«От, стоять ноги наші у брамі твоїй, Єрусалиме…»
(Псалом 122)
З падінням «залізної завіси», закінченням епохи Безбожжя паломницькі поїздки святими місцями перестали бути для колишніх радянських громадян чимось неординарним. Визнаним релігійним центром світу є Єрусалим. Його називають містом трьох релігій – юдаїзму, християнства, ісламу.
Декілька років тому автору цих дорожніх заміток пощастило побувати в релігійній столиці світу, здійснивши паломницьку поїздку до Ізраїлю. Деякі держави визнають столицею Ізраїлю Тель-Авів, інші – з недавнього часу Єрусалим. Нема нічого дивного, оскільки геополітика диктує свої «правила гри» й на «землі обітованій».
У передчутті дива
Дивуватися почали вже після приземлення в аеропорту Тель-Авіва. На злітне поле з частотою метронома сідали та злітали «сталеві птахи» – від невеликих бізнес-джетів до гігантських аеробусів «Боїнг 777». У величезній залі прибуття стало зрозуміло, що більшість авіапасажирів становлять члени численних екскурсійних груп, які прибули сюди, щоб доторкнутися до першоджерел релігійного світу.
В Ізраїлі велику увагу приділяють безпеці громадян: усюди встановлені детектори на метал, відеокамери, колючий дріт, шлагбауми, високі стіни-огорожі.
Втративши ще кілька дорогоцінних хвилин (вся паломницька екскурсія тривала рівно добу), комфортабельні автобуси один за одним відвозили паломників з аерогавані вглиб країни, де колись страждав за людство Ісус Христос.
Паломницькі поїздки святими місцями, християнськими монастирями та обителями останнім часом стають все більш популярними. Звичайно, не такими масовими, як хадж у Медіну чи Мекку, де хоча б один раз у житті зобов’язаний побувати кожен правовірний мусульманин. Поки що такі поїздки, індивідуальні чи групові, рідко є самостійними. Паломників під своє крило взяла туристична індустрія, оскільки все більше людей разом з відпочинком на якомусь курорті в турботі про своє тіло хочуть «умиротворити душу» і вирушають у пізнавальні екскурсії святими намоленими місцями. Якою б не була форма, важливо вже те, що хоч таким чином людина може доторкнутися до божественного та духовного.
Святі води Йордану
Одне зі знакових місць на шляху ексурсантів – річка Йордан, природна межа між Ізраїлем та Йорданією. Чому віряни з усього світу прагнуть сюди? За переказами, в цих водах прийняв хрещення від Іоанна Хрестителя сам Ісус Христос. У результаті річка Йордан з каламутною сіро-зелено-коричневою водою стала однією з найвідоміших на планеті. Сюди поспішають паломники-християни, щоб здійснити символічний обряд хрещення шляхом триєдиного занурення у воду.
Попри те, що річка вміло розкручена туристичними піарниками як світова пам’ятка, впадає в око практично повна відсутність у найближчому периметрі необхідної інфраструктури. Не можна сказати, що в цьому місці для прочан (богомольців) створені комфортні умови, наприклад, для перевдягання чи прийняття душу – їх там явно замало. З іншого боку, як попереджають гіди перед початком екскурсії святими місцями Ізраїлю, така поїздка – не відпочинок, а невелике випробування міцності духовної та фізичної.
Справді, під час відвідування цих та інших подібних святих місць відчуваєш якусь одухотвореність і умиротворення, а не лише марнославство – дивіться, мовляв, і я тут був. Тут твоя душа ніби відмивається від усього наносного і непотрібного. Тут, як у жодній іншій точці планети розумієш глибинний зміст слів однієї з пісень Стаса Михайлова «Я жизнь хотел наполнить смыслом, а наполняю суетой…».
За переказами, святі води Йордану зцілюють від хвороб. Заповзятливі торговці на повну силу використовують це припущення на користь власного гаманця, продаючи довгі ситцеві білі сорочки з барвистим зображенням Творця на грудях – 10 доларів за штуку. Нічого особистого, тільки бізнес.
Одягнувшись у довгі мішкуваті сорочки немов із дохристиянських часів, чергова група екскурсантів-прочан, зовні схожих на інопланетян, заходить у Йордан. Перехрестившись, паломники тричі занурюються у води священної річки. І здається, що цей конвеєр нескінченний, оскільки один автобус від’їжджає, інший під’їжджає, а на імпровізованій стоянці на пасажирів чекають ще з десяток.
У спеку за 40 °C ти згадуєш слова гіда про «випробування міцності духовної та фізичної». Та що наші страждання (незабаром ми опинимося в автобусі з кондиціонером) порівняно з тими, якими довелося пройти Творцю та першим християнам.
Помолившись, прямуємо далі – у стародавнє місто Вифлеєм, де син Божий народився. У дорозі гід згадує про куплені сорочки, з переконаністю в голосі каже: «Якщо їх одягнути вдома під час хвороби, зцілення відбудеться швидше». Мозок, «пропісочений» університетськими курсами атеїзму та наукового комунізму, видає скепсис. Однак, через півроку в міжсезоння я застудився. Лежачи на самоті, згадав про закинуту на антресолі йорданську сорочку. Можете вірити, можете не вірити, але вийшов я з піке не за тиждень, як це зазвичай буває під час застуди, а за три дні. Напевно, було дуже важливо повірити, що сорочка, яка намокла у священних водах Йордану, принесе довгоочікуване зцілення. Це як у відомій пісні «В этом тебе помог Бог, его и благодари».
Колиска головного морального авторитету
Напевно, немає у світі людини, яка не чула про Ісуса Христа. Минають тисячоліття, а його, як і раніше, вважають незаперечним моральним авторитетом людства. Безбожні атеїсти, щоправда, – прекрасною легендою саме його народження і смерть, християни ж обожнюють Творця.
Відповідно до Євангелія, Вифлеєм, розташований на Західному березі річки Йордан за 10 км від Єрусалиму, вважається місцем його народження. Саме тому це містечко шанується всіма християнами як друге за святістю після Єрусалиму. Хто тільки ним не правив, хто тільки не завойовував: мусульмани та хрестоносці, османи та британці.
Для мільйонів людей центром тяжіння є розташований у печері Різдва святий вертеп, а також Храм Різдва Христового. Особливо багато туристів-паломників стікається сюди в різдвяні свята.
Де туристи, там і торгівля сувенірами. Життя, що постійно змінюється, сучасні звичаї та технології торкнулися і найконсервативнішої царини життя людини – релігійної. Розкидані буквально скрізь, зокрема біля воріт численних храмів і каплиць Вифлеєму, сувенірні магазини та крамниці створюють явний дисонанс зі словами: «І увійшов Ісус у храм Божий і вигнав усіх, хто продає і купує в храмі, й перекинув столи міняйлів…». Груповий інстинкт так і штовхає: «Увійди, купи!». Чого там тільки немає: «книга книг» Біблія, церковні брошури, ікони, лики святих, різних видів і розмірів, ладанки, хрести, свічки, ювелірні вироби тощо. Найпопулярнішим є сувенір, на якому зображена Вифлеємська зірка.
Утриматися від покупок неможливо, тим більше, що екскурсійні автобуси зупиняються у безпосередній близькості, буквально біля дверей, специфічних торгових точок.
Під час нашої паломницької подорожі цей центр релігійного туризму контролювався палестинською адміністрацією. Навіть важко сказати, яка там влада, оскільки у святих місцях, де ступала стопа праведника Ісуса Христа, нині триває нещадна війна між ізраїльтянами та палестинськими арабами, між юдеями та мусульманами. Це найбільша трагедія початку XXI століття.
Центр Всесвіту
Діамантом паломницької поїздки, безумовно, став Єрусалим – місто поза часом та простором. Це географічна точка, яка сконцентрувала в собі місце сили та духовного очищення всього людства. Тут немає звичної суєти й не помічаєш хвилин, що біжать, час ніби зупинився і завмер. Відчуття порталу, очікування, що зараз щось відкриється, і ти потрапиш в інший світ, в інший вимір. Над головою – пекуче сонце, але чомусь не виснажливе, а приємне, під ногами – багатовікова бруківка, до блиску відполірована мільйонами, навіть мільярдами ніг, якою багато століть тому ставала стопа Христа. Одночасно хочеться і посміхатися, і радісно плакати. У навколишньому повітрі – суцільна метафізика та нірвана.
Можливо тому, що Єрусалим, заснований у IV тисячолітті до нашої ери, є національним «плавильним котлом» – тут живуть представники безлічі національностей. Більшість (понад 60 %) городян – євреї, понад третину складають араби. Кожен із них дотримується свого віросповідання, того, що заповідали предки. Винятки у вигляді рідкісних випадків переходу з однієї віри до іншої лише підтверджують це правило релігійного консерватизму.
У Єрусалимі є так зване Старе місто, ми сьогодні назвали б його центром. Воно ділиться на національні квартали – Єврейський, Християнський, Вірменський і Мусульманський. Правда з часів Сулеймана Величний (свого часу османська Порта завоювала і це місто), який спорудив навколо Єрусалиму високі стіни, забудови давно вийшли за його межі. Характерно, що Старе місто Єрусалима, своєрідного, несхожого на жодне інше у світі, є об’єктом всесвітньої спадщини. Правда, воно введене і до складеного ЮНЕСКО списку об’єктів всесвітньої спадщини, які перебувають під загрозою. На його зовнішньому вигляді позначилися негативні цивілізаційні зміни: незаконні розкопки, інші роботи інженерної спрямованості.
Всі релігійні конфесії представлені в Єрусалимі своїми храмами. Тут на невеликій площі розташувалися найбільші об’єкти релігійного призначення. Для євреїв святинею є Храмова гора; для мусульман – низка мечетей, об’єднаних у релігійний архітектурний комплекс аль-Харам аль-Шаріф; для християн – Храм Гробу Господнього, де напередодні Великодня само-займається Благодатний вогонь – диво, та й годі! Є ще безліч церков, зведених там, де ставала стопа Ісуса. Саме в цьому місті є те, що знайоме більшості вірян – Голгофа (останній шлях і розп’яття Христа), плащаниця, якою, огорнули тіло Ісуса, знятого з хреста, Стіна плачу, у щілини якої паломники вставляють записочки з заповітними побажаннями, сподіваючись, що вони обов’язково здійсняться. Вона поділена на жіночу та чоловічу частину. З двох побажань, закладених мною у стіну, одне вже здійснилося, друге – на підступах.
Наше Придністров’я частково нагадує Єрусалим, бо тут, як і у світовому релігійному центрі, моляться Богу, просять про мир і злагоду представники багатьох релігійних конфесій.
У Мертвому морі ще ніхто не потонув
Своєрідним бонусом для втомлених, але задоволених поїздкою прочан стає зупинка на Мертвому морі. Його води, завдяки великій концентрації солі, будь-кого утримують на поверхні – потонути неможливо. На останньому пункті подорожі жодному чоловікові не вдається встояти перед проханнями своїх прекрасних половин, які вважають, що косметичні засоби Мертвого моря, якими, за переказами, користувалася незрівнянна Клеопатра, і їм допоможуть стати такими, як прекрасна єгипетська цариця.
Що вразило в Ізраїлі? По-перше, сухий і жаркий клімат. По-друге, здивування, як у цій фактично пустелі, де ще збереглися стоянки бедуїнів, у промислових масштабах вирощують полуницю та персики. По-третє, повсюдне перебування військових з автоматичною зброєю.
Головне ж здивування полягає не в матеріально-візуальній площині, а в духовному – у зміненому від усього побаченого і почутого світовідчутті. Воно тепер інше…
Олександр ЗАВЕЛЯ.
Фото автора.