Спочатку в це свято була закладена ідея підтримки людей найманої праці, солідарності з ними. Капіталізм як суспільно-політична формація вже давно і твердо стояв на ногах. Машинне виробництво переставало бути чимось дивовижним, у деякі періоди й обсяги виробництва продукції зростали в геометричній прогресії, втім, як і жадібність власників «заводів, газет, пароплавів».
Головною виробничою силою, як і раніше, залишалася людина, найманий працівник, постачальник матеріальних благ, якими користувалося все суспільство, щоправда, розділене на антагоністичні стани, де одним, як у казці, діставалися вершки, а іншим – корінці. Перед тими, хто «збирав вершки», стояло одне завдання – як «вичавити» з робітників максимум. Вони винаходили найрізноманітніші способи, зокрема збільшення робочого часу (до 15 годин на добу) і неухильне зниження вікового порогу, який давав змогу пролетарям працювати. Ще гірше було селянам. У Російській імперії до 1861 р., коли царський маніфест скасував кріпосне право, вони взагалі перебували в становищі рабів.
Якщо лозину весь час згинати, вона, за всіма законами фізики, зламається. Так і сталося наприкінці XIX століття в США, в околицях великого промислового центру Чикаго. Місцеві робітники наважилися вийти на мітинг з вимогами встановлення 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, припинення експлуатації дитячої праці. Парадоксально, але друга вимога і нині залишається досить актуальною в будь-якій точці земної кулі. Розгорнулася неабияка боротьба антагоністів. З допомогою поліції мітинг розігнали, але потім почалися страйки. Рух за права робітників розширявся. Десь боротьба приносила певні дивіденди, десь – ні, проте страйкарі вже відчули, що разом вони – сила. Саме тому Паризький конгрес II Інтернаціоналу встановив 1 травня як день солідарності та пам’яті про загиблих у Чикаго робітників.
То справи давно минулих днів. Найвищого статусу Першотравень набув у першій у світі державі робітників і селян – СРСР. У новій країні він став державним святом, а на різних етапах розвитку і називався по-різному. Спочатку це був «День Інтернаціоналу». Днем міжнародної солідарності трудящих він почав називатися тільки в 1970-му. Паради на центральних площах радянських міст, незмінне гасло «Мир! Праця! Травень!» та два вихідних дні – це з недалекого радянського минулого.
Партійне керівництво СРСР намагалося максимально ідеологізувати першотравневі урочистості, раз у раз нагадуючи трудовому люду, що десь в Африці, Азії та Латинській Америці робітників безбожно утискують, експлуатують, з ними необхідно проявляти солідарність. І тільки в Радянському Союзі людина праці була вільна.
На звання головної події першотравневих урочистостей завжди претендували два дійства: парад і маївка. У зазвичай сонячний день 1 травня радянські люди завжди одягали обновки.
Збір трудових колективів, члени яких потім формувалися в одну парадну святкову колону, був у різних локаціях міст. І скрізь на цих людських п’ятачках лунав сміх, пісні, музика, танці. У малятка, що тримало за руку батька і пишалося «От який у мене тато!», по руках текло підтале морозиво, сезон активного продажу якого відкривали саме в першотравневі дні.
Під час демонстрації «головною вулицею з оркестром» відчувалося якесь єднання учнів шкіл, училищ, студентів технікумів та інститутів, представників заводів, фабрик, організацій, установ. Кожне підприємство намагалося якомога яскравіше, і, як сказали б у наш час, креативніше оформити автомобіль, який завжди їхав попереду людських колон.
На карті Тирасполя Первомай теж відзначився. У 20-х роках минулого століття вул. Садову, назва якої свідчила про заняття місцевих жителів, була перейменована на вул. 1 Мая. От як старожил міста, почесний громадянин Тирасполя Гнат Дяченко описував стан цієї вулиці ще до революції: «Дорога розмита опадами, в ці утворені рови населення скидало багато сміття, дощами все це зносилося в Дністер. Восени та навесні стояли калюжі й непролазні болота; раз у раз збиралися люди з криком і благали допомогти витягнути підводи, що застрягли в канавах».
Тепер це сучасна вулиця, на якій розташовані Республіканський центр матері та дитини й Будинок дитини, Теоретичний ліцей, служба соціальної допомоги м. Тирасполя та інші державні установи, а також багатоквартирні будинки, зведені на ній уже в придністровський період історії міста.
На місці тепер уже колишнього заводу ім. 1 Мая до появи його на промисловій карті Тирасполя в 1930 році були поля пшениці й кукурудзи та вузька, протоптана до залізничного вокзалу пішохідна стежка. У радянські ж часи це був флагман переробної промисловості всієї Молдавії. Як пише в передмові до книги «Первомайцы» її автор, відомий краєзнавець Юлій Феч, «…за сім десятиліть первомаївці виготовили 6 млрд умовних банок консервів, тобто більш ніж по 8 000 банок на кожного жителя Придністров’я».
СРСР пішов у небуття, сестри-республіки «розбіглися» по національних квартирах. У кожного виникли власні специфічні проблеми. Згодом на тлі політичних, економічних, соціальних проблем, міжнаціональних конфліктів колишня слава Першотравня померкла. Ми вже не святкуємо Міжнародний день солідарності так, як раніше: широко, з розмахом, на всю глибину нашої душі, а просто радіємо додатковим вихідним дням, які вже начебто як і не святкові за своїм змістом.
І якщо в доковідні часи Федерація профспілок Придністров’я ще збирала 1 травня в парку «Победа» профспілкових активістів на нечисленний мітинг, не порівнянний за чисельністю з колишніми першотравневими парадами та святковими демонстраціями, то нині, через введений у Придністров’ї «жовтий рівень» терористичної небезпеки, сподіватися на це взагалі не можна.
Тому ми з задоволенням вирушимо хто куди: хтось – у ліс, на шашлики; хтось – подорожувати просторами республіки, в театр або на виставку, а хтось піде на цвинтар, щоб прибратися на могилах предків. Дехто вдома залишиться, щоб, нарешті, вимити у квартирі вікна, адже весна за ними буяє у всій красі.
І все-таки зі святом! З Першотравнем!
Віктор ЗАРЕЙЧУК.
На фото заводчани з «1 Мая» перед першотравневим парадом.
Фото facebook.com.