займалися скотарством, вирощували буряки, зернові та олійні культури, овочі та фрукти лише для внутрішнього споживання.
До 1880 року селище Запорожець виросло, а його склад став доволі різношерстим. Першим поселенцям – українцям, хотілося жити та виховувати дітей у своєму мовному та культурному середовищі. На сільському сході вони вирішили заснувати третє селище і назвати його Шевченко. У простонародді –Шевченківка.
Версії про назву села дещо відрізняються. Двоє з опитаних старожилів – Баландюк та Дабіжа – стверджують, що перший староста села був грамотною людиною, дуже любив поезію та літературу, тому назвав селище на честь українського поета, художника Тараса Григоровича Шевченка. Однак мешканці Шевченкового – Попрушко, Гатман та Качировська – переконані, що село назвали на честь старости, який мав таке прізвище.
Як би там не було, а Шевченовка (на карті – Шевченко) в Рибницькому районі існує, попри те, що там нині проживає лише до двох десятків людей.
Наприклад, Севастян Дабіжа оселився тут у 2000 році. Сам мокрянин, він живе в Рибниці, однак придбав собі садибу в Шевченковому. У нього є «свій» лелека, що роками прилітає до гнізда на високому стовпі, пасіка, чимала ділянка землі, на якій він вирощує квіти та овочі.
«Перебувати тут мені доводиться довше і більше, ніж у місті. Погляньте, яка навколо природа розкішна, спокій і тиша. Лише спів пташок, зозулі, яких у місті не почуєте, солов‘ї тьохкають, навіть як бджоли гудуть, і то чути. Я маю пасіку, тому доглядаю їх, слідкую, як їм тут живеться. Бджоли й нектар збирають, перелітаючи через кордон з Україною, без паспортів», – пожартував чоловік.
І дійсно, за річкою Тростянець, яка пробігає рівчаком та служить природним розділом, через кілька сотень метрів уже тягнуться просторі поля сусідньої держави. Далі ріка впадає в Ягорлик.
Село живе, приваблює своєю красою, просторими луками та пагорбами. Його мешканці попросили нас допомогти побудувати дорогу – наблизити їх до цивілізації.
Післяслово: усі описані тут відомості були зібрані краєзнавчим гуртком с. Мокра під керівництвом Василя Діордиці.
Юлія ПОНОМАРЕНКО.
Фото автора.