Про людей, завдяки яким уже понад 30 років живе в мирі наша республіка, розповідають нариси, зібрані у виданні «Не забудемо ці імена».
Презентація книги відбулася в Бендерській гімназії ім. І. П. Котляревського. Співробітники редакції газети «Гомін» ознайомили гімназистів з історією її написання та героями окремих публікацій.
Учні міста воїнської слави з трепетом тримали в руках книжечку під назвою «Не забудемо ці імена», перегортали її сторінки. Невелика за обсягом, вона вмістила 39 історій – розповідей рідних і близьких, удів та дітей, братів та сестер, колишніх колег, тих, хто віддав своє життя за майбутнє Придністров’я. Вони ділилися спогадами про найближчих людей, життя яких перервалося на самому злеті.
Ведуча розповіла, що кореспонденти газети упродовж 2021-2022 років, у рамках республіканської патріотичної акції «Свічка пам’яті», у кожному місті та селі нашої республіки особисто зустрічалися з родичами загиблих. Вони ретельно записували все, що ті могли розповісти, розглядали фотографії, дбайливо збережені в домашніх архівах.
Від номера до номера публікувалися в газеті розповіді про учасників подій 1992 року. Матеріали знаходили відгук у серцях придністровців, читачі писали до редакції, телефонували. Хто не передплачував газету, просив чи сам розшукував той чи інший примірник, де була вміщена стаття про їхнього родича, товариша чи рідну людину.
Колектив редакції довго виношував надію про створення єдиного друкованого видання для нинішніх і наступних поколінь, щоб імена захисників не зникли в «річці забуття».
Присутніх звичайно зацікавила історія про легендарного земляка, бендерчанина Никифора Северина, ім’я якого навіки залишиться в історії славного міста. Гімназистам розповіли, що Никифор всією душею любив Бендери й недарма обрав професію будівельника. Чоловік вважав, що покладена ним цеглина є в кожному будинку цього чудового міста. Працював у різних будівельних організаціях, перевозив сотні тонн будматеріалів.
Онука Никифора Северина Вікторія Пестакова згадувала:
«Мій дідусь завжди був працьовитим, любив життя, людей, наше місто. І хоча ми влітку 1992 року відпочивали на морі, він перервав відпочинок і повернувся додому, щоб хоч якось зарадити своїм землякам».
Протягом 28 діб він на своєму старенькому червоному тракторі вивіз із зони обстрілу та поховав понад 100 людей. Лише в один день, 23 червня, біля фортеці він підібрав та вивіз на кладовище 10 тіл убитих. Усе записував у зошит, і з часом його записи допомогли встановити долю багатьох із тих, кого вважали зниклим безвісти.
Важливо зазначити, що Никифор Савович вивозив усіх, не розбираючись у приналежності загиблого до тієї чи іншої сторони конфлікту: гвардійці це чи опонівці, наші добровольці чи молдовські волонтери, козаки чи поліцейські. Кожного треба було поховати, й негайно.
«Варто зрозуміти, що на той час стояла нестерпна спека, тому запах від тіл поширювався дуже специфічний, важкий. Никифор робив те, на що не кожен міг би наважитися. Він не брав до рук зброї, але виконував не менш важливу місію, рятуючи місто від епідемії», – розповів голова громадського об’єднання учасників бойових дій у Бендерах «Боевые братья» Віктор Березянський.
Никифор Северин прожив 16 років після завершення війни. Він ніколи не вважав себе героєм, а робив те, що міг, що підказувало його серце.
За сприяння організації «Боевые братья», восени 2020 року Президент Вадим Красносельський підписав Указ про нагородження Никифора Северина орденом Пошани посмертно, за сміливість і мужність, виявлені під час захисту та становлення республіки та у зв’язку з 30-ю річницею від дня заснування ПМР.
Під час зустрічі головний редактор газети Любов Фетісова розповіла школярам про роботу кореспондентів, про те, як збирали матеріали, написані українською – однією з офіційних мов нашої республіки. Любов Борисівна висловила подяку керівництву ДУ «Приднестровская газета» за сприяння у виданні книжки, а присутнім – за увагу до представників єдиного українськомовного республіканського видання.
Валентина Боднар – директор гімназії, отримавши з рук головного редактора книжку, запевнила, що учні вивчатимуть ще одну сторінку історії своєї країни, читаючи нариси про своїх земляків. До речі, попри свій юний вік, усі присутні в залі дуже уважно слухали виступи гостей, розуміючи, наскільки серйозною є тема зустрічі.
Післяслово: «Свічка пам’яті» – це особливий проект, що дає змогу ближче познайомитися з тими людьми, які в 1992 році захищали молоду республіку ціною свого життя. У серцях придністровців назавжди збережуться імена тих, хто загинув заради нашого мирного сьогодення.
Михайло ТРЕМБIТА.
Фото М. Сови.