Село Плоть, розташоване в Рибницькому районі, славиться мальовничими околицями, а також працьовитими, талановитими та відважними людьми. Під час Великої Вітчизняної війни з цих місць пішли захищати Батьківщину близько 700 осіб. Понад 350 так і не повернулися з полів бойовищ.
Нинішнього року в цьому населеному пункті розпочалися роботи з реконструкції та реставрації братської могили радянських воїнів, місцевого музею та тематичної скульптурної композиції.
Важливість збереження та передачі історичної пам’яті є незаперечною. Вона не дозволяє нам забувати про тих, хто віддав життя за свободу, наше майбутнє, мирне небо над головою. З найвіддаленіших куточків і великих міст Радянського Союзу пішли захищати Вітчизну мільйони людей. Немає, напевно, на пострадянському просторі сім’ї, якої не торкнулася б найкровопролитніша війна в історії людства. І кожна з них зробила свій неоціненний внесок у перемогу над фашизмом. Страшно уявити, але втрати наших співвітчизників становили 26,6 млн осіб.
Імена тих, хто так і не повернувся з полів битв, не підлягають забуттю – вони живуть у наших серцях. Реставрація братської могили та скульптурної композиції, створення музею в селі – це не тільки данина пам’яті загиблим, повага до героїчного минулого, а й запорука нашого стабільного майбутнього.
Село Плоть визволили від фашистських окупантів у березні 1944-го. Про це повідомляло оперативне зведення штабу 2-го Українського фронту. Після цього більшість чоловіків (місцевих жителів) вирушила на фронт. Багато з них були учасниками Яссько-Кишинівської наступальної операції. Деякі дійшли до Угорщини й загинули там. Їхні імена викарбувані на плитах сільського меморіалу.
Минуло вже понад 79 років після закінчення війни. У віддаленому куточку на півночі республіки шанують героїв та їхні подвиги. У повоєнний час у селі налічувалося три пам’ятники. У 1948 р. встановили стелу, а через деякий час її замінили на статую солдата, яку виготовили в Києві. Місцеві жителі зазначають, що ця скульптура збереглася краще за інших – на ній до сьогодні «ні тріщинки нема». Єдине та досить символічне, що сталося з монументом, – це «роззброєння» статуї солдата. Через руйнівний вплив погодних умов саме зброя була пошкоджена.
У братській могилі на пагорбі перепоховали останки радянських воїнів, які захищали село в червні – серпні 1941-го. За різними даними, в ній покоїться від 57 до 72 осіб.
«Наступаючі німецькі підрозділи за кількістю перевищували наші. На околиці села були склади зі зброєю, і, щоб вони не дісталися фашистам, їх підірвали. Потім бої зав’язалися в центрі села та біля цвинтаря», – розповіла завідувач місцевого музею Ольга Цуркан про героїчну рішучу протидію радянських воїнів.
У 1968-му в полі пошукові загони знайшли останки ще трьох полеглих воїнів і перепоховали їх.
У її розповіді немов відлунює той воєнний час, коли кожна вулиця, кожен будинок могли стати місцем загибелі як наших солдатів, так і ворогів. У селі 22 вулиці, 11 провулків та 2 проїзди. Усі вони мають свою історію та особливе найменування. Наприклад, є тут проїзд імені Григорія Глінки, який був головою колгоспу і в роки окупації доставляв партизанам хліб та продовольство. Тільки він один знав, як це зробити в нічному лісі. Його багато разів заарештовувала румунська сигуранца (поліція), але щоразу звільняла через відсутність доказів.
У селі шанобливо бережуть імена своїх героїв Великої Вітчизняної війни. Наприклад, уродженець села Костянтин Апостолов служив у 139-му стрілецькому полку 41-ї стрілецької дивізії. Звільнений у запас 1946-го у званні старшого лейтенанта. Нагороджений медаллю «За перемогу над Японією».
Є в селі провулок імені Марії Козубської – ланкової рільничої бригади. Вона була учасницею стахановського руху. Марію Павлівну нагородили за одержання рекордних урожаїв. Це була не менш важлива перемога, але вже трудова, у повоєнний час.
За збереження історичної спадщини та відновлення багатьох фактів гідна нагороди небайдужа до долі рідного села та односельців Ольга Цуркан. Вона опублікувала безліч робіт, присвячених с. Плоть. У місцевому музеї завідувач трепетно зберігає всі експонати.
Зал, присвячений Великій Вітчизняній війні, оформлений стендами та фотографіями односельців. Каски, фляги, поіржавілі частини снарядів та зброї – все це згодом було знайдено місцевими жителями на присадибних ділянках та передано ними до музею. Та не лише предмети, а й люди зберігають пам’ять про ті страшні події.
«Моїй мамі в 1941 р. було всього чотири роки. Вона запам’ятала, як через село везли поранених. Тоді маленьких дітей просили принести води, щоб напоїти солдатів», – згадує Ольга Цуркан.
Великою любов’ю та непідробним інтересом до історії її «заразила» вчителька місцевої школи Поліна Родовська. Колись вона мріяла про створення в селі музею. Згодом знання і педагогічний досвід допомогли сформувати перші факти й історичні деталі цих місць.
«Моя наставниця прищепила мені любов до історії й велике бажання до пізнання героїчного минулого наших предків. Таких називають «Учитель з великої літери». Довгий час оформляти документи, готувати презентації, верстати публікації мені допомагав чоловік. Я по-справжньому захоплена цією справою і вдячна за допомогу, яку надавали та надають мені земляки», – поділилася сокровенним хранителька історії цього населеного пункту.
У селі Плоть пам’ять про Велику Вітчизняну війну не просто зберігається, а живе в серцях небайдужих людей. Завдяки їм, історія не «кане в Лету», бо скільки не минуло б років, завжди є можливість знайти новий історичний факт, виявити ще один експонат, ще одне прізвище і додати його до списку тих, хто спочиває в братській могилі. Цими справами й займаються вдячні нащадки.
Марина СОВА.