Війна закінчилась…

Придністров’я відзначило 80-річчя визволення від фашистської окупації. Найбільш руйнівна війна в історії людства завдала величезних демографічних і матеріальних збитків Радянському Союзу: загинуло 26,6 млн жителів. Така ціна свободи та перемоги над нелюдською нацистською ідеологією, що поділила світ на панів та рабів, на вищу расу та неповноцінних. Саме радянські солдати зупинили зло, що прагнуло поневолити людство, і про це ніколи не слід забувати. Актуальність цієї теми зберігається, попри минулі десятиліття, вона не підвладна часові. Республіканський проект «Діалог на рівних» і відкриті уроки з історії Великої Вітчизняної війни для школярів і студентів дають свої плоди.

У душах молодих проростає бажання перегорнути сторінки сімейних альбомів, розповісти про «свого героя». От як це зробила учениця столичного теоретичного ліцею Ірина Недопака.


В дні травневі, мріями багаті,
Коли щастя хлюпає з пісень,
Ми щороку зустрічаєм свято –
Перемоги радісної день.
                         Василь СИМОНЕНКО

Війна… О, скільки горя принесла вона людям! Скiльки безвинних душ згубила своєю смертоносною бурею. Скільки сліз заставила пролити безвинних… Скiльки мiст i сiл безжалiсно зруйнувала. Цифри статистики наводять жах, здається, що в повiтрi застигає гiркий плач рідних тих, хто віддав своє життя заради мрії, яку ми називаємо миром.

Подвиги героїв навiчно закарбувалися в iсторiї, щоб ми знали й пам’ятали… 79 рокiв минуло після Великої Вітчизняної війни; священна пам’ять про Перемогу зберiгається в серцi кожного з нас. Мир тепер у наших руках! Ми творимо кожен свiй день i пам’ятаємо про наших захисникiв.

«День Перемоги близький і дорогий кожному з нас. У Росії немає сім’ї, яку не обпалило б полум’я Великої Вітчизняної війни. Пам’ять про неї не тьмяніє. Цього дня в нескінченному потоці «Безсмертного полку» ідуть діти, онуки та правнуки героїв Великої Вітчизняної. Вони несуть фотографії своїх рідних, загиблих воїнів, які навіки залишилися молодими, і ветеранів, що вже пішли від нас», – cказав Володимир Путін, Президент Російської Федерації.

Цікаво було дізнатися про ставлення В. М. Красносельського, Президента Придністровської Молдавської Республіки, до акцiї «Безсмертний полк», тому декілька запитань адресували йому в листі до Адміністрації Президента й одержали вичерпну відповідь.

Найголовніше, на його думку, полягає в тому, що «…Безсмертний полк – це вже не просто громадсько-патріотична акція. Це символ непорушності зв’язку, єднання поколінь».

Президент, громадські та полiтичнi дiячi, народнi артисти, вченi, пересічнi громадяни йдуть пліч-о-пліч, несуть портрети своїх рідних, захисникiв Вітчизни.

Крокуєте в колоні поруч з нами,
Ми – разом, ми завжди –
одна сім’я:
в навчанні, праці,
мріях, сподіваннях,
і пам’ятаєм кожного ім’я, – так описала акцію «Невмирущий полк» придністровська поетеса Галина Васютинська.

Серед десятків тисяч портретів героїв-спiввiтчизникiв є два портрети солдатів нашої сiм’ї: Петра Андрійовича Кожем’яченка i Василя Володимировича Кисельова. Всією дружною родиною (Недопака – Кожем’яченки – Кисельові) ми шанобливо бережемо пам’ять наших рідних. «Нет в России семьи такой, где б не памятен был свой герой…» – цi слова з вiдомого фiльму «Офіцери» виражають головну думку цього нарису про моїх прадiдусiв.

Петро Кожем’яченко брав участь в Яссько-Кишинівськiй операції як зенітник. Перемогу зустрів у Болгарії. На жаль, у сім’ї вiдомо тiльки про декiлька нагород Петра Андрiйовича: орден Великої Вiтчизняної вiйни II ступеня, медаль: «За перемогу над Німеччиною у Великiй Вiтчизнянiй вiйнi 1941–1945 рр.».

Про бойовий шлях Василя Кисельова ми знаємо трохи бiльше. Народився мій дідусь 22 лютого 1921 року в Бiлорусiї в селянськiй сiм’ї. Пiсля закiнчення семи класiв вiн навчався у школі фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) й успішно освоїв робітничу спецiальнiсть помiчника машинiста. Працюючи вже за фахом, одночасно закiнчив льотну школу в ТСОАВІАХІМ (Товариство сприяння обороні, авіаційному і хімічному будівництву).

Прадіда Василя призвали в армію до війни, з 1941 по 1943 рiк він навчався в Армавiрському льотному училищi. Свiй ратний шлях молодий льотчик розпочав вiд стiн Сталiнграда, визволяв Тирасполь i брав участь у Яссько-Кишинівськiй операції. На той час його полк штурмовикiв IЛ-2 розмiщався поблизу села Карманово. Солдатські дороги штурмовика пролягали через країни Європи – в боях за Угорщину, Австрiю, Югославiю.

За цей час В. Кисельов здiйснив 110 успiшних бойових вильотiв i був нагороджений орденами Червоної Зiрки, Бойового Червоного Прапора, Вітчизняної вiйни ІІ ступеня та орденом «За внесок у Перемогу», а також відзначений багатьма медалями.

Для нього вiйна продовжилася i пiсля 9 травня 1945 року: в одному з бойових вильотiв 15 травня його лiтак підбили. В результатi загинув його бортстрілок, а Василь Володимирович дивом уцілів і вижив.

Уже досвідчений льотчик з бойовим досвідом дідусь залишився вiрний покликанню i продовжив службу в рiзних частинах на територiї нашої великої Батькiвщини – на Українi, Чукотцi, в Бiлорусiї та Нiмеччинi. Пiсля служби в Радянськiй Армiї, Василь Кисельов вийшов у вiдставку i ще деякий час працював у транспортному цеху фабрики «40 років ВЛКСМ», де відповідав за відвантаження продукції.

Ми вдячнi нашим дiдам i прадідам за здобуту Велику Перемогу. Наш обов’язок, обов’язок усього народу, полягає в збереженні пам’ятi про тi страшнi подiї. Людей, завдяки яким над нашими головами ясне i чисте небо, залишилося дуже мало. I завжди серце охоплює жаль, коли я дивлюсь їм в очi: вони все пам’ятають. Усi цi люди-герої такi рiзнi, але очi однаковi у всіх – сповненi болем i пекучою ненавистю до фашизму.

У кожного з них, безумовно, своя доля, та всi вони зв’язанi єдиною ниткою найкровопролитнішої вiйни в iсторiї людства.

Крiм жалю, дивлячись в очi ветеранів, я вiдчуваю безпорадність, тому що не можу вiддячити їм повною мiрою за те, що вони здiйснили, за їх величезний подвиг – вiдвойоване наше життя.
Пам’ять, навіть найгіркіша, піднімає людину над часом. Вона не вмирає, а пульсує незгасним вулканом, тече в нашій крові, живе в наших радощах і болях. Ми схиляємо голови перед вічною правдою людських страждань і перед незламною величчю людського духу. Безсмертя героїв – у нашій вдячній пам’яті про них.

Наш невмирущий полк – єдина доля
Улюблених батьків, дідів, синів.
В блакитні небеса із битви поля
Птахами суму кожен з них
злетів.
В серцях не втамувати біль
розлуки:
Світлини ваші високо в руках
Несуть з любов’ю правнуки
й онуки.
А душі ваші нині – у віках.