Нині ми дедалі частіше звертаємося до історії рідних місць, стараємося всебічно і глибше вивчити її та залучити до цього процесу пізнання нашу молодь. Уроки літератури рідного краю міцно вписалися в систему літературної освіти наших школярів. Завдяки таким урокам, ми можемо:
– поглиблювати знання про історію рідного краю, про життя і творчість найвидатніших діячів культури та мистецтва нашої місцевості;
– прищеплювати повагу до видатних людей та їхнього внеску в розвиток рідного краю, наслідувати їх у своєму житті;
– виявляти запити, нахили, смаки, здібності учнів, сприяти їхньому розвитку, виховувати юних поетів-аматорів;
– формувати в учнів історичну пам’ять, плекати природне почуття національної гордості;
– виховувати шану до народних і православних традицій, за якими споконвіку жили наші предки;
– плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини, родини, природи тощо;
– виробляти вміння бачити й цінувати красу та самобутність рідної землі;
– викликати в учнів щире прагнення захищати світлі набутки матеріального й духовного життя нації, оберігати й примножувати їх, продовжуючи традиції роду, родини, краю;
– формувати в дітей самостійні судження, вчити їх давати об’єктивну характеристику героям, художнім образам і явищам.
У травні на уроках літератури рідного краю учні знайомляться з письменниками та поетами, які висвітлювали у своїх творах теми Великої Вітчизняної війни, перемоги нашого народу над ворогом. Одним із таких літераторів є Яків Кутковецький, який розповів про подвиг нашого земляка – звичайного сільського хлопця Iвана Солтиса.
ДЕЩО З БIОГРАФIЇ
Яків Опанасович Кутковецький народився 1 (14) листопада 1907 року в містечку Кам’янка, в родині будівельника. У Кам’янці провів дитинство та юність, звідси зробив крок у широкий світ. По закінченні семирічної школи його направили на підготовчі курси для вступу до вишу. Подальшу освіту здобув в Одеському університеті та в Московському редакційно-видавничому інституті.
Досить рано розпочав трудову діяльність. Брав діяльну участь у колгоспному будівництві. Керував парторганізацією села Строєнці. Потім працював секретарем Дубоссарського райкому партії.
Неодноразово Якову Опанасовичу доводилося виступати з актуальними статтями на газетних шпальтах. З цього і почалася його журналістська діяльність. У 1930 роках Я. Кутковецький був співробітником Кам’янської районної газети «Ленинский путь», а згодом – її редактором. Незабаром молодого, ініціативного, професійного газетяра перевели в редакцію республіканського видання «Молдова Сочиалистэ». Саме журналістська діяльність сприяла формуванню Кутковецького-письменника.
Під час служби в армії Яків пройшов курси підготовки артилеристів. Тому, коли грянула Велика Вітчизняна війна, він був добре підготовлений до тих важких, кровопролитних битв, які розпочалися в 1941-му. Уже в червні старший лейтенант Кутковецький командував батареєю протитанкових гармат…
Яків Опанасович воював на Сталінградському, Донському, 3-му Українському фронтах. За мужність, проявлену в боях, був нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», орденом Червоної Зірки. Багато разів наш земляк дивився смерті у вічі, а після чергового поранення в березні 1944-го був звільнений у запас.
ЛIТЕРАТУРНА ДIЯЛЬНIСТЬ
Розпочалася важка робота з відновлення зруйнованого війною народного господарства. Велика Вітчизняна все ще гуркотіла, вимагаючи від людини та громадянина поділитися пережитим, висловити всі ті думки та почуття, що накопичилися в солдатській душі, увічнити подвиг народу, який дав відсіч загарбникам. Спочатку в пресі з’явилися нариси Я. Кутковецького про події на фронті, а в 1946 році була надрукована повість «Вогонь!», присвячена захисникам Сталінграда. На той час Велика Вітчизняна війна ще не була висвітлена в молдавській літературі. Саме книга Якова Опанасовича дала поштовх розвитку цієї теми письменниками й поетами МРСР, а його самого відразу ж прийняли до лав Спілки письменників СРСР.
Наступні твори нашого земляка можна вважати літописом епохи перетворень, сучасником якої він був. Подіям, що відбувалися на Кам’янщині напередодні Жовтневої революції, присвячена книга «Гірський потік». Про колективізацію в молдавських селах Я. Кутковецький розповів у повісті «Зорі». У творах «Скромні герої» та «У закруті Дністра» йдеться про трудові подвиги земляків.
Ім’ям письменника названа одна з кам’янських вулиць. На честь вікового ювілею письменника та 400-ліття міста на фасаді СШ № 1, де навчався Я. Кутковецький, встановлена меморіальна плита. Та найкраща пам’ять про літератора – його книги, які й донині не втратили актуальності.
«IОН СОЛТИС»
Це найвідоміший твір Якова Кутковецького. Та чомусь Іван із сім’ї з аутентичним українським прізвищем Солтис під пером автора став Іоном. Можливо тому, що нарис був написаний молдавською мовою (переклала твір українською Лариса Панаїда, учителька української мови Кам’янської школи).
Я. Кутковецький першим розповів широкій читацькій аудиторії про коротке життя одного з наших земляків, удостоєних високого звання Героя Радянського Союзу. Це історія, побудована на фактах, на спогадах батьків Івана та його земляків, бойових товаришів і командирів, на фронтових зведеннях.
ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід: епос
Жанр: історичне оповідання
Рік написання: 1950
Тема: подвиг солдата Івана Солтиса у Великій Вітчизняній війні
Ідея: героїзм та здатність до самопожертви заради рідного краю
Проблематика твору:
– класове розшарування;
– патріотизм, служіння Вітчизні;
– самопожертва;
– життя і смерть;
– народ як носій високих моральних чеснот.
Композиція: оповідання складається з 20 розділів.
Експозиція: історія придністровських земель від давніх часів, нашестя чужоземних завойовників, боротьба з ними; Жовтнева революція; мирна праця на колгоспних полях.
Зав’язка: опис невеличкого села Кузьмин: веселі будиночки, сад, школа. Народження у наймита Сидора Солтиса сина Іванка.
Розвиток подій: дитинство, юність Івана Солтиса.
Кульмінація – точиться кровопролитний бій, у кам’яній будівлі крізь пролом у стіні стріляють вороги, від їхніх куль гинуть товариші Івана і він сам поранений; раптом його пронизує думка і він розуміє, що треба робити.
Розв’язка: солдат Іван Солтис закриває своїми грудьми амбразуру ворожого доту.
Епілог: повоєнне село Кузьмин, мати розповідає про свого сина-героя.
Головні герої: Іван Солтис, Сидір Солтис – його батько; Февронія Григорівна – мати. Другорядні: Петрик – друг Івана, Федір Бурдюжа – сільський багатій, Капітан Корольов – командир підрозділу.
ХУДОЖНI ЗАСОБИ:
Епітети: сивий Дністер; кривавого ворога; вікові дуби; веселі будиночки; гарячі сльози.
Метафори: Дністер котить хвилі; минули століття; час підточив береги; вишикувались заводи та фабрики; дорога петляє; сховався будиночок; сонце піднялося, повільно рухалося; у дорожньому пилу, що стояв стіною; виглянуло сонце; стояли тріскучі морози.
Персоніфікація: Дністер стогне.
Порівняння: будиночок тримається міцно, наче вріс у землю; над кущами, ніби чорні тіні…; став таким же високим, як і його батько.
Фразеологізми: склавши руки; билися до останньої краплі крові; не стулив очей.
СЮЖЕТ
… Тисячоліттями котить свої хвилі сивий Дністер – від Карпатських гір до самого Чорного моря… Племена слов’ян, що розташувалися на його берегах, зазнавали нападів чужоземних завойовників – печенігів, татар, угорців, Оттоманської орди.
Свого часу спалахнула Жовтнева революція, докорінно змінила устрій і життя держав. Минали десятиліття, на берегах Дністра розкинулися колгоспні села, виноградники, тисячі людей працювали на заводах і фабриках. Мирну працю в 1941 році обірвала страшна війна, яку розпочали німецькі фашисти. Серед тих, хто пішов захищати рідну землю був Іван Солтис.
Народився Іванко в бідній сім’ї, у старенькій хаті. В родині частенько навіть хліба бракувало, і батько змушений був іти в найми до сільського багатія Федора Бурдюжі. Важко працюючи в нього, заробляв копійки… Син Федора, за злобливий характер прозваний Сорокою, всіляко намагався висміяти малого Івана та побити його. Спостерігши, як Іванко заніс батькові їжу на поле, а потім повертається додому, Сорока разом із ватагою куркульських синків напав на нього і боляче вдарив кулаком. Однак Іван не злякався, а дуже розлютився, ударив його в обличчя і кинув на землю.
У селі встановилася Радянська влада. Куркулі зникли з села.
Іванко зростав спокійним, задумливим хлопчиком. Любив підійматися на високий скелястий берег Дністра, помилуватися красою природи. Одного разу Іван і Петрик побачили, як на другому березі річки румунський солдат побив прикладом рушниці старого рибалку. Хлопчики, глибоко вражені побаченим, мріяли помститися за нього.
Іванко пішов до школи. Зі слів учительки, він міцний, сильний хлопчик, який гарно вчиться та займається гімнастикою, бере участь у шкільній самодіяльності, є взірцем для інших. 1940 року Червона Армія звільнила від румунів правий берег Дністра.
У червні комсомольці вирішили пильно наглядати, щоб у жнива не втратити жодного колоска пшениці. Та мирну працю перервали розриви бомб, які скидали ворожі літаки.
На березі Дністра рили окопи; підводи, навантажені зерном, величезні стада великої рогатої худоби рухалися вглиб країни.
Частина території вже була окупована ворогом. Слідом за ним поверталися жандарми, поміщики та куркулі. Людей вішали, топили в Дністрі, розстрілювали. Іван став свідком того, як жандарми в ополонці посередині замерзлого Дністра топили арештантів. Його та групу молоді погнали на дорожні роботи, нещадно знущалися з них. Іван та ще декілька людей втекли в кодри, а там зустрілися з керівником партизанського загону. Парубок дістав завдання розповсюджувати серед населення листівки з останніми повідомленнями Радянського інформбюро.
…Весна 1944 року. Фашистські війська відступали. В село Кузьмин увійшли передові частини Червоної Армії та партизани. Село святкувало звільнення. Іван, який подружився з автоматниками й танкістами, вирішив, що настала і його черга виконати свій обов’язок перед Батьківщиною. Він вступив до лав Червоної Армії. Маршова рота просувалася до передової лінії. Під час сутички з фашистами Іван був поранений. Через два місяці його виписали з госпіталю. Наступ тривав. Івана Солтиса направили в підрозділ сибірських стрільців. Він слухав розповіді про бойові сутички своїх нових товаришів. Командир підрозділу капітан Корольов призначив його кулеметником в роту старшого лейтенанта Громова. Вночі колони бійців пересувалися розбитими дорогами, полями. Після інтенсивного артилерійського обстрілу ворожих позицій, рота вступала в бій. Кулеметник Солтис вправно бив заклятого ворога.
Після бою поле всіяне згорілими німецькими автомобілями, гарматами. Солдати відпочивали. Капітан Корольов читав про подвиги солдатів, героїчні вчинки капітана Гастелло та Олександра Матросова, який грудьми закрив амбразуру ворожого доту.
Червона Армія наближалася до кордону Німеччини. Навколо виднілися зруйновані міста і села. Батальйон дійшов до річки й зайняв бойові позиції. Іван переправився першим. У короткому бою він проявив сміливість, кмітливість та мужність. У фронтовій замітці про це було сказано, що «…під сильним кулеметним та гарматним обстрілом він вогнем свого кулемета підтримав форсування річки… У цьому бою заглушив вогонь трьох ворожих кулеметів».
Початок лютого 1945 року. Німеччина. Іван одержав листа від матері й відповів, щоб вона не турбувалася: вже скоро він повернеться з перемогою.
Вранці розпочався бій. Фашисти запекло оборонялися. Іван згадав долину Дністра, рідні пагорби, дорогу маму… Він стрімко кинувся вперед і закрив своїми грудьми ворожу амбразуру.
Іван загинув смертю хоробрих 11 лютого 1945 року, похований у невеликому містечку Луїзенталь у Верхній Сілезії.
Село Кузьмин. У дворі Сидора Солтиса, батька Івана, Февронія Григорівна, мати героя, з гордістю розповідає про сина. Село живе мирним життям. Дністер плавно котить свої води до Чорного моря.
Фотографій нашого героя-земляка тих років, на жаль, не збереглося. У своєму листі батькові Іван писав: «Фотокартки я не вишлю, бо на фронті не фотографують, а воюють».
У січні 1965 року в селі Кузьмин відкритий пам’ятник Івану Солтису. Кошти на нього збирали школярі. Скульптор О. Майко та архітектор С. Васильєв увічнили образ героя у бронзі.
Галина БЕРЕЗНИЦЬКА.
Фото rontoviki.kurskonb.ru